Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Я нічого не могла зрозуміти: адже якби не сон, я ніколи б не дізналася, що вбили ще й чоловіка! Якби не сон, я про це б навіть не здогадалася! Прочитати такого нíде! (Статтю, Щоденнику, прикріплюю до твоїх сторінок.)

12.06.

Сусіди на новому місці проживання накидним дротом провели нам електрику. Але хитрують. Вимикають її. Чекають, щоб ми покликали їх у гості — полагодити. А ми не кличемо. Вони почекають-почекають — потім сама електрика вмикається.

Кішкам подобається нова квартира — вони радісно бігають нею: квартира трикімнатна, величезна й порожня. А мені не подобається — її довго прибирати.

В інституті єдиний хлопець із нашого факультету став залицятися до мене. Однокурсниці зляться — всі хочуть заміж! А ми просто дружимо, але їм цього не зрозуміти.

Деякі дівчата загуляли. Раніше я після занять ішла з ними до найближчої зупинки, але тепер, побачивши цих чеченок у неналежному вигляді з мужиками, ходжу до зупинки сама. Не дай боже, мене сприймуть за їхню «подружку».

Після метушливого переїзду я відсипляюсь. Зарядку не роблю. Не роблячи дихальні вправи з йоги, я втрачаю енергію, як кров з аорти. Бігаю тільки по воду з третього поверху. Воду привозять один раз на десять днів: за воду черга та бійки!

У дворі нового місця проживання стоїть військкомат. (Хоч би його не підірвали — адже стільки мирних людей навколо постраждає.) На сусідньому п’ятиповерховому житловому будинку, прямо на даху, військова база! Зброя, солдати, гармати. Ніхто не думає, як жити людям у своїх квартирах у цьому будинку з дітьми. Адже будинок можуть підірвати бойовики, тобто військові свідомо прикриваються цивільними особами (!).

16.06.

Що сьогодні було в інституті! Нонсенс! Стріляли в учителя на ім’я Зелімхан. Одна зі студенток поскаржилася своєму чоловікові, що вчитель не ставить їй «залік» з літератури. Хлопець прийшов із пістолетом і розстріляв бідолаху. Крові було багато. Відвезли педагога до лікарні № 9.

18.06.

Привіт!

Отож, усі новини коротко. Знову бардак в інституті: хлопець, який стріляв у педагога, виявився з ФСБ. Він приходив і кричав на викладачів, що, якщо ті будуть погано ставитися до його дівчини, він їх усіх постріляє! Погрожував. Педагоги дуже налякані. Не знають, що робити.

У рідній газетці «Молодість» мене надурили (як завжди) — не захотіли оплачувати сесію: через це, власне, й довелося брати відпустку.

20.06.

Сьогодні вперше за останній місяць я виспалась! Прокинулась не о 5.00, як зазвичай, а о 8.20.

Тепер подробиці останніх подій. Коли ми відносили родині Таїси подарунки в подяку за те, що жили в їхній квартирі, то з’ясувалася чергова брехня. Виявилося, що квартира, з якої нас попросили прямо в розпал моєї сесії, нікому не потрібна. Порожня, замкнена тепер квартира. Вона не знадобилася ні міфічній тьоті з Франції, про яку нам довго розповідали, ні молодій Таїсиній родичці. Нікому. Виходить, могли почекати, доки я складу сесію? Адже ми так просили! Зате друга дружина виявилася задоволена.

— Ач, багаті! Купили собі нові футболки! — сказала вона, побачивши нас. — Виставили вас, російську погань, із нашого під’їзду, так вам і треба! Усіх росіян убити треба або вигнати! І наполовину росіян — теж. У метисів — нечиста кров!

Мама назвала її дурепою і сказала, що для всіх, хто народився або живе тут, Чечня є батьківщиною, після чого друга дружина зникла, не маючи від людей навколо неї підтримки. А багатодітні сусіди-чеченці з першого поверху засмутилися:

— Тепер ніхто не прибирає під’їзд. Ніхто не годує бездомних котів і собак. Нікому довірити своїх дітей. Зовсім погано без вас!

В інституті пересварилася. Люта заздрість до того, що вчуся своїм розумом, а не плачу гроші за іспити й заліки. Я йду на червоний диплом. Принижувати я себе не дозволяю і завжди ставлю нахаб на місце. Учора я пішла в деканат і побачила табель оцінок нашої групи: 3, 3, 3, 3, 3, 3, 4 і раптом 5! У кого?! Я єдина відмінниця! У якоїсь Ахмади. Я не бачила цю дівчину на заняттях жодного разу! Хто заздалегідь купив собі червоний диплом?!

Нещодавно в Чечні виявили місце, де катували ув’язнених людей. Сильного розголосу ніхто цьому не надає. І мені звеліли мовчати. У місцевій газеті про це не напишуть. Проводились експерименти. Ті, хто залишився живим, збожеволіли. Розвага катів була перед камерами відрізати людям руки й ноги. Хто міг це робити?! Хто міг це знімати?!

У 2000 р. в районі зупинки «Ташкала» в Ґрозному саме так уже катували людей у занедбаному двоповерховому будинку. А тіла їхні топили в каналізаційних люках.

P. S. Я не вірю цьому світові — він прогнив наскрізь, як хворе яблуко. Якщо існує пекло, то воно тут, розплющте очі. Багато людей страшніші за демонів. Вони завдають одне одному страждань, не тільки війнами, витонченими катуваннями та відвертим фашизмом. Кожен із них має на меті вижити в пеклі. Тут і розгортається справжня диявольська діяльність, у хід іде все: і розум, і краса, і кмітливість.

Бажання — вижити. Вижити за будь-яку ціну.

На війні місто — майданчик для ігор. Воїн починає розуміти, що потрапив у гру, де ставка на його шкуру. У крові адреналін. Це робить скаженим і розгойдує маятник до неймовірних меж. Людина, яка скоює воєнні злочини, внутрішньо повністю перебудовує поняття про добро і зло.

Є вислів: війна все спише. Це перша заповідь воїнів-загарбників. Заповідь воїнів-захисників: помста, помста і знову помста. Але ті й другі варті одні одних.

21.06.

Квіточка ніколи не була заміжньою. У Чечні в дівчини до двадцяти років часто вже кілька дітей. Квіточка вчилася, віддаючи перевагу навчанню перед сім’єю та дітьми. У плітках Квіточка помічена не була, але сьогодні мені піднесли новий «гумор» нашої редакції. Виявилося, Квіточка недарма прийшла в колектив! Я довідалася про себе те, про що навіть не могла здогадатися: виявляється, я встигла «знятись» у кіно! Квіточка це «бачила» особисто!

Виявляється, в 1994 р. я, семирічна (хоча мені мало б бути дев’ять років!) дитина-росіянка, у фільмі невідомого режисера співала пісню (дослівно цитую Квіточку) — «Ла Іллаха Ілла Ла». Мені навіть захотілося таку неймовірну ахінею якось особливо відзначити за талант і драматургію, але я стрималась.

А в інституті якраз розпал знань. Розцінки лежать