Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

Лікар Гедлі промив і перев’язав йому рани, і коли Джаспер розповів, що це зробив його брат, Великий Джордж відчув себе зганьбленим.

Тієї ночі обом хлопцям було боляче, і вони не могли заснути. Лежачи в ліжку, вони дивилися у вікно на повний місяць і дослухались до нічних співів жаб і цвіркунів.

Артис обернувся до брата, який здавався майже білим у місячному сяйві.

— Я знав, що не повинен цього робити… Але це було так приємно — я просто не міг зупинитися.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

1 липня 1935 р.

Засідання Біблійного гуртка

Минулого тижня відбулося засідання жіночого гуртка з вивчення Біблії при баптистській церкві у Вісл-Стоп. Захід пройшов у середу вранці в будинку місіс Вести Едкок. Обговорювалися методи вивчення Біблії та способи зробити її легшою для розуміння. Темами зустрічі були «Ной і ковчег» і «Навіщо Ной узяв на корабель двох змій, коли мав шанс позбутися їх раз і назавжди?». Якщо хтось знає пояснення, будь ласка, зателефонуйте Весті.

У суботу Рут з Іджі влаштували святкову вечірку з нагоди Дня народження їхнього малюка. Гості розважалися, приколюючи хвоста до намальованого віслюка й поїдаючи торт і морозиво. Кожен отримав скляного паровозика з цукерками-драже всередині.

Іджі каже, що наступної п’ятниці ввечері вони збираються в кіно, якщо хтось хоче, нехай приєднується.

До речі, про кіно: якось увечері, коли я повернулася з роботи, моя друга половинка так квапився до Бірмінгема, аби потрапити в кіно на дешевший сеанс, що схопив своє пальто, і ми разом вибігли у двері. Потім, уже на місці, він протягом усього сеансу тільки й скаржився, як у нього спина болить. Коли ж ми повернулися додому, то виявилося, що він тікав з такою швидкістю, що навіть забув вийняти плічка зі свого пальта. Я заявила йому, що наступного разу ми краще переплатимо, адже він геть зіпсував мені перегляд фільму, увесь час соваючись на своєму сидінні.

До речі, ніхто не хоче придбати трохи вживаного чоловіка, задешево?

Жартую, Вілбуре.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

2 лютого 1986 р.

Коли Евелін увійшла, її подруга сказала:

— Ох, Евелін, шкода, що вас не було тут десять хвилин тому. Ви щойно розминулися з моєю сусідкою місіс Гартман. Вона заходила й принесла мені ось це.

Вона показала Евелін маленький паросток тещиного язика в маленькому білому керамічному вазоні із зображенням кокер-спанієля.

— А ще вона подарувала місіс Отис найкращу у світі нільську лілею. Ох, а я так хотіла, щоб ви з нею познайомилися, ви б її просто полюбили. Це її донька поливала мою герань. Я їй усе про вас розповіла…

Евелін теж пошкодувала, що не застала цю жінку, і віддала місіс Тредґуд рожевий кекс, який того ранку купила в пекарні «Вейтс Бейкері».

Місіс Тредґуд щиро подякувала їй і стала їсти, милуючись рослиною.

— Я люблю кокер-спанієлів, а ви? Ніхто так не радіє людям, як вони. Колись у малюка Рут і Іджі був один кокер-спанієль, і щоразу, побачивши когось, він починав стрибати від радощів по всій кімнаті й метляти хвостом — так, наче роками вас не бачив. Навіть якщо ви тільки відійшли за ріг і повернулися. А от киця поводитиметься інакше. Удаватиме, наче ви анітрішки її не цікавите. Знаєте, деякі люди тримаються так само… Тікають, не дають любити себе. Іджі була такою.

Евелін здивувалася.

— Невже? — спитала вона й надкусила свій кекс.

— Так-так, люба. У школі вона просто всіх вражала. Зазвичай навіть на уроки не ходила, а коли ходила, то лише в тих ношених штанях, які належали Бадді. Половину часу вона проводила в лісах, полюючи й рибалячи разом із Джуліаном та його друзями. Але, знаєте, її всі любили. Хлопці й дівчата, чорні й білі, однаково. Усі хотіли бути поряд з Іджі. Вона так широко, по-тредґудівськи посміхалась і вміла розсмішити сама, коли хотіла — о, це вона чудово могла! Я вже згадувала, вона була такою ж чарівною, як і Бадді…

Але в Іджі було щось від дикої тварини. Вона нікого не підпускала дуже близько до себе. Коли їй здавалося, що хтось до неї надто небайдужий, вона просто знімалася з місця й тікала до лісу. Розбивала серця наліво й направо. Сипсі стверджувала: причина в тому, що матінка, коли була вагітна Іджі, їла дичину. Ось тому вона й поводилась, як дикунка!

Та коли в нас оселилася Рут — я зроду не бачила, щоб хтось змінювався так швидко.

Рут була з Вальдости, що в Джорджії. Того літа вона приїхала, аби допомогти з проведенням заходів, які влаштовувала Юнацька баптистська організація в маминій церкві. Їй було не більш як двадцять один чи двадцять два роки. Вона мала світло-каштанове волосся й карі очі з довгими віями, така мила та приязна, що люди просто закохувалися в неї з першого ж погляду. Просто не можна було втриматися — бувають такі дівчата, чарівні з голови до п’ят. І що довше ви знали її, то кращою вона здавалась.

Вона ніколи раніше не бувала так далеко від дому і спочатку трималася сором’язливо та трохи боязко. Звичайно, в неї не було братів і сестер. Її мама й тато були вже в літах, коли вона народилася. Тато був священиком десь у Джорджії, і, гадаю, вона була вихована в суворості.

Але з її появою усі хлопці в місті, які ніколи не ходили до церкви, почали навідуватись туди щонеділі. Здається, вона навіть не уявляла, наскільки була вродлива. Рут ставилася з добром до кожного, і наша Іджі була просто захоплена нею… На той момент Іджі мало бути років п’ятнадцять чи шістнадцять.

Першого тижня, як Рут була в нас, Іджі просто сиділа на іранській мелії, спостерігаючи, як та заходить і виходить з будинку. Потім дуже скоро Іджі почала хизуватися перед нею: то звисне з дерева вниз головою, то кине м’яч у двір, а то притягне додому отакенну зв’язку риби через плече — саме в той момент, коли Рут ішла вулицею, повертаючись із церкви.

Джуліан казав, що вона взагалі не рибалила, а купувала ту рибу в якихось негритянських хлопців коло річки. Він зробив помилку, бовкнувши таке перед Рут, і це коштувало йому пари добрих чобіт, які Іджі тієї ж ночі набила коров’ячим гноєм.

Потім якось мама сказала Рут: «Не були б ви ласкаві піти й спробувати вмовити моє найменше дитя сісти з нами по-людському й повечеряти?»

Іджі саме сиділа на дереві й читала