Читати книгу - "Принцеса для демона, Стефанія Лін"

Поганенька коротко кажучи ідея.

Але, хто не ризикує, той не п'є шампанського, правильно?

Обходжу намет рухаючись крадькома і….впираюсь в груди Демоняки. Та щоб тебе! Чому мені так не щастить? От просто буквально!

– Кудись зібралась? – Хмикає задоволено, ніби чекав, що я захочу накивати п'ятами.

– В туалет! – Гиркаю. – Може принцеса хоч у кущики без тебе?

– Ні. – Спокійно так викарбовує, навіть я б сказала розслаблено.

– Ти безсмертний, чи як? – Фиркаю.

– Безсмертний. Тому, леді Ліліана ваше прокляття, цитую “Щоб ти здох” не можливо виконати.

– Тоді ти просто згориш у пекельному полум'ї! Мені потрібно терміново у кущі!

– Я й так там горю. – Вкрадливо каже. – Я ж демон. І, всі свої справи роби от тут.

Хапає за руку та тягне у глиб лісу. Широкими кроками йде вперед не звертаючи увагу, що мої ноги просто фізично не можуть так широко ступати. Доходить до якогось могутнього дерева в чагарниках й ставить мене під ним.

– Давай, Леля. І підеш відпрацьовувати покарання.

Топчусь на місці. Насправді мені не потрібно ні у які там кущики. Але ж як тепер скажеш, знову увімкне свою печать на всю силу і я тут валятимуся на гілках та листі помираючи від болю. Може знову втратити свідомість? Ні, напевно втретє не поведеться, хоча вдруге було все чесно, я ж дійсно думала мене зжере його Шаала.

– Мені довго чекати? – Стоїть навпроти мене, гад, навіть не думає повернутись спиною. Він, що не знає, що дівчата не можуть так ходити у туалет? Дивиться уважно. Чекає напевно, що я зараз зірвусь з місця й помчу кружляти поміж дерев. – Покарання чекає. Леля-я-я-я!

– Та ти що ніякого сорому не маєш? Я ж не можу перед тобою – І не хочу, але то таке. Шарудіти листям просто.

– Я тебе без нагляду не залишу.

– За собою краще дивись!

– А в мене немає проблем з головою, тому…

– Яких це ще проблем? – Фиркаю.

– Ти ж не маєш навіть найпростішого – інстинкту самозбереження.

– З якої це радості? В мене він ого-го-го який!

– Якби він у тебе був, принцесо, то ти б не розмовляла так зі мною!

Сеер

Стою, дивлюсь на цю невгамовну дівчину і просто не можу опанувати купи думок, що вирують у голові. Тут і злість на неї, роздратування, а ще смішно. Вона смішна. Поводиться так, наче дійсно не розуміє, що ні втекти, ні не підкоритися не вийде.

Мельхом ляпнув їй, що вона наречена. Мала б бути нею. Я не хотів спочатку казати їй про це, але потім подумав і вирішив, що подратувати цю Ліліану статусом нареченої без прав на що-небудь було б непогано, тим паче, що жерці мають бути впевнені, що приймають вартісний дар на заміну вічного спокою Саари. А вона навіть не зреагувала як потрібно. Можливо просто не звернула увагу на цей факт, а можливо навмисно проігнорувала, щоб ще більше розгнівати мене.

У будь-якому випадку ця Ліліана мені подобається. Рішення свого щодо принесення її у жертву замість справжньої Ліліани не зміню, та зате маю можливість побути з тією людиною, хто не кидається в ноги:від страху чи поваги.

Вітер розвіває її темні пасма навколо блідого обличчя. Стоїть гордливо, наче дійсно принцеса. І вперто впевнює що хоче у туалет. Але я ж точно бачив, що збиралась втекти. Кинути навіть подругу, котра вже зваблює мого брата (нехай побавляться, голубки) й просто зникнути. Невже забула, що печать покаже мені її на будь-якій мапі Всесвіту?

– А що, – задирає того носа, як королівська особа, – не звик, щоб так розмовляли з великим імператором? Тільки печатями вмієш підкорювати собі людей? Напевно всі створіння твоєї Саари тебе ненавидять.

Посміхаюсь і хмикаю. 

– Шаала, пантера яка хотіла тебе знищити, створіння цієї країни. Вона потай загіпнозувала твого коня, який до речі втік і напевно вже хтось доїдає його кістки, щоб знешкодити тебе. Тому що любить мене усім серцем і вірно служить, як і решта.

– Загіпнозувала? – Ліліна від шоку відводить погляд й проходиться ним по темних деревах. Шукає факти підтвердження моїх слів? – Пантера не може такого.

– Може. І раз ти вирішила, що тобі вже не потрібно у кущі ми повертаємось.

Ліліана повертає погляд на мене й пронизує ним так, що якби мала б якісь сили, то вже б точно впав до її ніг молити про милість.

– Я не зробила свою справу! Ти ж витріщаєшся наче ненормальний збоченець!

– Хто? – “Збоченець”, “Засранець” – розумію, це лайливі слова, розумію, що нічого хорошого не несуть, але точно вгадати їх значення не вдається.

– Все потрібно повторювати двічі? Великий імператор не може второпати з першого разу?! – Ліліана складає на грудях руки.

– Бачу, що тобі скоро потрібен буде цілитель! – Вкрадливо промовляю, намагаючись налякати, та цю хіба налякаєш? Стоїть, наче сама імператриця, голову задерла, очі звузила, брови нахмурила, а губки незадоволено піджала.

Ну гаразд, принцесо, почнемо гру!