Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Слухаю і виконую!
Як і всі попередні рази, раб лампи зник і за мить приніс усе, що йому загадав Аладдін.
Тоді юнак попросив матір, аби вона перебралася у нове та разом із невільницями йшла до султанового палацу. А сам юнак вишикував попереду і позаду себе сорок воїнів на конях, а тоді скочив на свого. Такий пишний почет супроводжував Аладдіна центральними вулицями міста аж до палацу. Аладдін їхав до нареченої такий красивий, що аж затьмарював небесне сяйво! Ніщо так не красить людину, як щастя, а тоді на світі не було щасливішого, ніж закоханий Аладдін, юнака. У такому благородному образі побачили його городяни і прославляли того, хто створив таку досконалість. Люди йшли за почтом аж до палацу. Там, перед палацом султана, Аладдін наказав воїнам кидати у натовп золото, і ощасливлені люди ловили монети, благословляючи Аладдіна за таку щедрість.
А султан уже сидів у дворі разом із візирами та поважними мужами царства. Усі очікували прибуття Аладдіна. Біля воріт палацу його мали зустріти декілька вельмож і емірів. Коли ж Аладдін, під’їхавши до воріт, хотів зіскочити із коня, як один з емірів ступив уперед і зупинив його, сказавши:
— Шановний, султан наказав, аби ти зійшов з коня біля дверей палацу.
Візири й еміри пішли попереду коня Аладдіна й провели гостя аж до дверей палацу, а тоді підійшли, взяли за стремена коня і допомогли Аладдінові спішитися. Далі еміри та знатні люди царства ішли попереду Аладдіна, поки не наблизилися до султана. Султан же підвівся із трону і обняв Аладдіна, а тоді посадовив його праворуч від себе. Аладдін привітав султана так, як і мають вітати царів:
— О царю над царями, ти великодушно погодився виявити таку незміриму милість і одружити мене зі своєю єдиною донькою, хоча я лише найнікчемніший із твоїх рабів. Отож, на доказ своєї вдячності я побудую палац, гідний вроди прекрасної Бадр аль-Будур.
Побачивши, що Аладдін такий красень, чудово одягнутий, що його воїни чудово вишколені й розкішно вбрані, султан, всі його еміри та поважні мужі царства були просто вражені. А головний візир ледь не луснув від заздрощів. Отямившись від здивування, султан наказав бити в литаври та барабани і запросив Аладдіна до свого палацу. Вони удвох повечеряли, за трапезою Аладдін так красномовно, ввічливо і почти-во відповідав на запитання султана, що підкорив його розум і серце.
А потім султан послав по суддю та свідків, і вони уклали й підписали шлюбний контракт. Коли справу було зроблено, Аладдін підвівся, щоб повернутися до себе додому. Але султан схопив його за полу і сказав:
— О сину мій, шлюб укладено, і сьогодні ввечері ти увійдеш до своєї дружини. Куди ж ти зібрався?
— О царю над царями, — чемно і з гідністю відповів Аладдін, — спершу я волів би збудувати для царівни Бадр аль-Будур палац, гідний її вроди. Я зайду до неї тільки у цьому палаці. Запевняю тебе, що він буде готовий до завтрашнього ранку.
— О сину мій, — сказав султан, — перед моїм палацом є велика пустка. Якщо вона тобі до вподоби, споруджуй палац там.
— Саме те, що потрібно, — відповів Аладдін і попрощався з султаном, а сам зі своїми невільниками повернувся додому. Удома взяв у руки лампу, потер її і, коли з’явився джин, наказав йому:
— Я хочу, щоб ти якомога швидше збудував палац велетенських розмірів і небаченої краси. Подбай, аби килими й усе інше облаштування в ньому було царське.
— Слухаю і виконую! — уклонився джин і зник.
А вранці він явився Аладдінові, щоб показати палац. Аладдінові сподобався і сам палац, і все облаштування. Тож він, радісний, повернувся додому, скочив на коня і разом зі своїми невільниками поїхав у двір до султана.
А султан, вставши із самого ранку, виглянув у вікно і побачив, що перед його палацом споруджено інший, неймовірно величний палац з мармуру й порфіру. Між двома замками стелився довжелезний килим, тканий золотими нитками. І новий палац, що виріс за одну ніч, і дивовижний килим дуже вразили султана. Поки він стояв і милувався цими дивами, до його покоїв увійшов головний візир. Султан, навіть не привітавшись з ним, гукнув:
– Іди подивися, о візире, що зробив Аладдін нинішньої ночі, і тоді ти вже не казатимеш, що він не гідний бути чоловіком моєї доньки Бадр аль-Будур, адже він заслужив це! Лише поглянь, яка велична ця споруда. Чи зміг би ти збудувати таку бодай за двадцять років? А він зробив це за одну ніч!
Візир вирячився на таку чудасію і заздрощі його знову неймовірно зросли. Тож він сказав султанові:
— О царю над царями, усі ці дива — чародійство, адже звичайні люди не можуть зробити нічого подібного за одну ніч!
— Присягаюся Аллахом, у тобі промовляє заздрість! — сказав султан. — Чому ти думаєш про людей тільки лихе? Ти сам був свідком того, що вчора мій зять попросив у мене земельну ділянку під будівництво палацу для молодої дружини. Ти мене дивуєш і розлючуєш тим, що вигадуєш усілякі дурниці! Той, хто приніс у дарунок стільки найкоштовніших самоцвітів, безсумнівно, може збудувати такий палац за одну ніч.
На це візир не знайшов, чим заперечити.
А султан, прямуючи у двір, побачив у вікно Аладдіна, котрий уже їхав до нього зі своїм почтом, а його воїни кидали людям золоті монети, і всі радо вітали його. Султан радісно зустрів Аладдіна, обійняв і поцілував, а тоді повів за руку до найкращої зали свого палацу. Невільники поставили там столики з наїдками і напоями, всі пили, їли і насолоджувалися. А султан поглядав на Аладдінову матір, дивуючись. Адже ж вона приходила до нього як злидарка, а тепер її не впізнати у розкішному царському вбранні!
У місті, і в султанському палаці, і в усьому царстві розпочалося грандіозне святкування, люди приходили подивитися на Аладдіна та захоплено вигукували: «Присягаємося Аллахом, він гідний бути зятем султана! Нехай благословить його Аллах!»
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аладдін і чарівна лампа», після закриття браузера.