Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

Ліжко було застелене коричневим картатим пледом. Він приліг поверх нього, праву ногу також на ліжко закинув. Дивився у стелю, до якої було до смішного близько. Тремтіння шхуни не викликало більше почуття небезпеки чи страху. На палубі хисткість свого перебування відчував гостріше. Тут, у закритому просторі, виникала ілюзія захищеності від морської стихії.

— Нічого, через кілька годин причалимо на тому березі! — прошепотів собі заспокійливо.

І тут його підкинуло аж до стелі, і він виставив перед обличчям руку, щоб не вдаритися. Правда, до стелі каюти він не долетів, але впав назад на ліжко і відчув, наскільки воно жорстке. Відразу занила спина, і кукса, притягнута ременями до «чашечки» дерев’яної ноги, защеміла.

— От дідько! — вирвалося у Кукутіса.

Він сів, не будучи в змозі хутко вирішити, як йому краще плисти: лежачи чи сидячи?

І тут новий удар скинув Кукутіса з ліжка, і полетів стариган в інший бік маленької каюти, на ходу намагаючись виставити вперед ноги. З дивовижною швидкістю наблизилася вертикальна залізна стійка, за яку можна було б триматися, як за поручень у трамваї. Не встиг він схопитися за неї, як побачив, що його дерев’яна нога з усієї сили вдарилася об цю стійку, і в каюті пролунав страшенний тріск, такий тріск, немов одночасно обламалися через ураганний вітер кілька гілок могутнього дуба.

Кукутіс від переляку заплющив очі та так і гепнувся на підлогу каюти. Лежав, хоча катер його розхитував то ліворуч, то праворуч. У дерев’яній нозі з’явився різкий біль, який він ну ніяк не мав був відчути. Але біль був присутній, біль дерев’яної ноги віддавався в кульші, в серці, в животі, пронизливо колов у скронях.

— Що ж воно таке? — Він знову розплющив очі і глянув на зачинену накривку-двері вгорі над дерев’яними сходами. — Треба попросити Шарля вести свою шхуну спокійніше!

Кукутіс насилу піднявся. При першому ж кроці дерев’яною ногою відчув її хиткість, знову почув хрускіт.

«Невже зламав?» — злякався старий і поліз вгору на палубу.

Хвиля збила його з ніг, як тільки вибрався назовні. Збила і кинула на лівий борт. Він ударився головою, але тут, мабуть, від страху за своє життя, відчув у руках особливу силу. І на якийсь час забув про дерев’яну ногу. Міцно тримаючись двома руками за борт і намагаючись просто всістися під ним на палубі, він зиркнув на рульову рубку. І побачив Шарля, що зціпив зуби, погляд його тепер не був спрямований в одну точку, як раніше. Він бігав очима по темному, майже чорному морю перед шхуною, немов втратив із поля зору миготливий вогник маяка. Плечі його то підіймалися, то опускалися, відображаючи рухи рук, що крутили штурвал. Він намагався вибратися з-під оскаженілих хвиль, розвернутися до них носом.

Кукутіс відчув, що шхуна от-от нахилиться на правий борт, і якщо він відпустить руки, то його самого підштовхне до рульової рубки. Може, йому якось вдасться туди застрибнути, щоб там сховатися від шторму та бути ближчим до Шарля.

Він відпустив борт і подався вперед усім своїм тілом. Рульова рубка полетіла на нього. Він навіть помітив ручку на дверцятах рубки і простягнув до неї руку, але вхопитися не встиг.

Розділ 108. Марґейт. Графство Кент

Міра вже поснідала і поїхала на роботу, а Клаудіюс усе лежав у ліжку і слухав, як по вікну тарабанять краплі косого дощу.

Дивно, що Міра його не розштовхала і не змусила піднятися. Навпаки, вона збиралася тихо, намагаючись не шуміти, думаючи, що він ще спить. Але він не спав, він просто нерухомо лежав із заплющеними очима. Лежав на колишньому ліжку Інґриди, лежав і згадував, як Міра кілька разів повторила, що купила нові простирадла та наволочки. Вона неначе переживала, боялася, що йому буде некомфортно думати про те, що він спить на тому самому ліжку! Немов ліжко нагадувало про щось!

Які дурниці! Це одномісне ліжко ні про що йому не могло нагадати. І тепер, коли воно стало частиною двоспального ліжка, тим більше жодних особливих емоцій, пов’язаних із Інґридою й їхнім спільним колишнім життям, у Клаудіюса не виникало. З’являлося лише одне неприємне відчуття і пов’язане воно було з тим, що два складені разом одинарні ліжка не стали одним подвійним. Два дерев’яних ребра посередині змушували зрештою Міру і Клаудіюса спати кожному на своїй половині. І кохалися вони на одному ліжку, частіше на колишньому ліжку Інґриди. А потім він знову залишався сам-один, бо Міра скочувалася на своє ліжко.

Перед тим, як вирушити на роботу, Клаудіюс піднявся в свою кімнату. Ліжка угорців були застелені. На столику під мокрим від дощу вікном стояли миски з недоїденими мюслями і брудні чашки. Запах кави вдарив у ніс. На електроплитці стояла новенька італійська кавоварка. Клаудіюс розкрутив її, витрусив у відро для сміття злиплу в одну мокру таблетку кавову гущу з металевого фільтра. Набрав у нижню колбу кавоварки води, у фільтр засипав меленої кави із запасів Тиберія та Ласло, накрутив зовні на колбу з фільтром горішню частину, в якій пара, що пройшла через кавовий фільтр, перетворюється в міцний ароматний напій, і ввімкнув спіраль електроплитки. Чим він гірший? Угорці вже працюють, збирають каркаси кліток. А він спочатку вип’є кави, а вже потім подасться на автобусну зупинку. У таку погоду квапитись не хочеться. Та й узагалі після зникнення чорного кролика, після майже такого ж зникнення колишньої Інґриди поспішати на роботу Клаудіюсу не праглося.

За вікном стало тихіше і на тлі цієї відносної тиші засичала кавоварка. Клаудіюс збадьорився. Приємна кавова гіркота пришвидшила пульс, а разом із ним повернула Клаудіюса в реальний час. А реальний час наближався до десятої.

Колеги-угорці зустріли його хитрими посмішками.

— Забухав? — спитав його з розумінням Тиберій.

Клаудіюс кивнув і тут же мовчки взявся за роботу.

В обід до них завітала Інґрида.

— Ти можеш спати, з ким тобі заманеться, — сказала вона неголосно з неприхованою зневагою. — Але на роботу маєш приходити вчасно, інакше опинишся під парканом, і тебе навіть у твоє улюблене сквот-кафе не пустять!

Вона вийшла, а голос її, дратівливий, як дзижчання комара, продовжував звучати у вухах Клаудіюса.

Цей маленький світ, що існує завдяки любові англійців до кліток і кроликів, ставав для нього чужим.

Але іншого світу у нього не було, отже, треба було терпіти.

Клаудіюс задумався про