Читати книгу - "Чигиринський сотник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зареготався клятий Мурмило.
— Дитино, ти ножиком цим хочеш злякати мене? Ану дай його сюди! Сюди давай, притьмом! Я кому кажу, хутко мені оддав!
І ступнув було до Михася.
— На! — каже малий козак.
Та й кинув запоясника. Немов та блискавка, майнув він у повітрі — й поцілив пекельникові простісінько під горло.
— Ох! — зойкнув Мурмило.
По самісіньке руків’я ввійшла ножака між ключицями, шию пробила наскрізь і застряла у хребті. Залементували несамовито літавиці, шугонули у небо і закружляли над пожариськом із жалобним квилінням.
— Зловив? — питає Михась.
Мурмило так і закляк, витріщивши очі. То насмішкувато і зневажливо дивилися вони на Михася, а це почав у них вимальовуватися подив, — не міг повірити клятий пекельник, що так хитро під’їхав його цей хлопчина! Хтів було щось промовити, та захарчав страшенно, витріщив очі, аж на лоба вони йому вилізли, й жупан рвонув на грудях, роздираючи його із останніх сил.
— А ти думав, піддамся? — каже Михась, підходячи до нього впритул. — Думав, не козак я, еге? Гадав, за вухо візьмеш і потягнеш за собою, немов кота помийного? Ох ти ж, собачий сину!
Ще дужче застугонів вітрюган, закрутив курявою і димом із пожарища, і все потонуло в сірій імлі. Спалахнули головешки, що вже й погасли було, бухнуло угору цегельно-руде полум’я, і насеред двору почали помалу падати огненні жаруки.
— Малий я, це правда, — каже Михась, — та роблю, що можу… А хто після мене прийде, то нехай зробить більше.
І пхнув Мурмила в груди. Заточився той горізнач, назад відступив та й повалився на землю, неначе сніп.
— А ти йди туди, звідки не вертаються! — каже малий козак.
І плюнув на нього.
Зірвався тут вихор, завертівся посеред дворища, заквилив тужливо, а з неба йому відгукнулися жалібними голосами літавиці. Глянув малий козак, аж здійнялися вони у височінь, покружляли трохи попід хмарами і полетіли в той край, де сідає сонце.
Як сконав ото клятий звіздар, то вітер ущух умить, а характерник оготався, стрепенувся, кинув оком доокруж і питає:
— Господе-боже, що се тут діялося?!
— А ти не бачив хіба?
— Так опентала мене вража сила, що мов колода я зробився, — уперше в житті таке зо мною було! — каже Обух.
Михась і рукою махнув.
— Звоювали ми з тобою клятого пекельника… — та й показав на Мурмила.
Глянув туди Обух і шапку на потилицю повільно зсунув.
— Ти що, — каже, — сину, ти… здолав його? Сам-самісінький?!
— Пощастило мені,— відказав Михась. — Дурний він був трохи, то воно й погубило його. Але менше з тим. Давай-но збирати наші лахи та хутчій звідціля…
Не встиг він теє вимовити, як затупотіли копита й у двір залетіла якась хоругва. Приклав Михась руку дашком над очима та й бачить, що то Яремині козаки.
— Осьо, осьо вони, урвителі! — зарепетував хтось. — Ану в’яжіть їх боршій!
Дивиться малий козак, коли ж і Барабаш поміж ними. Сидить у сідлі мов пан, а жеребець під ним і на місці не встоїть — очі мов жар горять, а сам так огнем і дише.
— Ну, тепер не втечете! — каже Барабаш, вимахуючи нагайкою. І до козаків: — Чого ждете, ґемайни? Взяли їх у лика, та хутчій, то ласки в мене заробите!
А ті його й не чують: озираються довкруги і потилиці чухають. Воно й не диво: валяються по всьому двориську трупи, а біля ґанку той змій лежить, що на ньому звіздар літав.
Коли ж це здобувся на слово отаман і питає:
— А хто це стільки люда тут помордував?
— І гада того вбив хтось! — загомоніли козаки.
— І зарізяк Равілевих! А вони ж стільки подорожніх тут закатрупили!
— Господе, такого ще світ не бачив!
— А оно звіздар лежить!
— Таж його й обухом не забити було!
— Чари, чари се відьомські!
Вийшов уперед характерник і каже:
— Не від чарів погинули вони, а сила Дажбожа їх зо світа звела! Отак із кожним буде, хто проти Господа повстане.
Тут Михась шапку надів, підійшов до Мурмила і взявся за свого запоясника. Наступив пекельникові на груди, рвонув колодку до себе — та й висмикнув ножа. Втер його об звіздареву чуприну і каже утомлено:
— Їдьте собі, хлопці, додому… Не вам з нами воювати.
— Та що ви дивитеся на них! — залементував
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.