Читати книгу - "Як змусити дракона-мільярдера платити податки, Олеся Глазунова"

Розділ 12. Щоб хоч на картині були разом

Оверлорду все ж вдалося випровадити Юлія та повернутися до Маніелли. Вони ще трохи посиділи та насолодилися природою та спілкуванням, але чарівність моменту було все ж зіпсовано бойовим драконом. От щоб йому зустрілася така ж сама бойова дракониця і вони весь час були суперниками! Ух, який лихий на Юлія був Оверлорд. Вони з бойовим драконом були знайомі ще з шкільних часів, але не думав, що жінка здатна стати між ними. Бачив Оверлорд, як Юлій дивився на його гостю!

– Пропоную продовжити наш огляд. Я ще дещо занотувала у своєму записничку, щодо можливого покращення, – мовила скарбнича та піднялася з пледу.

– Добре, рушаємо до ферми, – запропонував дракон.

Поки Маніелла сідала до карети, Оверлорд дещо прошепотів Грегу Шевченку і той, усміхаючись, кивнув.

– Усе буде зроблено у найкращому вигляді, – відповів чоловік, а коли і дракон сів до карети, звернувся до дружини: – А наш дракон – романтик. Скарбничій вдалося отримати від дракона найцінніше.

Карета рушила далі. Маніелла та Оверлорд продовжили свій огляд драконової власності. Тільки під вечір, коли сонце вже почало сідати, вони втомлені, але задоволені повернулися до замку.

– Маніелло, я вражений твоїм гострим розумом, – не приховував свого захвату мільярдер.

– Дякую за комплімент та хочу відзначити також, що ти чудовий господар. Впевнена, що якщо втілиш мої ідеї та пропозиції, то зовсім не відчуєш того, що доведеться сплатити податки, як це вже зробили усі інші дракони, – все ж не стрималася від колючки скарбнича. Юлій, як виявилось, не розповів друзям про прекрасну скарбничу, яка гостює у Оверлорда. Кожен хотів поглянути на неї особисто та кожного разу перебивав бесіду пари своїм візитом. Оверлорд шаленів від ревнощів, бо дракони один перед одним сипали перед його Маніеллою компліментами. Чомусь щоразу додавав слово ЙОГО. Він розумів, що поводить себе по-власницьки, що не має на таку поведінку ніякого права, але, віддати належне скарбничій, вона вела себе стримано та ні з ким не фліртувала.

– Я розпоряджуся, щоб тобі приготували ванну, а за годину буде готова вечеря. Пропоную трохи перепочити з дороги та потім повечеряти, – запропонував Оверлорд.

– Так, це було б чудово. І я хотіла б сьогодні ще потрапити на обіцяну екскурсію до годинникової зали. Ти мене дуже заінтригував. А книги видатків та прибутків розберемо вже завтра, – мовила Маніелла.

– Так. Давай жодного слова не згадувати про податки та справи. Обіцяю тобі захопливу екскурсію. Маю незвичні і раритетні годинники, які доставляли з різних країн, кожен з них має свою історію, кожен унікальний, деякі існують тільки в одному екземплярі. Все, спини мене, бо про своє хобі я можу говорити годинами. Тобі потрібно трохи перепочити. До зустрічі, – сказав Оверлорд та поцілував руку Маніелли. У цьому дотику було стільки тепла та чуттєвості, що коли губи дракона торкнулися ніжної шкіри руки Маніелли, вона вся вкрилася сиротами та ніби відчула жар, який охопив усе їх тіло.

– До зустрічі за вечерею, – мовила Маніелла та нехотя забрала долоньку з рук Оверлорда, бо слуги довкола витріщалися на пару, яка на кілька хвилин забула про існування усіх і усього довкола.

Маніелла втекла до виділеної їй кімнати. Перш за все вона тікала від себе, від тих почуттів, які зароджувались у ній. Вона відчувала, що її тягне до Оверлорда, вона помічала дедалі більше його чеснот, а недоліки здавались несуттєвими. Подумаєш, назвав її відьмою та аферисткою. Недалекий він від правди. Треба точно дружити з нечистою силою, щоб вибивати податки з заможних людей і нелюдей (звучить по-філософськи, але щира правда).

У кімнаті на Маніеллу чекав приємний сюрприз. Служниця вже наповнювала ванну та додала у воду ароматних трав. На столику біля її ліжка стояла ваза-акваріум у якій були рожеві лілеї з озера.

– Це ж треба! Приємно, – мовила тихенько жінка, схиляючись над квіткою, щоб відчути ї аромат та помилуватись.

Оверлорд одразу ж покликав до себе помічників та розповів усі ідеї Маніелли щодо покращення його фінансового положення. До того ж, дракон відверто сказав, що ці ідеї належать скарбничій і звелів прописати у всіх книгах прибутків, що двадцять п’ять відсотків від майбутніх надходень обов’язково щомісяця мають йти Маніеллі, як авторці цих впроваджень. Помічники хвалили та підтримували усі пропозиції та розуміли, що це не просто вигідні пропозиції, а геніальні. Коли нараду було завершено, Оверлорд попросив порадити якогось гарного художника, який зміг би швидко написати портрет.

– Зараз усі нахвалюють ШІ. Кажуть, що він швидко малює. Чув багато гарних відгуків, – сказав один з помічників.

– Якийсь китаєць? Дивне ім’я ШІ... – замислився Оверлорд. – Не дуже хотів би зв’язуватися з китайцями, бо вини завжди хочуть якусь підробку втюхати. Портрет може вийти з трьома руками чи одним оком. Які ще є варіанти митців, кого знаєте особисто?

– Чарівна Дар’я Новицька створювала портрети майже усіх ваших предків. Знана майстриня. До кожного замовлення ставиться відповідально і натхненно працює, – доповів чоловік.

– Так. Чудова художниця. Її пензлю належить не однин портрет знаті Букнетівського королівства. Кожен вважав за честь мати портрет цієї художниці, та є одне але... – засмутився дракон. – Замовлення у майстрині розписані на три роки вперед. За жодні гроші її не переманити, бо порядна людина. Але запишись до неї у чергу. Гарний портрет ніколи не зайвий.