Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ходімо зі мною, я покажу вам ваші апартаменти, — сказав Еразмус. — Там ви зможете прийняти ванну й перевдягтися. Опісля я принесу у вашу вітальню тацю з їжею і залишу її там.
— Це було б чудово, — мовила дівчина, а сама подумала: «О, то в мене є вітальня!».
Вона пішла слідом за фавном довгим коридором, котрий вів до великої зали. Роло йшов за нею по п’ятах. Закрученими сходами вони піднялися нагору, минули ще один коридор і зупинилися навпроти дверей із розкішним бронзовим барельєфом.
— Ось ваші апартаменти, моя панно, — сказав Еразмус, відчиняючи двері. — Мушу визнати: те, що ви мене розумієте, неабияк полегшує мені життя.
Дівчина застигла з подиву: кімната, до якої вона увійшла, була більшою, аніж уся хатина її сім’ї. Холодну підлогу вкривав товстий зелено-блакитний килим, при одній зі стін був камін, в якому палахкотів вогонь, а ще в цій кімнаті то там, то тут стояли крісла та дивани, оббиті атласом. Більшість стін вкривали гобелени, а стіни навпроти дверей були тонкі, аж прозорі: крізь них вона могла бачити нічне небо, забарвлене зеленкавим відтінком льодяної шиби.
— Ця кімната для мене занадто розкішна, — сказала вона фавнові. — Може, для мене знайдеться щось простіше?
— Ні, моя панно, — він заперечно похитав головою. — Ще є кімнати для слуг, але ви не слуга.
Він перетнув кімнату і праворуч відкрив ще одні двері, які вели до спальні. За розміром вона нічим не поступалася вітальні. Камін був таким високим, що дівчина могла б у ньому поміститися, якби не палахкотіння вогню, а ліжко таке широке, що у ньому завиграшки могло би спати десятеро людей. Воно також було вирізане із криги, з тонкими підпорами з чотирьох сторін, котрі тримали на собі балдахін із білого шовку. Шкурка вбитого ізбйорна лежала перед ліжком, як хідничок, а менша шкура бурого ведмедя слугувала килимком перед каміном.
Еразмус увійшов до кімнати слідом за нею, а тоді перейшов до трохи меншої кімнати, заставленої шафами. У цій кімнатці не було каміну. Але там були величезне дзеркало і маленький столик, на якому стояли незліченні скляні флакончики та пляшечки.
— Це ваша вбиральня, моя панно, — сказав їй фавн. Він відкрив одну із шаф, вирізьблених із льоду, і витягнув звідти атласну сукню персикового кольору. — Тут є чимало суконь, та здається, їх усіх доведеться вшивати.
— Але ж я можу вбиратися у власний одяг, чи не так? — запитала дівчина, захищаючи свій протертий до дір светр і зношені штани та чоботи.
— Певна річ, моя панно, але ви залишаєтеся тут не на день і не на два, тому, якщо забажаєте вбрати щось інше, — знайте, що ви можете брати звідси все, що завгодно, — помахом руки він вказав на шафи з одягом.
— Дякую, — сказала лагідніше дівчина. А тоді кинула оком на сукню, яку фавн тримав у своїх лапах. — Мені ніколи не доводилося бачити таких високих жінок!
Фавн випростав лапки і підняв сукню догори. Та навіть тоді сукня все ще волочилася по килиму. Дивлячись на неї, ставало зрозумілим, що сукню пошили для когось, хто був на голову вищий за дівчину, хоча й вона була доволі висока. А ще, та, котрій належала ця сукня, мала би мати вражаюче тонку талію.
— То була не жінка, — сказав фавн і повісив сукню назад до шафи.
— То був фавн?.. маю на увазі, то була якась висока фавн…а?
— Ні, — сумно відказав він. — Більшість представниць мого роду були нижчими за мене, однак вже минули роки, відколи я бачив хоч одну.
— Тобі заборонено покидати палац?
— Таки-так, — фавн похитав кучерявою головою. — Я не виходив за межі палацу, відколи вперше сюди потрапив.
— Ти також зачарований? Як і ведмідь?
— Двері позаду дзеркала ведуть до ванни, моя панно, — лише й вимовив він. — Я вас залишу. Коли зголоднієте, подзвоніть у дзвіночок біля одного з камінів, і я принесу вам поїсти.
Він поспішив до виходу, а пухкий килим приглушив цокіт його копит.
— Щось тут не те, — відзначила вона, коли він зник.
Роло, який саме стояв біля маленького столика й уважно обнюхував все, що було на ньому, уважно глянув на свою господиню.
— Ми гостюємо у великого ізбйорна, котрий живе у палаці з льоду, — нагадав він їй.
— Так, думаю ти маєш рацію, — сказала дівчина.
Вона обійшла дзеркало й увійшла до невеличкої кімнати, котру називали «лазничкою». Там стояли оздоблена орнаментами раковина, велика ванна і нічний горщик — усе із зеленого льоду. Горщик був доволі високий і до половини наповнений водою.
Роло з дівчиною якусь мить гапилися на нічний горщик.
— А може, це зовсім не нічний горщик, — насторожено почав Роло. — Може, це вода мені для пиття.
— Та ні, виглядає на горщик, — заперечила дівчина.
— А це що за штука? — Роло тицьнув своїм носом у золоту кнопку, схожу на шишку, котра розташовувалася на бачку, позаду цього може-горщика.
Дівчина спробувала ту кнопку покрутити, але нічого не трапилося. Тоді вона потягнула її на себе — знову нічого. Однак, коли вона натиснула на кнопку, вода в горщику закрутилася і витекла кудись вниз.
— Це чудово! — сказала дівчина. — Поглянь! Гі…, тобто… вміст нічного горщика, кудись сам собою зник.
— А я все одно переконаний, що це вода, яку я можу пити.
— Ну знаєш, мені потрібен нічник, — відказала вона. — Тому я збираюся його випробувати. Іди, ляж біля каміна.
— Котрого з них?
— Мені байдуже. Йди вже.
Вовк дістав від дівчини легенького копняка, і двері лазнички зачинилися за його спиною. Коли дівчинка випробувала дивний нічник, то збагнула, що кнопка у формі шишки не лише відповідає за те, щоб стара вода зникала, але й за те, щоб нова з’являлася як у горщику, так і в бачку. Над бачком висіла поличка, на якій стояли скляні флакончики, наповнені рідиною, що пахла квітами. Окрім того, неподалік висіли вішаки із м’якими білими рушниками на них.
— Ех, — сказала дівчина, скинула з себе
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце і місяць, сніг і лід», після закриття браузера.