Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Може, просто запитати?

Але не склалося!

Ледве я відкрила рота, як лорд Амора напружився, вдивляючись кудись вперед, а після кинувши на ходу вказівки моїм охоронцям, рвонув з місця.

Моя кобила від несподіванки шарахнулась, але один з воїнів, який дуже вчасно знову опинився поруч, перехопив повод, притримавши перелякану тварину.

 - Все буде добре, міледі, - пообіцяв він несподівано доброзичливим тоном.  А я насупилася, усвідомивши, що не можу навіть імені його згадати чомусь.

Я більш уважно глянула на воїна - він був, здається, найстаршим з усього загону.  Коротке волосся і довгу бороду посріблив час, а в очах читалася участь, якою мене не балували люди півночі.

Це було трохи неправдоподібно, враховуючи холодність, якою мене обдаровували.  Але я про всяк випадок згідно кивнула, намагаючись розгледіти, що там діється.

Сутичка.  Це точно.  Дзвін металу, іржання коней, короткі команди.  І передсмертні крики - нелюдські, моторошні.  Я намагалася хоч щось розгледіти, але воїн весь час закривав мені огляд, кружляв просто у мене перед носом.

 - Я хочу подивитися, що там відбувається!  - не витримавши цього гарцювання, скрикнула я.

 - Це не для жіночих очей, міледі, - все так же непохитно, хоч і з належною повагою, відмовив мені охоронець.  - У нас є прикмета - якщо жінка, що не народжувала, бачила багато смертей, її лоно не зможе понести дитину.

У мене від цієї нісенітниці брови полізли вгору.

 - Дурниці!  Альберт мені говорив, що жінка може навіть захищати свій будинок, якщо її чоловіка немає поруч.

Другий мій охоронець хмикнув і скривився, за що заробив суворий погляд від старшого.

 - У будинку духи-покровителі її захистять від темного і злого.  Жодне прокляття не торкнеться людини, що захищає свій дім і своїх рідних.  А ось бої і страти - не для жіночих очей.

У мене чомусь від його слів по спині поповз мороз.  Якщо вірити словам воїна - то моє лоно спорожніло навічно, завдяки старанням мого батька.  Але це ж всього лише забобони.

Саме про це я і хотіла повідомити чоловікові, але він кинув погляд туди, де трапилася сутичка, кивнув і відпустив повод мого коня.

 - Я ж казав, що нема про що турбуватися!  Ця ділянка дороги кишить розбійниками, але це не воїни, а всього лише зголоднілі селяни.

Я лише неуважно кивнула.  Швидко так... навіть не встигла злякатися, можна сказати.

 - О, святі і просвітлені!  - скрикнула Розі, і я простежила за її поглядом.

До нас ледь тримаючись в сідлі їхав Альберт - блідий, забруднений кров'ю, але він все ще намагався тримати посмішку на обличчі.  І тільки коли він наблизився достатньо, я помітила і розсічений рукав куртки і досить глибоку рану, і кров, що капала з кінчиків пальців.

Зойк Розі, розрізав тишу, немов грім.

 - Навіть не думай впадати в істерику!  - попередила її я.  - Неси мою шкатулку з зіллям.  А ви, допоможіть йому спішитися!  Рану необхідно обробити і перев'язати.  Ще мені потрібна вода... - і помітивши з якою нерішучістю вони переглядалися, згадала, що мені не можна віддавати накази людям мого чоловіка.  І чомусь саме зараз мене це розлютило найбільше.  - Ви так дбаєте про честь, що дозволите другу стікати кров'ю?  Тоді я сама йому допоможу, - зістрибнувши на землю, процідила я крізь зуби.

 - Що ви, міледі!  - хитнув головою старший воїн.  - Ми зробимо все, що буде потрібно.

Ось так то краще.  І я б обов'язково пораділа своїй маленькій перемозі, якби не турбувалася за життя Альберта.