Читати книгу - "Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь"

пояснень. Які пояснення?!

Один виведе безглузді рядки без роздумів: «Треба? То й

нехай. Аби мене не чіпали». Інший потай мучитиметься, підкоряючись безглуздю, ще й такому, яке зазіхає на людську

гідність. Третій відкрито повстане. Для цього потрібна

неабияка загартованість, зрілість духу.

Вчорашній школяр Володя Правик лише ступив на поріг училища.

Перед довгим столом комісії стояв, мов перед усім неосяжним

світом. Виглядав спокійним. У простенькому цивільному

костюмчику, але зібраний, підтягнутий.

Декому з комісії подумалося: цікаво б продовжити розмову з

цим хлопцем, який, відповівши на їхні запитання, здавалося, сам чекае від них відповіді. Однак час підганяв, за дверима

чекали своєї черги десятки юнаків.

— Вільний! — сказали Правику.

Начальник циклу суспільних наук майор Валерій Сергійович

Мельник після засідання комісії зауважив викладачеві

політекономії капітану Шкуту: «Придивіться до Правика. В

лаборанти не згодиться?»

— Встати!

У першокурсників — політекономія. Тема: «Товарне

виробництво. Товар і гроші».

— Скільки коштує карбованець?

— Горять банк і склад з товарами, що будемо гасити

насамперед?

З-за передніх столів несміливо тягнуться догори поодинокі

руки. Позаду говірок. Підводячись для відповіді, курсанти

ніяково обсмикують гімнастерки. Конспектуючи, низько схиляють

голови над товстенькими зошитами. Ну зовсім ті ж

старшокласники...

Але:

— Струнко!..

Володі Правику воїнські ритуали подобаються. І політекономія

теж. Не всі її закони легко виявляють взаємну залежність. Але

капітан повторює:

— Маєте запитання? Прошу, будь ласка.

На життєвих, зрозумілих прикладах допомагає знаходити між

новими поняттями чіткий зв’язок. Цікаві логічні таблиці

допомагають у цьому. Кажуть, Віктор Олександрович Шкут

виготовляв їх власноруч і не один рік.

Капітан Шкут — наставник їхньої чоти. Він чемний і дотепний, але Володя почувається перед ним нерішуче. Одержавши від

капітана доручення — виписати на листах ватману цитати з

творів класиків марксизму-ленінізму, зрадів: отут не

осоромиться, бо має досвід. Скільки таблиць, діаграм, що

наочно показували міжпредметні зв’язки, образно зображували

перехрестя різних наук, виготовили для Віри Романівни в школі.

Вважав, з цим завданням буде все гаразд. Але небагатослівний

викладач після першої спроби сказав різкувато:

— Бачу, вам доведеться налягати як слід на креслення. Вимоги

до цього предмета у нас серйозні, а ваші написи дещо

шкутильгають. Спробуєте переробити? Чи ще когось залучимо?

— Я спробую...

Старанно виводячи літери, курсант над текстом спершу не

замислювався. Та після розмови з викладачем знову розклав

аркуші на столі, відкрив на потрібному місці працю Енгельса

«Діалектика природи». Володі зразу впав у вічі перший рядок з

переліченого стовпчиком: «пожежний смок». Далі йшли водяний

годинник, вуличний брук, пергамент, водяні млини, шибки, вуличне освітлення, шовковики, пера, ноти, окуляри...

Отакий всеосяжний перелік. Спільний заголовок: «Із історії

винаходів». У Енгельса йдеться про винаходи, найвизначніші для

розвитку цивілізації. Пожежному смоку віддано першість!

Справжнє піднесення прийшло з цим відкриттям. Ні капітан, ні

майор не мали цього разу критичних зауважень. За їхнім

дозволом Володя розвісив аркуші в кабінеті історії КПРС.

Мучився — не виходило, а тут саме по собі вийшло. Щось

подібне спостерігав і в школі. Все-таки дивно...

Він ще тільки мав наблизитися до розуміння зв’язків між

старанністю і натхненням, щоб збагнути: коли зусилля втрачають

примусовість, перестають бути тягарем, тоді винагородою

приходить натхнення. Неодмінно приходить. У будь-якій

найбуденнішій праці. Якщо знаєш її мету і в неї віриш.

