Читати книгу - "Месник"

яка сама забажала цього». Він поспішав, летів у гуртожиток. Щоб скоротити шлях, поліз через високу гостроносу огорожу. Не звернув уваги, що залізна піка з огорож встромилася під піжонську закордонну куртку, застебнуту на блискавку. Стрибок… Власне, стрибнути не вдалося, Гуляш повис, як сосиска під шкірку. Як не крутився, як не борсався як не чіплявся ногами, – руками дотягнутися не міг, – звільнитися не вдавалося! Через годину почав мерзнути, опустив шапчині «вуха» і що було сили лупив себе руками по всьому тілу, куди тільки міг дістати. Ще через годину побачив недалеко два силуети. Згадав, що вміє свистіти… Марина та її приятель незграбний Ваня-агроном, з реготом, з жартами-примовками звільнили гуляку. Гуляш, злий, змерзлий, метнувся в гуртожиток, навіть не подякувавши. Але першокурсниця, не дочекавшись, так і залишившись у ту ніч незайманою, пішла з друзями і подругами на Центральну площу до міської ялинки.

На випускному вечорі Марина попрощалася із Славою кивком голови…

А пройшов час, повернулася доля до Слави Гуляша, як він сам любив говорити, передом. Відігрався він на Марині-молодшій. Так приручив дівчинку, так привчив до грошей, що іноді боявся майбутніх наслідків. Поки все, слава Богу, ладненько. «От з’їжджу з нею на кориду, а там… Оберуся в депутати й у столицю! Марина тут залишиться, згодом усе залагодиться, так і викручуся».

Слава Гуляш мріяв. А що, хіба мерам заборонено мріяти? Тим більше що бабки у Слави були: виходить, мрії реальні.

«Мало платять, в інших містах серйозніше, колеги просвітили. Правда, і місто у мене не дуже велике… Нічого, спочатку в депутати, а звідти придивлюся».

На кільцевій біля соснового бору Слава пригальмував. Умовлене місце, клієнт завжди чекав тут, а сьогодні щось спізнюється. «Негаразд! Наперед заряджу більше. Покараю… Що там? На кінцевій тролейбусів робітники ремонтують колію… Ага! От і клієнт».

Синій «жигуль» пригальмував біля припаркованої на узбіччі машини мера, одночасно опустилися шибки, з «жигуля» висунулася рука з конвертом. Конверт умить перекочував у машину мера. Гуляш відразу ж відкрив бардачок, сховав конверт, повернувся до віконця і побачив негарний блиск в очах клієнта. Відразу тишу розірвало – виття сирени, вереск гальм, якийсь лемент… Дверцята різко відчинили.

– Вийти з машин! Швидко!

«Мля! Рубоповці! Заступник начальника УВС! Ого! Влип, чи що?»

– Провокація! – спокійно і чітко сказав Гуляш, виходячи з машини.

Підняв очі, оглянув усіх і, зустрівшись очима з міліцейським полковником, зрозумів, що не скоро він побачить бій биків.

І ще одні очі видалися йому пророчими. На кінцевій зупинці самотньо стояла дівчина. Погляд Гуляша зупинився на її тонкій фігурі в чорному облягаючому костюмі. А очі… Вони, ці очі, здавалося, чекали моменту зустрічі з його очима. Дочекалися і ніби промовили: «Все, спасибі тобі, Гуляш, що попався, саме це мені й було потрібно». Уже біля Управління внутрішніх справ мер згадав, що панянка заходила до нього із Сашком Жабовим. Розмова у них з Сашком тоді не вийшла, а дівчину-азіатку Гуляш запам’ятав. «Чорт! Невже Жабов?! Цілком можливо…»

* * *

У четвер вранці всі газети, всі програми радіо і телебачення оповістили громадян про те, що мер одного з обласних центрів заарештований під час одержання хабара від приватного підприємця. Останній підтвердив, що це не перший випадок, що гроші в нього вимагали систематично.

Вже у п’ятницю до міста прибули депутати, керівники з деяких міст і областей – друзі мера. Але мітинги на захист «батька міста» на їхній подив були нечисленними. А що дивуватися? Холодну воду в місті давали по годинах, а гарячо взагалі не було, дороги – гірші, ніж у деяких райцентрах майже всі великі підприємства закриті. У той самий час син і дочка мера очолювали перспективні комерційні структури, а дача мера вигідно вирізнялася серед «хатинок» навіть найкрутіших бізнесменів. Про що негайно повідомили засоби масової інформації.

Тобто захищати міського голову ніхто не поспішав. Друзі мера ситуацію не виправили, покрутилися деньок, пообідали в заміському кемпінгу, порадилися, провели істеричну прес-конференцію для журналістів, утішили як могли дружину постраждалого і відбули хто куди. Мер сидів за ґратами, а в місті нічогісінько не змінилося.

* * *

Жабов викликав Лану до себе.

– Завтра прибуде наш депутат.

– У принципі, все готово.

– Дуже добре. Але він приїде і… поїде, феєрверка не буде.

– Що так? – вирвалося в Лани, хоча в душі вона зраділа.

– А от так! Але ти будеш працювати з ним і вдень, і вночі по повній програмі!

– Моя програма буде починатися вранці, а закінчуватися увечері.

– Це особисте прохання шефа! У категоричній формі!

Лана була на подив спокійною, мило усміхалася, не кричала, навіть не підвищувала голос. Вона знала, що Сашко буде шукати будь-якої можливості їй помститися, адже вона не тільки вигнала його зі своєї постелі, вона живе з Модестом і не приховує цього.

– Передай шефові особисто мою відповідь: у мої обов’язки не входить спати з об’єктом охорони.

– Грамотна…

– До речі, ти сам вписав це в контракт… Для таких послуг є проститутки… Давай закінчимо цю розмову.

– Контракт можна розірвати…

– Так, але ти боїшся це зробити, бо занадто багато знаю, щоб ти мене відпустив.

– Твоя правда, Ланаріє, розмова не туди. Із завтрашнього дня ти працюєш з депутатом. Усе.

* * *

– Можеш їхати, – замість вітання буркнув Сашко, – шеф наказав негайно зайнятися «сільськими» справами.

– Лана вже звільнилася?

– Вона приїде пізніше.

– Ні. Буде так, як домовлялися. Ми їдемо з нею удвох, усе пробиваємо, а потім з бригадою, якщо ти так хочеш, доводимо до кінця.

– Послухай…

– По-іншому не буде! – відрізав Модя. Він відчував, що на дівчину в місті чекає небезпека, Лану будь-що треба забрати.

– Ну, чумний! Бери свою азіатку!

– Бувай здоровий! За годину ми виїжджаємо.

– Візьми машину.