BooksUkraine.com » Сучасна проза » Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» 📚 - Українською

Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

150
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»" автора Фенні Флегг. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 81
Перейти на сторінку:
червня 1935 р.

Тріумф Клубу драматичного мистецтва

Увечері у п’ятницю Клуб драматичного мистецтва міста Вісл-Стоп презентував свою щорічну п’єсу, і я хочу сказати: гарна робота, дівчатка. П’єса називається «Гамлет» англійського драматурга Вільяма Шекспіра, вже відомого у Вісл-Стоп — адже торішню п’єсу теж він написав.

Роль Гамлета зіграв Ерл Едкок-молодший, а його кохану — племінниця доктора Гедлі, Мері Бесс, яка приїхала до нас із міста. На випадок, якщо ви не бачили вистави, повідомляю: у кінці вона вбиває себе. На жаль, я ледве чула її; втім, гадаю, переїзд не найкращим чином позначився на цій дитині.

Ролі матері й батька Гамлета виконали преподобний Скроґґінз і Веста Едкок, яка є президентом Клубу драматичного мистецтва і, як ми знаємо, дійсно доводиться матір’ю Ерлу-молодшому.

Музику для вистави забезпечила наша рідна Ессі Рю Лаймвей, зробивши сцену битви на мечах ще більш захопливою.

До речі, Веста каже, що наступного року на нас чекає вистава у живих картинах, сценарій до якої напише вона сама. Назва вистави — «Історія міста Вісл-Стоп», тож якщо в когось є цікаві історії, надсилайте їй.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

26 січня 1986 р.

Евелін затрималась рівно настільки, щоб чемно привітатися зі свекрухою, й одразу ж попрямувала до гостьової зали, де на неї чекала її подруга.

— Ну, як ви почуваєтеся сьогодні, люба?

— Чудово, місіс Тредґуд. А як ви?

— Ну, я добре. Ви приймали ті заспокійливі пігулки, як я вам казала?

— Звісно ж, приймала.

— Вони допомогли?

— Знаєте, місіс Тредґуд, гадаю, що так.

— Що ж, я рада це чути.

Евелін почала порпатися в сумочці.

— Гаразд, що у вас сьогодні?

— Три коробки родзинок у шоколаді для нас із вами, якщо тільки я їх знайду.

— Родзинки в шоколаді? О, це має бути смачно.

Вона дивилась, як Евелін продовжує пошуки.

— Люба, ви не боїтеся, що у вашій сумочці мурахи заведуться? Носите в ній купу солодощів, усілякі цукерки!

— Ну, насправді я ніколи про це не думала, — відповіла Евелін і знайшла нарешті те, що шукала, а на додачу — коробку м’ятних цукерок «Джуніор Мінтс».

— Дякую, люба, я просто обожнюю солодощі. Колись я любила «Тутсі Роллз»,[10] але, знаєте, від цих речей у вас можуть зуби випасти, і від «Біт-О-Хані»[11] теж!

Увійшла чорна доглядальниця на ім’я Джинін — вона шукала містера Даневея, аби дати йому його заспокійливе, але в кімнаті, як завжди, сиділи лише дві жінки.

Коли вона пішла, місіс Тредґуд поділилася спостереженням, як багато різноманітних відтінків шкіри зустрічається в негрів.

— Хіба це не показово? Ось узяти, наприклад, Онзелл, дружину Великого Джорджа… У цієї жінки шкіра була горіхового кольору, а ще руде волосся й веснянки. Вона казала, що її одруження з Джорджем ледь не розбило серце її матері — такий він був чорний. Але вона нічого не могла вдіяти, казала, що кохає великого чорного чоловіка, а Джордж точно був найбільший і найчорніший з усіх, кого бачив світ. Потім Онзелл народила хлопчиків-близнят, і Джаспер був схожий на неї, а Артис був такий чорний, що мав сині ясна. Онзелл повірити не могла, що щось настільки чорне з’явилося на світ із неї.

