Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том I"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Довго нічим себе не виявляв. Так довго, що Валерик навіть злякався: чи не зник він непомітно, вдавшись до хитрощів?..
Від такого припущення хлопцеві стало душно. Він, майже не дихаючи, проповз трохи вперед. Потім — ще трохи. Вглядався в темряву до болю в очах.
Зненацька здригнувся. Десь недалеко — чи осторонь, чи над головою, Валерик так і не розібрав до пуття, — крикнув якийсь птах. Цей несподіваний живий звук у темряві, яка досі тільки шелестіла нудним дощем, навіть злякав хлопця. Однак він заспокоїв себе: «Чого боятись? Ну, крикнув птах спросоння, таке буває в лісі».
Але, на своє велике здивування, одразу ж почув ще один такий самий пташиний крик. І тепер уже він міг побитися об заклад, що той крик долинув саме від дуба, за яким ховався Абдула. Ось його темна постать відокремилась од дерева.
«Ага, — догадався Валерик, — то не птах уві сні озвався, то якась людина крикнула по-пташиному, а Абдула так само по-пташиному їй відповів, даючи знати, що він тут!»
Валерик не помилився. Незабаром від куща до куща майнула темна постать. Потім зникла. І раптом опинилася поряд з Абдулою. Обоє вони сіли на землю, і їх майже не стало видно.
Тамуючи страх, Валерик змусив себе підповзти ближче. Ще ближче… Може, пощастить хоч що-небудь почути. Хоч кілька слів, хоч одне слово!..
Добре, що земля мокра і гілля на землі мокре — не тріщить. Добре, що шелестить дощ по листю… Але краще б він оце зараз перестав шелестіти. Заважає слухати.
Валерик уже чує голоси: бу-бу, бу-бу… Тепер треба тільки напружити слух…
Хлопець аж шию витягує, але жодного виразного слова вловити не може. Який жаль!..
Зустріч Абдули з невідомим тривала недовго.
Ось вони звелися на ноги, потиснули одне одному руки і розійшлися в різні боки. Невідомий швидко зник з очей, а Абдула повернув на ту дорогу, що вела до Чоргуна.
Валерик знову йшов назирці.
Він зупинився тільки на узліссі, щоб на голому місці не виявити себе. А Абдула не пішов звичайною дорогою, а подався, понад узліссям в обхід. Валерик теж пішов узліссям, але в протилежний бік, — він вирішив зайти в село з іншого кінця.
Трохи заспокоївся тільки тоді, коли опинився в своєму дворі.
Батько не спав, чекав Валерика, сидячи біля вікна. А вздрівши, навіть ступив йому назустріч.
— Що це за витівки такі? — спитав, сердячись. — Де ти блукаєш до півночі? А дерева приніс?..
— Зрубав, але не приніс, — сказав Валерик схвильовано. — Я тобі таке розкажу!.. Я за Абдулою стежив у лісі!..
— Нічого не розумію, — знизав плечима батько. — Говори ясніше, де ти був? Що сталося?
— Та я ж ясніше… — квапився Валерик розповісти одразу все. — Тільки зрубав грабок, дивлюсь — Абдула. Крадеться, пробирається кущами. Я — за ним. Він — у гори. Я — далі за ним… Дивлюсь, якийсь чоловік до нього підходить. Погомоніли і розійшлися. А от про що саме гомоніли, не розібрав. — Не чутно було…
— Що ж то за чоловік? Де він подівся? — тепер уже й батько збентежився. Було ясно, що Валерик став свідком незвичайної події.
— Вони попрощалися, і невідомий зник у лісі. А Абдула тільки що повернувся додому… Я думаю, що той чоловік звідти, з-за лінії фронту… Шпигун він, це точно!..
— Оце так новина! — вже зовсім збентежений, промовив батько. — Таки виходить, що Абдула — продажна шкура!.. Ну, от що, Валерику, поки що про це нікому ні слова. Чуєш? Ні пари з уст.
— Та я ж розумію, — трохи ображено протяг Валерик. — Не піду ж я всім і кожному розповідати.
— Отож, отож, — перейшов батько на інший тон. — Треба, щоб про це знали тільки там, де слід… Це вже я сам… А ти, Валерику, дивись за ним. Тільки будь дуже обережний, бо такі виродки, як цей Абдула, на все здатні. Совість у них чорна.
Хоч було вже й пізно, Валерик ніяк не міг заснути. Думав: «Як же це так — стати зрадником? Та це ж все одно, що піти супроти своєї матері, стати її ворогом! Це — ненавидіти землю, на якій ти виріс, ненавидіти людей, серед яких живеш, з якими щодня бачишся, розмовляєш, яким дивишся у вічі!..»
А втім, хіба Абдулі потрібні люди? Він ховається від них за високим муром і ні з ким ніяких справ не має. Як звірюка в лігві. Тепер ясно, що не заради черевиків він зайшов і до них у хату. Просто хотів дізнатись, що за люди прибули в Чоргун і оселилися з ним по сусідству…
Поки Валерик отак лежав та думав, у небі весь час чулося гудіння літаків. Здалеку долинав важкий гул вибухів. І тоді у вікнах світлішало, ніби від далекої пожежі.
То палав Севастополь.
* * *
На початку грудня різко похолодало.
З півночі прилетів сильний поривчастий вітер і приніс з собою перші заморозки, а потім і сніг. Правда, сніг довго не лежав. Удень він танув на сонці, яке часом пробивалося крізь густу запону хмар, і входив у землю водою. А невеличкі крижані озерця холодно поблискували, відбивали в собі, як у мутному дзеркалі, те сонце, схоже на блискучу пляму, що розповзалася по хмарі, і сухо хрустіли під ногами.
Валерик повертався додому з лісу, тягнучи на плечах березу. Він навмисне не обчухрав її. Стовбур піде на копили, а гілля — на паливо. Ноги плуталися в полах довгого піджака, яким недавно один замовець розплатився за пошиті батьком черевики. Піджак був без ґудзиків, але Валерик замість них пришив дерев'яні цурочки. На
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том I», після закриття браузера.