Читати книгу - "Чигиринський сотник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Здоров і ти, чоловіче добрий! — одвічає характерник. — А скажи-но, де тут старого Хмеля хутір?
А то ми заблукали!
— А осьдечки повернете, — показав пужалном чоловік, — а далі гай проїдете, далі село, а там буде річка — Тясмин зветься! А на тому боці й Хміль живе. Здалека їдете?
— З Січи, — каже Михась.
— Тільки ж, мабуть, не застанете його…
— А чом?
Почухав потилицю гречкосій.
— Кажуть, узяли його ляхи вчора і в кайдани забили. В цюпі тепер сидить.
— А за що?
— Буцім недобре щось замишляв супроти Польщі та його милости короля…
Зсунув шапку на потилицю характерник і вдарив коня нагайкою. Пустили вони коней учвал і гнали, аж попереду гай стало видко. Тоді збавив ходу Обух і обернувся до Михася.
— Кепські наші діла, сину!
— А що?
— Заклювали круки нашого сокола… Ума не приложу, звідки вони дізналися про нього!
— Та й то правда, — каже Михась. — Ми й самі того не знали донедавна… То що робити будемо?
Подумав Обух і каже:
— Поїдемо на хутір. Напевно ж, там хтось лишився, то скаже нам, що там насправді сталося…
І знову погнав коня. Та не встигли вони у гай заїхати, як затупотіли позаду копита.
— Стій, стій! — заволали грубі голоси.
Озирнулися козаки, а там жене учвал душ із десять. Усі з оружжям, у жупанах та свитах козацьких, а один у панцирі й шоломі з місюркою.
— Тікаймо! — зойкнув Михась.
— Коні потомлені,— каже Обух. — Не втечемо! Стань.
І спинив коня. Тут наздогнали їх козаки і оточили вмить з усіх боків.
— Се ви на хутір до Хмеля дорогу питали? — каже той, що у панцирі з шоломом.
— Ми, — каже незворушно характерник.
— А що вам од нього треба?
— Та діло є одне.
— Яке?
— А про сеє ми з ним будемо балакати, ваша милість! — вбовтнувся у річ Михась.
Глянув на нього той пан і на Обуха перевів погляд.
— А хто ви такі?
— А ти хто?
— Я — полковник Кречовський, а пробуваю на службі у його милости гетьмана Потоцького. А ти?
— А я козак Війська Запорозького, Обухом зовуся. А се джура мій…
— Чув я про тебе, — каже Кречовський. — Характерник, еге?
— Еге.
— І що там на Січі коїться?
Обух стенув плечима.
— Та нічого такого… Живуть собі братчики, звіра б’ють, рибу ловлять…
— А правда, що прийшов за пороги образ Матери Лади і буде велика война з ляхами? — раптом устряв хтось із козаків.
Глянув на нього уважно Обух і каже:
— Правда.
— Он як! — закусив кінчик вуса полковник. — Що ж, поїдете з нами…
— І куди? — питає Обух.
— Ви ж хотіли Хмельницького бачити?
— Авжеж.
— Ото й побачите! — каже полковник. І до козаків: — Пильнуйте їх добре, а то втечуть!
Та й ударив коня нагайкою. Наче вітер, помчали вони прослідком: учвал поминули гай, влетіли у село, що над річечкою розкинулося, а як за царину виїхали, то блиснув удалині Тясмин.
Смеркало вже, і видно було, як сонце сідає за річкою.
— Куди ми прямуємо? — питає Обух у полковника.
— Куди треба! — відтяв той.
Глянув характерник, як Михась уже й пістоля з сідельної кобури тягне. Хитнув Обух заперечно головою, — не роби того, мовляв!
— Чуй, дядьку… — каже тоді Михась до вусатого козака, що побіч нього їхав.
— А що? — питає той.
— Ми у Чигрин їдемо чи куди?
— А ти в сих місцях бував?
— Ні.
— Воно й не диво… Чигрин, хлопче, на тому березі! — І нагайкою показав туди, де сідало
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.