Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"

Суріто спостерігав. Помічники в червоних сорочках взялися відтягувати пікадора вбік. Пікадор, уже зіп’явшись на ноги, лається і розмахує руками. Мануель та Ернандес стоять з плащами напоготові. І бик — здоровенний чорний бик, а в нього на спині кінь: копита гойдаються у повітрі, вуздечка зачепилася за роги. Чорний бик з конем на спині похитується на коротких ногах, вигинає шию, піднімає голову й мотиляє нею, намагаючись скинути коня додолу, аж той нарешті падає. І бик несеться просто на плащ, що його простягнув перед ним Мануель. 

Мануель відчув, що бик сповільнив темп. Він стікав кров’ю. Увесь його бік лиснів від крові. 

Мануель ще раз розпростер перед ним плаща. Ось він — з широко розплющеними очима, огидний, не зводить погляду з плаща. Мануель ступив крок у сторону і підняв руки, натягнувши плаща перед биком, щоб виконати вероніку. 

Тепер він опинився віч-на-віч із биком. Так, його голова трохи похилилась. Він тримає її нижче. То все справа рук Суріто. 

Мануель змахнув плащем — ось і бик! — і відступив убік, ще раз виконавши вероніку. А він цілиться дуже точно, подумав Мануель. 

Добряче дістав, тепер поводиться обачніше. Полює. Не спускає з мене очей. Та я щоразу підставляю йому плаща. 

Він помахав плащем перед биком — ось він біжить! — і відступив убік. Надто близько цього разу. Не треба так близько його підпускати. Плащ змокрів від крові з того краю, що ковзнув бикові по спині. 

Ну що, ще раз, востаннє. 

Мануель, щоразу розвертаючись за биком, став обличчям до нього й обома руками розпростер перед ним плаща. Бик дивився на нього. Спостерігав за ним, пильно втупившись і наставивши роги. 

«Ха! — крикнув Мануель. — Торо!» І, відхилившись назад, змахнув плащем. Біжить! Він ступив убік, махнув плащем позад себе і крутнувся на підборах, так що бик, оббігши його, завмер на місці, піймавши облизня. Мануель однією рукою потрусив плащем перед мордою бика, аби показати, що той заціпенів, і відійшов геть. 

Оплесків не було. 

Мануель рушив по піску до бар’єра, а Суріто тим часом покинув арену. Поки Мануель працював з биком, пролунав звук сурми, що викликала на арену бандерильєро. Він цього не почув. Робітники накривали ряднами двох убитих коней і посипали пісок довкола них стружкою. 

Мануель підійшов до бар’єра напитися води. Помічник Ретани подав йому важкого глиняного глечика. 

Фуентес — високий циган — стояв, тримаючи в руках пару складених докупи бандерилій, тонких червоних паличок з гачками на кінцях. Він дивився на Мануеля. 

— Іди, — сказав Мануель. 

Циган квапливо відійшов. Мануель поставив глечика, дивлячись йому услід. Витер лице хустинкою. 

Репортер «Ель Еральдо» сягнув по плящину теплого шампанського, що стояла у нього в ногах, хильнув з неї і дописав абзац: 

«…підстаркуватий Маноло не зірвав оплесків за простеньку серію викрутасів із плащем, а на арену тим часом вийшли бандерильєро». 

Бик досі заціпеніло стояв сам-один посеред арени. До нього самовпевнено наближався Фуентес: високий, з випростаною спиною, він широко розвів руки, тримаючи у кожній самими пучками пальців по одній тонкій червоній паличці вістрям уперед. Фуентес ішов перший. Позаду нього, збоку, наближався помічник із плащем. Запримітивши його, бик нарешті оговтався. 

Його очі втупилися у Фуентеса, який тепер стояв на місці. Циган відхилився назад і щось гукнув до бика. Покрутив парою бандерилій, привернувши його увагу відблиском сталевих наконечників. 

Задерши хвоста, бик метнувся вперед. 

