Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (продовження: 29.04)

Вечір.

Я стояла перед дзеркалом, поправляючи сукню — ту саму чарівну, наполовину рожеву, наполовину голубу. Волосся м'яко спадало на плечі, живіт — акуратний, ледь округлий — ніжно вирізнявся під тонкою тканиною. У повітрі вже пахло вечором, а в моїй душі пахло передчуттям.

Вжик крутився біля моїх ніг у своєму новенькому рожевому костюмчику з бантом.

— Вжик, ти просто модник року! — я засміялась. — Схоже, ти вже визначився зі ставкою.

— Якщо Вжик за дівчинку, то мені лишається бути нейтральним! — вигукнув Денис, виходячи з кімнати. Він був у білому, але на грудях у нього була рожево-голуба стрічка, зав’язана у вигляді бантика.

Ми вийшли у двір.

Все виглядало так, ніби хтось влаштовував весілля між рожевим і голубим. Кульки, гірлянди, столики, м’яке світло ліхтариків. Було казково.

Першими з гостей прийшли мої батьки.

— Ого! — вигукнув тато, Саша, заходячи у двір у бездоганному голубому костюмі. — Ну ви тут начарували!

— Це ще нічого! Дочекайтесь феєрверку! — підморгнув Денис.

Мама, Оксана, ішла за татом, виглядала надзвичайно у рожевій сукні з мереживом. Вона одразу обійняла мене і прошепотіла:

— Я за дівчинку. Таке відчуття...

За ними у двір влетіла моя сестра Діана — у голубій блузці й синіх джинсах, з кулькою в руках.

— Я ВЖЕ готова няньчити принца! — оголосила вона.

Я лише посміхнулась. Я й сама не знала, кого чекаю, але всі ці «відчуття» вже зводили мене з розуму.

Потім прийшли батьки Дениса.

Тато Дениса, Михайло, був у рожевій футболці. Він підійшов до мене з щирою посмішкою й сказав:

— Тримайся, доню. Це початок нової епохи. І я думаю, вона буде в рожевому.

Мама Дениса, Ірина, виглядала просто неймовірно — голубий елегантний костюм, світлі туфлі, акуратна зачіска. Вона міцно обійняла мене й трохи тихіше промовила:

— Я чомусь вірю, що там хлопчик. Але хто б не був — він або вона вже найщасливіший малюк на світі.

І от, нарешті, з'явились Арсен і Влад.

— Ви що, влаштували змову? — вигукнула я, побачивши їхні фіолетові костюми. — Це ж навіть не натяк, а знущання!

— Ми — за баланс! — сказав Влад, підморгуючи.

— І за інтригу! — додав Арсен. — Тільки не намагайся нас розговорити. Ми мовчимо, як спецагенти!

— Феєрверк уже підготовлений? — запитав Денис, наче мимохідь, але я відчула, як він хвилюється.

— Все на місці. Ви скажете "пора" — і буде шоу!

Я перевела погляд на гостей. Всі вже стояли в очікуванні. Хтось тримав кульки, хтось телефонував друзям по відеозв’язку, щоб не пропустити момент.

А я стояла поруч із Денисом, тримаючись за його руку, й усередині мене калатало серце. Від хвилювання, від щастя, від магії моменту.

— Ти готова? — прошепотів він.

— Готова. Дізнатись, хто там всередині — мій маленький світ.

— Давай зробимо це незабутнім.

І Арсен з Владом уже бігли за запальничкою......