Читати книгу - "Відбиток на серці, Sallattik"

Я дивилася на Макса, відчуваючи, як кожен сантиметр нашої близькості наповнює повітря невидимою напругою. Його рука ще сильніше притискала мене до нього, але я знала, що зараз важливо не піддаватися повністю. Інтрига між нами ще не досягла свого піку — і це саме те, що змушувало все довкола пульсувати новими емоціями.

Макс дивився на мене з тією ж грайливою усмішкою, але в його очах була щось глибше — виклик. Він чекав, що я зроблю наступний крок, але я вирішила триматися.

— Ти б'єш по слабкому місцю— повторив він, ніби очікував на якусь відповідь або рух з мого боку.

Я відчувала, як напруга між нами наростає. Що тепер? Я могла легко піддатися цій емоції, але з іншого боку… було цікаво побачити, як довго ми зможемо тримати цю гру. Ще не час завершувати цей танець.

— А що, як це не слабке місце, а моя перевага? — відповіла я, дивлячись йому прямо в очі. Мої слова вдарили точнісінько в ціль. Я відчула, як його хватка трохи послабилася, ніби він на секунду розгубився, але одразу ж повернув контроль.

Макс посміхнувся, його очі блиснули ще сильніше. Він прибрав руку з моєї талії, але це не означало, що він відступив — це був хід у нашій грі.

— Ти хитра, — сказав він, обережно відступаючи на крок, але залишаючись достатньо близько, щоб я все ще відчувала його присутність.

— Звичайно, — я зробила півкроку назад, облизавши губи. Він стежив за кожним моїм рухом, і в цей момент мені захотілося дізнатися, скільки ще він зможе витримати цього флірту.

Ми стояли так декілька секунд, ніби оцінюючи один одного, як суперники в грі. Це була гра, яку ніхто з нас не хотів програти.

— Може, нам повернутися? — нарешті запитала я, відчуваючи, що пора перервати цей момент, не доводячи його до кінця.

Макс мовчки подивився на мене ще кілька секунд, перш ніж кивнути.

— А ти справді вмієш виводити з рівноваги, — сказав він, піднявши шолом і протягуючи мені мій.

— Я навіть не стараюся, — відповіла я, приймаючи шолом і посміхаючись.

Макс засміявся. Ми сіли на мотоцикл, і я знову обхопила його руками, відчуваючи, як це близьке відчуття між нами повертається. Але тепер я знала, що між нами залишилася недомовленість, яка буде ще довго висіти в повітрі.

Шлях назад здавався коротшим, але кожен рух мотоцикла, кожен поворот змушував мене відчувати наше нерозказане. Макс, здавалося, більше нічого не говорив — але я знала, що він теж обдумує все, що між нами сталося.

Коли ми нарешті зупинилися біля мого дому, Макс заглушив двигун і, не знімаючи шолома, тихо сказав:

— Ти хороша в цій грі, але пам'ятай: я ніколи не граю на поразку.

Я посміхнулася, знімаючи шолом і відчуваючи, як холодний вітер освіжив обличчя.

— Поки що гра йде на рівних, — відповіла я, встаючи з мотоцикла.

Ми обмінялися поглядами. Ця гра була далеко не закінчена, але вона обіцяла бути довгою та цікавою. Макс підняв руку на прощання, і я повернулася, щоб піти до будинку, все ще відчуваючи на собі його погляд.