Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

Памела підвела брови й поглянула на Урсулу. Урсула й собі підвела брови, хоча не знала, про що мова. Здебільшого, мабуть, про жах від того, що вони лишилися під наглядом місіс Ґловер.

Їм наказали сидіти на кухні, щоб місіс Ґловер «за ними наглядала». Попри їхні протести, кухарка веліла їм витягти зошити і взятися за роботу — Памела за математику, Тедді за прописи (д — дощ, п — перепілка). Урсула мала вдосконалювати почерк, а то пише «як курка лапою». Вона вбачала кричущу несправедливість у тому, що про її силуване письмо береться судити жінка, яка пише виключно списки покупок грубим почерком («смалець, вакса, баранячі відбивні, магнезія від „Діннефордс“»).

Місіс Ґловер тим часом цілком поринула у приготування телячого язика — витягла хрящик, скатала м’ясо і вклала у прес. Спостерігати за нею було значно цікавіше, ніж писати «На подушечці форми любої є й ґудзик, щоб пір’я геть жовте сховати» чи «Хвацький юшковар Філіп щодня на ґанку готує сім’ї вечерю з жаб».

— Не хотіла б я опинитися у школі, де вона за директорку, — прошепотіла Памела, борючись із рівнянням.

Вони відволіклися від роботи, коли помічник м’ясника повідомив про своє прибуття, гучно задзвонивши у велосипедний дзвінок. Чотирнадцятирічним хлопчиною на ім’я Фред Сміт захоплювалися і дівчата, і Моріс. Дівчата виявляли свою прихильність, називаючи його «Фредді», ну, а Моріс звав його «Сміті» з побратимським схваленням.

Якось Памела заявила, що Моріс втюрився у Фреда, а місіс Ґловер почула і тріснула її по колінах віничком. Памела дуже обурилася й поняття не мала, за що її покарано. Сам Фред Сміт шанобливо називав дівчат «міс», а Моріса — «мастер Тодд», але не виявляв ані найменшого зацікавлення. Для місіс Ґловер він був «малий Фред», а для Сильвії — «помічник м’ясника» чи «милий помічник м’ясника», щоб відрізнити його від попередника, Леонарда Еша, якого кухарка звала «хитрим лобурякою» — якось піймала його на гарячому, коли намагався поцупити яйця з курника. Леонард Еш збрехав, що йому вже є вісімнадцять, записався до армії й загинув У битві на Соммі — місіс Ґловер сказала, що так йому і треба, у неї були свої уявлення про справедливість.

Фред передав місіс Ґловер пакунок у білому папері — «Ваш подріб» — а тоді поклав на дерев’яну дошку, де сохло начиння, довге і м’яке заяче тіло.

— П’ять днів висів. Красень, місіс Ґловер.

Навіть місіс Ґловер, зазвичай не щедра на похвалу, визнала досконалість зайця, відкрила бляшанку для пирогів, яка зазвичай була за сімома замками, і дозволила Фредові обрати найбільший пундик.

Упоравшись із язиком, місіс Ґловер взялася білувати зайця — процес неприємний, але погляд відвести неможливо. Що Тедді нема, помітили допіру тоді, коли із дичини вже злупили все хутро, оголивши лискуче тільце.

— Іди його приведи, — наказала місіс Ґловер Урсулі. — А потім вип’єте по склянці молока з пундиком, хоча, бачить Бог, ви й не заслужили.

Тедді любив гратися у піжмурки, тож коли він не відгукнувся, Урсула обійшла його хованки — за завісами у вітальні, під столом у їдальні. А коли брата не знайшлося й там, рушила нагору, до спалень.

Їй услід наполегливо дзеленчав вхідний дзвінок. Зі сходів вона побачила, як Сильвія вийшла у передпокій впустити доктора Фелловза: мабуть, спустилася чорними сходами, а не зринула у повітрі. Доктор Фелловз і Сильвія поринули у напружену тиху розмову — мабуть, про Бріджит, хоча слів Урсула не розчула.

Не було Тедді ані в кімнаті Сильвії (її вже давно ніхто не називав батьківською), ані в кімнаті Моріса, завеликій як на того, хто півжиття все одно проводить у школі. Брата не було ані у першій гостьовій спальні, ані у другій, ані у його власній комірчині, де більшість підлоги займала іграшкова залізниця. Не було його ані в лазничці, ані у комірчині для постелі. Тедді не було ані під ліжками, ані в комодах, ані в численних шафах. Він не лежав, непорушний, як мертвий — такий у нього був улюблений трюк — під пухкою Сильвіїною стьоганою ковдрою.

— Пундики дають, Тедді, — повідомила вона порожнім кімнатам. Обіцянки пундиків зазвичай вистачало, щоб виманити Тедді зі схованки.

Урсула рушила до темних вузьких дерев’яних сходів, що вели до спалень на горищі, і щойно ступила на першу сходинку, серце стислося від страху. Вона поняття не мала, звідки і чому прийшов цей страх.

— Тедді! Тедді, та де ж ти? — Урсула спробувала підвищити голос, але з вуст вирвався тільки шепіт.

Тедді не було ані в її з Памелою спальні, ані у старій кімнаті місіс Ґловер, ані в комірчині, де колись спали немовлята, а тепер складали скрині, валізи, старий одяг і зламані іграшки. Лишалася тільки кімната Бріджит.

Урсула зусиллям волі змусила себе рушити до прочинених навстіж дверей. За ними чаїлося щось жахливе. Їй не хотілося цього бачити, але вона знала, що мусить.

— Тедді! — зойкнула вона з полегшею, забачивши брата. Тедді вмостився у Бріджит на ліжку й гойдав на коліні подарований на день народження літачок. — Я тебе скрізь шукала.

Тріксі лежала на підлозі біля ліжка й радо підхопилася, побачивши її.

— Я думав, що це Бріджит підбадьорить, — сказав Тедді, погладжуючи літачок. Він мав безмежну віру в цілющу силу іграшкових потягів і літаків. (Він запевняв усіх, що стане пілотом, коли виросте). — А Бріджит спить, тільки очі розплющені.

Широко розплющені незрячі очі справді втупилися у стелю. Ці страшні очі затягла водяниста блакитна плівка, а шкіра Бріджит набула дивного бузкового відтінку. У наборі акварелей такий колір називався «кобальтовий фіалковий». З рота Бріджит визирав кінчик язика, й Урсулі раптом згадалося, як місіс Ґловер запихала язик у прес.

Урсула ніколи доти не бачила трупів, але одразу зрозуміла, що Бріджит тепер — труп.

— Злізай із ліжка, Тедді, — обережно сказала вона, як полохливому дикому звіряті.

Урсула тремтіла. Не тому, що Бріджит померла, хоча й це страшно — але в кімнаті чаїлюся щось іще жаскіше. Голі стіни, тонке покривало з жаккарду на металевому ліжку, емальована щітка і гребінець на тумбочці, рядюжка на підлозі раптом стали загрозливі, мовби насправді були не тим, чим видавалися. Урсула почула кроки Сильвії і доктора Фелловза на сходах. Тон у Сильвії був наполегливий, а в доктора Фелловза — легковажніший.

Сильвія зайшла до кімнати і скрикнула «ой боженько», побачивши дітей. Вона підхопила Тедді з ліжка,