Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

Таким чином, коли Ерум попросив його «тромб-рамкзулянчиририти, як належить», ішлося про обов'язковий ритуал вияву поваги. Він мав закласти руки за шию і погойдатися на п'ятах. Цю вправу слід було виконувати з виразом скромного задоволення, відповідно до ситуації, а також відповідно до стану шлунку й нервів, а ще — до його релігії та етичного кодексу з огляду на незначні відмінності в темпераменті через коливання тепла та вологості, не забуваючи при цьому про чесноти терпіння та прощення.

Усе було цілком зрозуміло. І все заперечувало те, що Джексон раніше дізнався про мову хон.

Навіть більш ніж просто заперечувало, це було немислимо, незбагненно, це виходило за всі можливі межі. Воно виявилося такою самою несподіванкою, як пальма в холодній Антарктиді, ще й із мускатним виноградом замість кокосів на гілках.

Цього не могло бути — проте саме так і було.

Джексон зробив те, чого вимагали від нього. Коли він скінчив тромбрамкзулянчиририття, як належить, залишалося тільки пройти офіційну церемонію та вдовольнити по тому кілька незначних вимог.

Ерум запевнив його, що все пройде доволі просто, але тепер Джексон підозрював, що може не обійтися без певних труднощів.

Отже, на підготовку він витратив три дні напруженої праці, набуваючи справжньої майстерності у використанні двадцяти дев'яти винятків-підсилювачів у найбільш поширених позиціях та їхнього підсилювального ефекту на кожній позиції. Коли нарешті скінчив підготовку, почувався вкрай знеможеним, а показник дратівливості в нього підскочив аж до 97,3620 за шкалою Графхаймера. Безсторонній спостерігач міг би помітити в блакитних очах Джексона лиховісний блиск.

Та й не дарма. Джексон схибнувся на мові хон і на всьому нанському. Він мав запаморочливе відчуття: що більше дізнавався, то менше знав. Це було щось нереальне.

Джексон кинув виклик собі й цілому Всесвіту: «Я вивчив мову планети На, дізнався про низку абсолютно незрозумілих винятків і суперечливий набір винятків із винятків, — Джексон стишив голос і додав: — Я вивчив виняткову кількість винятків. Насправді неупереджений спостерігач може подумати, що ця мова складається з самих лишень винятків. Але це, — вів Джексон далі, — до біса неможливо, немислимо і неприйнятно. Мова — це Бог, і вона від початку систематизована, а це означає, що у мові слід дотримуватися певних правил. Інакше ніхто не зможе нікого зрозуміти»

Саме так воно працює, і так має бути.

«І якщо хтось гадає, що може в тонкощах лінгвістики перевершити Фреда С. Джексона…»

Джексон зупинився й дістав із кобури бластер. Перевірив заряд, зняв запобіжник і поклав зброю назад.

«Просто нехай ліпше ніхто не заводить двозначних розмов зі стріляним горобцем Джексоном, — бурмотів стріляний горобець Джексон, — бо наступний інопланетянин, який спробує це зробити, матиме тридюймову дірку в своєму паршивому брехливому череві».

Отже, Джексон знову подався в місто. Почувався зовсім очманілим і попри це вкрай зосередженим. Його робота полягала у легальному викраденні цієї планети у її мешканців, і для цього він мав осягнути сенс їхньої мови. Тому так чи інакше він цю довбану мову опанує. В іншому разі доведеться декого пришити.

І зараз його вже не обходило, кого саме.

Ерум чекав на Джексона у своєму кабінеті. З ним були мер, голова міської ради, двоє заступників мера та директор оцінювального бюро. Всі вони посміхалися привітно, хоча й трішки нервово. Зустріч проходила у діловій і дружній атмосфері.

Загалом, це мало такий вигляд, ніби Джексона вітали як нового шанованого власника майна, окрасу Факка. Інопланетяни іноді залишали за собою право отримати бодай щось із кепської угоди, тож і нині намагалися заручитись підтримкою землянина, якщо вже не можна його позбутися.

— Мун, — сказав Ерум і захоплено потиснув Джексону руку.

— І вам того, друже, — Джексон не знав, що означало це слово, та не переймався. Мав у запасі багато інших нанських слів на власний вибір, тож сповнився рішучості довести справу до кінця.

— Мун, — сказав мер.

— Дякую, пане мер, — відповів Джексон.

— Мун, — заявили інші чиновники.

— Я радий, друзі, що ви все так сприймаєте, — сказав Джексон і повернувся до Ерума.

— Ну, що ж давай уже скінчимо все це?

— Мун-мун-мун, — відповів Ерум, — мун, мун-мун.

Джексон кілька секунд на нього дивився. Далі тихо, насилу стримуючись, мовив:

— Еруме, хлопче, що ви намагаєтеся мені сказати?

— Мун, мун, мун, — твердо заявив Ерум, — мун, мун мун мун. Мун мун.

Він помовчав і трохи нервово звернувся до мера:

— Мун, мун?

— Мун... мун мун, — твердо відповідав мер, інші чиновники кивнули.

Усі повернулися до Джексона.

— Мун, мун-мун? — запитав його Ерум, з тремтінням у голосі, але з величезною гідністю.

Джексон отетерів. Його обличчя почервоніло від гніву, груба синя вена набрякла на шиї. Але йому вдалося опанувати себе й заговорити повільно, спокійно, хоча і не без прихованої загрози:

— Що, врешті-решт, відбувається? Ви що собі дозволяєте, брудні брехуни?

— Мун-мун? — перепитав мер, звертаючись до Ерума.

— Мун-мун, мун-мун-мун, — швидко відповів Ерум і зробив такий жест, ніби він нічого не розуміє.

— Краще говоріть зрозуміло, — сказав Джексон. Він ще стримувався, але вена на шиї напружилася, мов пожежний шланг під натиском води.

— Мун! — швидко сказав меру один із заступників.

— Мун мун мун мун? — жалібно перепитав мер, і голос у нього зірвався на останньому слові.

— Тож ви не розмовлятимете нормально, еге ж?

— Мун! Мун-мун! — закричав мер, пополотніючи від жаху.

Усі дивилися, як Джексон діставав бластер і цілився Еруму в груди.

— Припиніть-но ваші витівки! — скомандував Джексон. Вена в нього на шиї пульсувала, мов пітон, який душить жертву.

— Мун-мун-мун! — благав Ерум, падаючи навколішки.

— Мун-мун-мун! — закричав мер, закотив очі й знепритомнів.

— Зараз ти в мене отримаєш, — звернувся Джексон до Ерума. Його палець на спусковому гачку побілів від напруги.

Зуби в Ерума цокотіли, тож він ледь спромігся на своє дурнувате:

— Мун-мун, мун?

Нерви в нього не витримали, погляд застиг, щелепа відвисла. Він тупо чекав на смерть.

Джексон ледь не натиснув спусковий гачок, та раптом рвучко прибрав палець і сховав