Читати книгу - "Окрилена Вірою, Mary Uanni"

Дунган, Ден і Дан почали обговорювати щось між собою.

До завтра ми зв’яжемося з нашими і вийдем звіди ніжнім ходом, щоб нас не затримав ССО. Дан, куди ти дів хабар? Сховав у… - його слова перервав пістолет який командир направив на нього. Він махнув пістолетом у сторону заручників. – в зоні «Альфа» Молодець. Так встаємо рано. Їх не чіпати, - кивнув у сторону Лілі та Філа, - вони наша страховка, наша гарантія, а кухарку, - він знову почесав голову стволом, - мені начхати на неї. Я тобі казав перестати чесати голову пістолетом, якщо на курок ненавмисно натиснеш, кранти тобі, командире. Закрий рота. Це тільки ти вмієш ненавмисно стріляти собі у ногу.

Рація зашуміла, а потім пролунало металеве клацання й характерний голос:

Прийом! Дунган Один, це Сфера, прийом. Дунган Один підніс рацію ближче до вуха, обережно озирнувшись на своїх людей, і відповів: Прийом, це Дунган Один, як чути? Прийом! Чую добре. Слухай наказ Кобри! Так точно, - коротко відповів капітан, хоч у голосі відчувалася легка тривога. Знайти об’єкт і до ранку здатися військам. Вони доведуть вас до вказаної точки.

Дунган Один застиг, а його обличчя відбило збентеження. Він повільно перепитав, навіть піднявши брову:

Що?

Голос у рації миттєво став жорстким:

Хочеш ослухатися? Ми будемо розглядати це як зраду та непокору наказу.

Поглянувши на своїх людей, капітан зітхнув і відповів з притиском:

Ніяк ні! Є - здатися військам до ранку. Кінець зв’язку.

Рація прошуміла, потім сигнал обірвався. У палаті запала тиша, порушена лише нервовим кашлем одного з бійців. Дунган Один підняв погляд на своїх людей, голосно запитав:

Хлопці, наказ чули? Так точно! - відповіли вони, хоч у голосах відчувалася недовіра.

Капітан стиснув кулак і знову взявся за рацію. Перемкнувши канал, сказав:

Це Дунган Один, як чути? Прийом.

На цей раз відповідь надійшла швидше:

Це Морам Один, прийом! Наказ Кобри: здатися військам.

На іншому кінці зв’язку запанувала тиша. Здавалося, навіть статичний шум у рації трохи вщух. Нарешті пролунало:

Де ви, капітане? Палата чотириста п’ятдесят два.

Рація знову скинулася, залишивши капітана наодинці з власними думками. Але він не встиг нічого обдумати - до палати раптово увійшла медсестра Олена.

Що? Сестра Олена, йдіть звідси, біжіть! - майже закричав Філіп, схопившись на ноги. Дурень, замовкни! - суворо кинула медсестра, з таким виразом обличчя, ніби вона зараз керувала операцією. Її холодний погляд впився в одного з терористів. - Дене, що тут кухарка робить?

Ден знітився, знизав плечима, немов хлопчак, якого спіймали на крадіжці цукерки.

Ми… ну, взяли її в заручники. Вона... ну, коротше... Неважливо, - зітхнула Олена, махнувши рукою. - Але що робити з цим наказом? Це зовсім не те, чого ми очікували. Звучить підозріло.

Дунган Один нахмурився, задумливо провівши рукою по щетині.

Погоджуюсь, - кивнув він, перетинаючи погляд з медсестрою. —-Щось тут не так.

Мовчання повисло в повітрі. Навіть заручники, Лілі та Філіп, стримували подих, спостерігаючи за обміном поглядів між терористами. Їхні життя тепер були напряму пов’язані з тим, яке рішення приймуть ці люди, що тримали в руках зброю.

— Треба взяти більше заручників. Тоді в нас буде більше привілеїв, — нарешті сказала Олена, зручно вмостившись у кріслі, яке зазвичай займав Дунган Один. Вона перехрестила ноги і поглянула на капітана так, ніби сама командувала цією операцією.

Дунган нахмурився, ковзнув поглядом по своїх підлеглих, а потім зітхнув:
— Я теж про це думав, пані. Але як ми будемо їх усіх контролювати? Тут лікарня, а не в’язниця.

Олена усміхнулася куточком губ, її тон став ще впевненішим:
— Просто зберемо всіх в одному місці. У просторому залі чи вітальні. Один вхід, одна кімната — легше не буває. Головне — діяти зараз. Час грає проти нас. На світанку, якщо ми не будемо готові, тут точно почнеться якийсь кіпіш.

— Так точно, — пробурмотів один із бійців, кивнувши.

Філіп, який досі стояв поруч із Лілі, нарешті зважився заговорити. Його голос був твердим, але хвилювання в ньому відчувалося чітко:
— Ви впевнені, що це треба?

Олена підняла брову, а Дунган різко повернув голову до хлопця. Але Філіп не зупинився:
— Тут багато пацієнтів у важкому стані. Дехто буквально бореться за своє життя. Якщо ви візьмете людей у заручники, це може закінчитися дуже погано. Для всіх.

— Мовчати! — гаркнув Дунган Один, підвівшись зі стільця. Його різкий рух змусив Лілі інстинктивно зажмурити очі.

— Чекай, — підняла руку Морам Один, зупинивши капітана. Її погляд затримався на Філіпові. — Він правду каже.

— Що?! — Дунган повернувся до неї, його обличчя потемніло. — Ви хочете зрадити? Що за маячню ви кажете?

Олена піднялася з крісла, тепер вони стояли майже впритул. Її голос зберігав спокій, але в ньому прозвучала нота виклику:
— Я не кажу про зраду. Я кажу про здоровий глузд. Якщо ми спробуємо взяти всіх під контроль, ми ризикуємо втратити ситуацію. Люди — це не вантаж. Тільки-но вони зрозуміють, що їх забагато, а нас мало, вони спробують вирватися. І що тоді? Стріляти в кожного? Це знищить усю нашу операцію.

— Ми можемо залякати їх! — не вгавав Дунган. Його голос ставав дедалі гучнішим. — Якщо вони побачать, що ми серйозні, вони не насміляться поворухнутися.

— А якщо хтось все-таки поворухнеться? — спокійно запитала Олена, схрестивши руки на грудях. — Ти готовий стріляти в жінок, дітей чи старих?

На мить у кімнаті запанувала тиша. Навіть бійці, які стояли поруч, перезирнулися, наче вагалися, чий бік прийняти. Лілі обережно спостерігала за кожним рухом терористів.