Смок, створений за два сторіччя до нашої ери, про який

йдеться в праці Енгельса,— витвір грецького механіка Ктесибія.

Римський архітектор Вітрувій описав цю машину, яка могла

«викидати з допомогою повітряного тиску воду вгору по трубі».

Учень Ктесибія, Герон Олександрійський, винайшов пристрій, що

давав змогу обертати «трубу», відтоді водяні струмені

навчилися наздоганяти, випереджати вогонь. «Неконтрольований

вогонь» — це найперше поняття з фаху, яке засвоюють курсанти.

Бо він і є пожежею.

Від часів виникнення людини пожежі для неї — такі ж запеклі

вороги, як урагани, землетруси, повені. Здавалося б, одержавши

зброю для боротьби з вогнем, людина мала енергійно її

використовувати. Проте винаходи талановитих механіків понад

тисячоріччя не мали застосування. Збереглися хіба що в

латинських рукописах, в описах та малюнках.

Лише 1518 року було створено пожежний смок, що поклав

початок розвиткові протипожежної техніки. Конструкцію розробив

Антон Платнер, німецький ювелір. Що штовхнуло його до цього?

Натрапив у давніх сувоях на згадку про винахід Ктесибія? Чи

самотужки повторив розрахунки, щоб усунути загрозу, яку несе

його скарбам вогонь?

Ще понад сто п’ятдесят років минуло, і голландець Ян ван дер

Гейде запропонував приєднувати до металевої труби гнучкі, рухливі рукави. Тепер людина могла битися з вогнем, залишаючись на певній відстані від нього. Вдвох з братом він

виготовляв рукави з парусини. Потім із шкіри та міцних тканин.

Тим часом російські майстри вели оригінальні пошуки.

Пожежний смок механіка Андрія Нартова, створений в середині

XVIII сторіччя, привернув увагу Російської Академії наук.

Невдовзі пожежна труба Михайла Степанова була визнана

надійнішою і зручнішою, ніж завезені до Москви з інших країн.

У палацах та урядових спорудах для боротьби з вогнем

застосовувались і заливні труби, і рукави. Прості ж люди

гасили пожежі, як і їхні пращури. Будівлі, охоплені вогнем, руйнували, розкидаючи по частках. Збитки від пожеж щороку

складали в Росії до п’ятисот мільйонів карбованців золотом.

Тисячі селян-погорільців блукали в пошуках шматка хліба.

Петро І видав указ: «Хто для крадіжок і пограбування під час

пожеж якісь дії вчиняти буде, тому бути в смертній страті».

Все одно від підпаленої скіпки згоряли хати, від лампадки —

храми, від вогнища — ліси. В одному з літописів говориться:

«Кожну чверть сторіччя дерев’яну Росію вщент знищував

вогонь...»

Курсу з історії пожежної справи в училищі не читали. Але на

стінах кабінетів і коридорів розгорталися таблиці, діаграми, монтажі. З них можна було дізнатися чимало корисного. Вони ж

засвідчували: такий курс не викладають, бо єдиної розповіді

про боротьбу з неконтрольованнм вогнем нема. І народилася

заповітна думка: внести свою частку в цю справу.

Першокурсника Правика затверджено лаборантом кабінету

історії КПРС. Приготувати приміщення, наочні посібники, кінопроектор для навчання, поміняти курсантам літературу, полагодити фіранку — все це ного клопоти.

І в кабінеті з’явився зручний пристрій: натиснеш кнопку і

розгортається карта або екран. І дошка тут тепер така, якої

ніде нема: із зеленого шліфованого скла. Новий лаборант

порався біля неї не один день.

Свій особистий час — півтори години після вечері — курсанти

проводять здебільшого перед телевізором. Вдома Володя не

проминав цікавих телепередач, а тут готовий від будь-якої

відмовитися. Бо має індивідуальний читальний зал — кантерку.

Тут завжди тримали пензлі, фарби, рулони