Він біг, не зводячи очей з чоловіка. Фуентес стояв на місці, відхилившись назад і виставивши перед собою бандерильї. Коли бик опустив голову, націливши на нього роги, Фуентес ще дужче відхилився, здійняв догори стулені докупи руки, так що бандерильї перетворились на дві націлені вниз червоні лінії, і, нахилившись, увігнав їх вістря бикові в лопатку, подавшись уперед аж за роги і спершись на дві палички, що стояли сторчма — він міцно стулив ноги й вигнувся убік, щоб пропустити бика. 

«Оле!» — заревів натовп. 

Бик розлючено мотав головою, високо підстрибуючи, мов форель із води. За кожним стрибком червоні держаки бандерилій погойдувалися. 

Мануель, стоячи коло бар’єра, помітив, що бик щоразу виставляє уперед правий ріг. 

— Скажи, хай другу пару встромляє праворуч, — гукнув він хлопчакові, який уже побіг до Фуентеса з новими бандерильями. 

На його плече лягла чиясь важка рука. Суріто. 

— Як ти, хлопче? — запитав він. 

Мануель не зводив погляду з бика. 

Суріто схилився на бар’єр, спершись усім тілом на руки. Мануель обернувся до нього. 

— В тебе добре виходить, — промовив Суріто. 

Мануель похитав головою. До наступної терції йому тут нічого робити. Циган чудово володіє бандерильями. Бик дійде до нового етапу підготовленим. Хороший бик. Усе, що було досі, — дрібниці. 

Останній акт зі шпагою — ось що його хвилювало. Хоча не зовсім. Він про це не думав. Але стоячи біля бар’єра, мав якесь погане передчуття. Дивився на бика, міркуючи, як виконуватиме фаену, як працюватиме зі шматком червоної тканини, що мав приборкати бика, присмирити його. 

Циган знову наближався до бика, ішов величаво, перекочуючись із п’ятки на носок, наче танцюрист на паркеті — червоні держаки бандерилій погойдувались у такт його ході. Бик міряв його поглядом — оговтавшись від заціпеніння, він збирався атакувати, але чекав, поки циган підійде ближче, щоб точно його запопасти, ввігнати роги в його плоть. 

Коли Фуентес підійшов ближче, бик кинувся до нього. Фуентес відбіг чверть кола назад обличчям до бика, а тоді спинився, нахилився вперед, піднявся навшпиньки, випроставши руки, і — тієї миті, коли бик пробігав повз нього, — устромив бандерильї просто у тугий бугор м’язів, що випинався на загривку. 

Натовп заревів. 

— Той хлопака довго на вечірніх виступах не затримається, — сказав помічник Ретани до Суріто. 

— Молодчина, — відповів той. 

— Дивись, що зараз буде. 

Вони спостерігали далі. 

Фуентес стояв спиною до бар’єра. За ним — два учасники квадрильї з плащами напоготові, щоб, ляскаючи ними об загорожу, відвернути увагу бика. 

Бик — язик висолоплений, черево важко здіймається — спостерігав за циганом. От він і попався. Стоїть, притулившись до червоних дощок. Треба тільки стрибнути. Бик утупився в нього поглядом. 

Циган вигнув спину, відвів руки назад, наставивши бандерильї на бика. Він щось вигукнув до бика, тупнув ногою. Той насторожився. Бикові кортіло людської плоті. А не гачків у спині. 

Фуентес підійшов ще ближче. Вигнувся. Знову щось крикнув. З натовпу почулися застережливі вигуки. 

— От чорт, заблизько, — мовив Суріто. 

— Дивись-дивись, — відповів помічник Ретани. 

Відхилившись назад, Фуентес дразнив бика бандерильями, а тоді стрибнув, відірвавшись обома ногами від землі. Тієї миті, коли він підскочив, бик, задерши хвоста, метнувся до нього. Фуентес опустився на кінчики пальців, випростав руки, вигнувся всім тілом уперед і ввігнав палички просто в загривок, спритно ухилившись від правого рога. 

Бик ударився об бар’єр, де плащі, розгойдуючись, відвернули його увагу від чоловіка. 

Циган побіг уздовж бар’єра до Мануеля, зірвавши оплески юрби. Його куртка подерлась у місці, де її зачепив ріг. Він радісно демонстрував дірку глядачам.