— Сині ясна?

— Авжеж, люба, і чорнішого годі було знайти! А наступним народився Віллі Бой, так само світлий, як і вона, з зеленими очима. Звісно, його справжнє ім’я було Дивний Порадник — ім’я, взяте з Біблії,[12] але ми називали його Віллі Бой.

— Дивний Порадник? Я такого не пам’ятаю. Ви впевнені, що то з Біблії?

— Аякже… звідти. Онзелл і точну цитату нам показала: «І кликнуть ім’я йому: Дивний Порадник». Вона дуже релігійна особа була. Завжди казала, що, коли їй важко на душі, варто тільки згадати любого Ісуса — і душа стає легкою, як її печиво з маслянки. А тоді народилася Вередлива Пташка, така ж чорна, як і її батько, з тим самим кумедним патлатим волоссям. Але в неї вже не було синіх ясен…

— Тільки не кажіть мені, що це ім’я теж із Біблії!

Місіс Тредґуд засміялася.

— О Господи, ні, люба. Сипсі часто казала, що вона схожа на дрібну худу пташку. Маленькою вона завжди забігала до кухні та цупила трохи печива, приготовленого матір’ю, а потім ховалася під кафе і з’їдала його. Тож Сипсі почала називати її Вередливою Пташкою. Якщо так подумати, вона справді скидалася на маленького чорного дрозда… Ось такі вони були, двоє чорних і двоє світлих, у тій самій родині.

А тепер мені здається кумедним, що тут, у «Трояндовій терасі», зовсім немає негрів, окрім прибиральниць і кількох доглядальниць… Одна з них — така розумна, дипломована медсестра. Джинін звати. Гарненька така й метка жіночка, уважна співрозмовниця й дотепна. Вона трохи нагадує мені Сипсі — так само незалежна.

Стара Сипсі аж до самої смерті жила у своєму будинку на самоті. Ось де я волію бути, коли помиратиму, — у своєму будинку. Не хочу навіть повертатися до лікарні. У моєму віці, приходячи туди, ніколи не знаєш, чи повернешся взагалі. Я аж ніяк не вважаю, що лікарні — безпечне місце.

Моя сусідка місіс Гартман казала, що в неї кузина працює в лікарні в Атланті. І та розповідала їй, як одного разу їхній пацієнт вийшов з палати, аби подихати свіжим повітрям, і його знайшли лише за шість місяців, замкненого на даху шостого поверху. Начебто на той момент, як його знайшли, від нього нічого не лишилося, окрім скелета в лікарняній піжамі. А містер Даневей розповідав мені, що, коли він був у лікарні, у нього поцупили вставні зуби. Просто зі склянки, у той самий час, як його оперували. Ким це треба бути, щоб красти в діда зуби?

— Не знаю, — сказала Евелін.

— Що ж, я теж не знаю.

Трутвілль, Алабама

2 червня 1917 р.

Коли Сипсі передала Онзелл її щойно народжених хлопчиків- близнят, та очам не могла повірити. Старший син, якого вона назвала Джаспер, був кольору кави з молоком, а другий, що дістав ім’я Артис, вугільно-чорний.

Пізніше, побачивши їх, Великий Джордж ледве не луснув зо сміху.

Сипсі тим часом зазирала Артису до рота.

— Глянь-но сюди, Джордже, у цього маляти сині ясна, — промовила вона й засмучено захитала головою. — Боже, допоможи нам.

Але Великий Джордж, який не мав забобонів, тільки сміявся…

Десять років по тому йому вже було не до сміху. Він щойно добряче відшмагав Артиса за те, що той ударив свого брата Джаспера складаним ножем. Артис штрикнув його в руку п’ять разів, перш ніж старший брат відтягнув його від себе й кинув через подвір’я.

Джаспер підвівся і побіг до

1 ... 15 16 17 ... 81
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"