Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кожна бригада відібрала з партії німецьких іграшок подобизни гвинтівок чи пістолетів для реконструкції.
Обговоривши з інженером, які саме деталі необхідні для цього, робітники відшукували потрібне на складі, де було повно всіляких запчастин. Далі їх доробляли за вказівками інженера і складали з рештою деталей.
І ось так народжувалася «надсучасна» зброя.
Крім так званої надсучасної вогнепальної зброї, переробленої з німецьких іграшок, була і зброя, здатна справді завдавати супротивникові втрат — капкани, й собі вдосконалені на лісовому військовому заводі. Ці чутливі та потужні капкани для полювання на крупних хижаків завозили з Європи цілими дюжинами.
А вже інженер удосконалив і пристосував їх для військових цілей.
Якщо капкан відрубає звірові лапу, то здобич утече. Та коли його використати як зброю, то можна навіть заточити його щелепи, аби калічили ворогові ноги.
Першого ж дня окупації долини японською армією, коли одного з висланих по воду солдатів застрелили, а позосталих чотирьох відпустили, попередньо обеззброївши, близько півсотні солдатів було виряджено до джерела на окрайці лісу проти партизанів.
Тобто загону озброєних селян.
Ніч була безмісячна, і чимало солдатів дістали глибокі рани від понаставлюваних у траві капканів.
Після цього потемки не наважувалися висилати до лісу навіть розвідників.
Тієї ж першої ночі сільчани, що ховалися в лісі, приправили з табору в долину й випустили там старого корейського вовка, що його досить давно певний любитель тварин придбав у Сеулі по дорозі додому.
Над ранок солдати помітили в долині якогось собаку й погналися за ним; старий змізернілий вовк сконав на місці, певно, з переляку.
Ротний фельдшер, оглянувши тварину, сповістив, що це — вовк, які, вважалося, з Японії давно перевелися.
Фельдшер порадив командирові якнайсуворіше заборонити виходити поночі з домівок, бо хтозна, а раптом у цьому закуті Сікокуських гір і справді водяться вовки.
Хоч той, що дістався йому до рук, був старий-старезний.
16
Наприкінці того довгого дня інженерний взвод, виряджений лагодити зруйновані повінню телефонну й телеграфну лінії уздовж дороги, повернувся до штабу в школі і його командир доповів, що зв’язок поновлено. Почепивши дроти на останній стовп, вже в долині, до захопленого селища підвели електрику й телефон.
З вікон учительської, де розташувався штаб, бризнуло яскраве світло на досі темну лісову долину, що значно полегшило лікування поранених капканами.
Солдати, яких неабияк тривожила навколишня пітьма, побачивши електричне світло, на радощах загорлали так, що аж луна пішла пралісом.
Здавалося, тепер уже можна святкувати перемогу над тубільцями цього загадкового гірського краю…
Проте жоден із офіцерів навіть не подумав картати за таке очевидне порушення дисципліни.
Ротний наказав негайно зв’язатися зі штабом полку. Та коли взяв від ад’ютанта трубку й енергійно підніс її до вуха, то почув:
— Ви розв’язали даремну війну! Раджу дати нам спокій. Щоб завтра вранці забралися геть із нашої долини!
Голос був статечний, в ньому вчувалися глибока впевненість, розважливість, але водночас і рішучість.
Ротний від несподіванки аж упустив трубку на коліна й розгублено закліпав очима.
— Якийсь неук, старий недоумок підключився, — пояснив він ад’ютантові.
Хоч насправді відчував у голосі старого неабияку владність. Може, то був навіть сам Руйнівник, про якого щойно прохопився партизан у лісі…
Знову додзвонитися до штабу полку не вдавалося. Тільки-но ротний запитав у телефоніста, викликаного ад’ютантом, що з телефоном, як згасло і світло.
Вибух, що долинув здалеку, сповістив офіцерів і солдатів у долині, що телефонний кабель і електричні дроти висаджено в повітря.
Щоб передати телефоном ультиматум лісового загону, інженер заздалегідь підключився до телефонної лінії.
А заодно встановив і вибухівку з годинниковим механізмом, налаштованим на десять хвилин після повернення інженерного взводу.
Настав ранок.
Хоч ніч була багатою на пригоди, ротний устав рано і, в супроводі командирів та чималої варти, піднявся на прискалок, що видавався з лісу, — роздивитися уважніше зайняту його ротою долину.
Він стояв на тій самій «приступці з десять мат», з якої в сиву давнину видивлявся, чи не наближається ворог, «звелетнілий» Руйнівник по своїх щоранішніх вправах з обертанням довкола стовбура старої тополі.
Наче бажаючи виповнити груди чистим повітрям височини, куди не сягав сморід чорного баговиння, ротний випнув угору підборіддя й кілька разів глибоко вдихнув, дивлячись на праліс навкруг долини і потроху повертаючись на місці, аби охопити поглядом усе видноколо.
Хлопці-розвідники, які ховалися в лискучому тріпотливому листі дерев неподалік, доповіли старшині зі штабу, як ротний повертався потроху навколо себе.
Похитуючись, наче мала дитина, яка іще не навчилася як слід ходити.
17
Можливо, в поставі ротного і справді не відчувалося певності.
Але його вперте мовчання скорше свідчило про притаманний професійному військовому самоконтроль. Переступаючи з ноги на ногу, він роздивлявся пущу на виднокрузі.
Кільця однакової забарви що далі, то плавніше переходили одне в одне.
«Яким дивом оселилися люди серед цього правічного лісу, розчистивши цілий видолинок?» — думалося ротному.
Нащадки тих незбагненних людей нині з незбагненною затятістю опиралися тепер його роті.
Ліс, що розлягався навсібіч, був для ротного ворожим табором, де чаїлися мешканці долини з усім своїм скарбом аж до собак.
Ці люди занесли руку на міць держави, змурувавши греблю, яка перетворила їхню долину на дно річки, й висадивши її в повітря, так що повінь стерла з лиця землі армійську роту.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 1», після закриття браузера.