Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (29.04)

З самого ранку Денис поставив мені ультиматум:

— Ми не йдемо в школу. Все. Крапка. В нас сьогодні місія важливіша за геометрію й біологію разом узяті!

— Тобто ти пропонуєш… прогуляти? — запитала я, дивлячись на нього крізь дзеркало, поки розчісувала волосся.

— Не прогуляти. А організувати найкращу гендер-вечірку в історії цієї планети. Я вже вивчив, як правильно вішати кульки!

— Ну раз ти вчився — значить, це серйозно.

Ми вийшли у двір о 9 ранку. Небо — чисте, свіже повітря й Денис у спортивному костюмі, озброєний пакетами з кульками, стрічками, банерами й тими наліпками "Boy or Girl?", які я купили вчора.

— Дивись. Кульки сюди, стрічки — туди. А цей банер — на балкон. Ну що, шеф, поїхали?

Я присіла біля клумби, розгрібаючи опале листя. І тут Денис різко підскочив до мене:

— Стій. Що ти робиш?

— Прибираю. Ну, тут трохи треба…

— Ти ж вагітна, яка робота?! Дай сюди граблі. І взагалі — марш у шезлонг. Я вже все продумав: ти лежиш, даєш вказівки, їси щось смачне й виглядаєш прекрасно. А я — твій чарівний ельф-декоратор!

— Добре. Але якщо твій феєрверк бахне не в тому напрямку, я повернусь на цю клумбу й таки доприбираю!

Я засміялась і слухняно вляглася в крісло, з чаєм і печивом. Денис розвішував кульки з таким завзяттям, що з боку здавалося, ніби він тренується до весілля.

— Знаєш, нам ще треба в чомусь бути сьогодні. — сказала я, потягуючись. — Сукні в мене немає. Тож… шопінг?

— Тільки якщо з охороною. Тобто — з Анжелою.

— Добре. Дзвоню їй.

Через пів години ми з Анжелою були в ТЦ

Анжела виглядала так, ніби отримала доступ до гардеробу Кайлі Дженнер. Вона бігала між вішалками й вигукувала:

— Рожеве! Тобі треба рожеве! Ти ж будеш мама принцеси!

— А якщо хлопчик?

— Ну… тоді голубе. Чорт. Тобі пасує і те, і те. Знаєш що? Купи обидві.

— Угу. А потім знову буду слухати від мами: “Навіщо тобі дві сукні на одну вечірку?”

Ми майже синхронно зупинилися біля однієї сукні.
Вона була божественною. Верх — голубий, з ніжними блискітками. Низ — рожевий, легкий і повітряний, як хмаринка.

Я витріщилась на неї з відкритим ротом.
Анжела прошепотіла:

— Це знак. Вона — ідеальна.

— А якщо я її куплю, а ти з'явишся в чомусь простому, я почуватимусь королевою поряд із селянкою… — пожартувала я.

— О ні, сонце. Я беру таку ж!

Ми купили дві однакові сукні, сміялись, пили какао, і навіть забули, що ввечері відбудеться одна з найбільших інтриг у нашому житті.

Коли ми повернулись у двір…

Я просто застигла.

Кульки — всюди. Вони прикрашали дерева, хвіртку, лавочки. Над входом висів великий банер: "He or She? Wait and See!"
У повітрі пахло свіжістю, трохи — димом від мангалу, який уже готувався.
Світло гірлянд уже блиміло з дерев.

І посеред цього всього стояв Денис. У білій футболці, з краплями поту на лобі, але таким щасливим, що мені захотілось розплакатись.

— Сюрприз, мамо дня! — вигукнув він і розвів руки.

— Денис… Це найкращий двір у світі.

— Бо ти — найкраща у світі. А тепер — відпочивай. Увечері буде магія.

Я стояла в сукні, наполовину рожевій, наполовину голубій, й думала лише про одне.
Хто ж там, усередині мене?
Син чи донька?
Невже вже зовсім скоро ми дізнаємось?