Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

- То якийсь… тюлень,- невпевнено каже Ейб.- Вернімось на яхту, Лі.

Але Лі тільки труситься.

- Та нічого там страшного нема,- запевняє її Ейб; йому хочеться стати на коліна, але ж він повинен, як рицар, своїм тілом заступити її від звіра. «Якби ж я був не в самих плавках,- думає юнак,- та мав хоч складного ножика; або якби знайти якого-небудь дрючка…»

Вже почало смеркати. Тварина підійшла ще кроків на тридцять і спинилася. А за нею з моря виринає ще п’ять, шість, сім таких самих, і всі нерішуче, погойдуючись, тюпають до того місця, де Ейб стереже свою любоньку Лі.

- Не дивися, Лі,- шепнув Ейб, хоч це було й зайве: Лі й так не озирнулася б нізащо на світі.

А з моря виринули нові тіні й насуваються широким півколом. Ейб нарахував їх уже з шість десятків. Ота світла пляма - то купальний халат любоньки Лі. Халат, у якому вона так недавно спала. Тим часом тварини вже підходять до того світлого предмета, широко розкинутого на піску.

І враз Ейб зробив щось самоочевидне й безглузде, як той Шіллерів рицар, 69 що ввійшов до клітки з левами по рукавичку своєї дами. Нічого не вдієш - є такі самоочевидні й безглузді речі, які чоловіки робитимуть, поки світ стоїть. Не вагаючись, із гордо піднятою головою й стиснутими кулаками містер Ейб Леб попростував у коло тварин по купальний халат любоньки Лі.

Тварини трохи відступили, але не розбіглись. Ейб підняв халат, перекинув його через руку, мов тореадор, і став на місці.

- Ей-бе! - чулося ззаду відчайдушне волання.

Містер Ейб відчув у собі безмірну силу й відвагу.

- Ну що? - мовив він до тварин і підступив ще на крок.- Чого ви хочете?

- Ц-ц,- зацмокала одна тварина, а потім якось по-старечому прорипіла: - Ніжж!

- Ніжж! - дзявкнуло трохи далі.- Ніжж! Ніжж!

- Ей-бе!

- Не бійся, Лі! - гукнув Ейб.

- Лі! - дзявкнуло перед ним.- Лі. Лі. Ей-бе!

Ейб подумав, що це йому сниться.

- Чого вам?

- Ніжж!

- Ей-бе! - квилила любонька Лі.- Йди сюди!

- Зараз. Ви хочете сказати ніж? У мене немає ножа. Я вам нічого не зроблю. Чого вам ще треба?

- Ц-ц,- цмокала тварина і погойдуючись, підступала до нього.

Ейб, що стояв з перекинутим через руку халатом, широко розставив ноги і не відступав.

- Ц-ц,- цмокнув і він.- Чого ти хочеш?

Тварина неначе подала йому передню лапу, але це Ейбові не сподобалося.

- Що? - сказав він трохи різкіше.

- Ніжж,- дзявкнула тварина і впустила з жмені щось білувате, схоже на крапельки. Але то не були крапельки, бо воно покотилось по піску.

- Ейбе! - захлиналася Лі.- Не кидай мене тут!

Містерові Ейбу вже зовсім не було страшно.

- Геть з дороги! - сказав він і махнув на тварину купальним халатом. Вона квапливо, незграбно відступила. Тепер Ейб мав змогу відійти з честю; але хай Лі бачить, який він хоробрий! Він нахилився, щоб роздивитися те білясте, що тварина впустила з лапи. То були три тверді гладенькі матово-лискучі кульки. Містер Ейб підніс їх до очей, бо вже смеркало.

- Ей-бе! - скиглила покинута любонька.- Ейбе!

- Вже йду,- гукнув містер Ейб.- Лі, у мене щось є для тебе! Лі, Лі, я щось тобі несу!

Розмахуючи над головою купальним халатом, містер Ейб Леб біг по берегу, наче юний бог.

Лі сиділа навпочіпки, скулена, і трусилася.

- Ейбе,- схлипнула вона, цокочучи зубами.- Як ти можеш… Як ти можеш…

Ейб урочисто схилив перед нею коліна.

- Лілі Веллі, морські божества, чи тритони, прийшли скласти тобі шану. Звеліли мені переказати тобі, що відколи Венера зродилася з піни морської, жодна артистка не справила на них такого надзвичайного враження, як ти. А на доказ свого захоплення вони посилають тобі… - Ейб простяг до неї руку.- Оці три перлини. Дивись.

- Не патякай, Ейбе,- пирхнула любонька Лі.

- Ні, серйозно! Сама подивися, справжні перли.

- Покажи! - заквилила Лі й тремтячими пальцями взяла білясті кульки.- Ейбе! - прошепотіла вона.- Це ж перли! Ти їх у піску знайшов?

- Ну що ти, любонько, хіба перли бувають у піску?

- Бувають,- заперечила любонька.- Їх промивають, як золото. Бач, я ж тобі казала, що тут повно перлів!

- Перли ростуть у таких скойках під водою,- майже впевнено сказав Ейб.- Слово честі, Лі, це тобі принесли оті тритони. Вони бачили, як ти купалася. Хотіли віддати тобі у власні руки, але ж ти їх так злякалась…

- Бо вони бридкі! - вигукнула Лі.- Ейбе, це розкішні перли! Я страшенно люблю перли!

«Отепер вона гарна,- озвався критичний голос.- Коли стоїть отак навколішки з перлами на долоні - вродлива, нічого не скажеш».

- Ейбе, а їх справді принесли оті… тварини?

- Це не тварини, любонько. Це морські божества. Вони називаються тритони.

Любонька нітрохи не здивувалась.

- Дуже мило, правда? Вони страшенно симпатичні. Як ти гадаєш, Ейбе, мені слід якось їм подякувати?

- Ти вже не боїшся їх?

Любонька здригнулась.

- Боюсь. Ейбе, я тебе прошу, забери мене звідси!

- Ну то гайда,- сказав Ейб.- Нам треба дістатись до нашого човна. Ходімо, не бійся.

- Але ж… але ж вони в нас на дорозі,- проскиглила Лі.- Ейбе, а може, ти сам до них підійдеш? Тільки не кидай мене саму!

- Я тебе перенесу на руках,- героїчно запропонував містер Ейб.

- Перенеси… - шепнула Лі.

- Тільки накинь халат,- буркнув Ейб.

- Зараз.- Міс Лі заходилась обома руками поправляти свої чудові золоті кучері.- Я, мабуть, страшенно розпатлана? Ейб, у тебе нема при собі губної помади?

Ейб накинув їй на плечі халат:

- Ходімо вже, Лі!

- Я боюся,- ледь чутно прошепотіла любонька. Містер Ейб узяв її на руки. Любонька Лі на вигляд здавалась легенькою, як пір’їнка. «Хай йому біс, важче, аніж