Читати книгу - "Гробниця світла та помсти, neliksi"

Відьма зосередилася, згадуючи старі заклинання та магічні трюки. Вона знала, що має використати свої сили, щоб затримати вартових                                                                                               хоча б на кілька хвилин. Чи зможе вона створити ілюзію, щоб обманути їх? Або ж знайти спосіб втекти?

— Тримайся близько до мене ‐ сказала вона їй, готуючи заклинання. 

Вона підняла руки, і повітря навколо них почало вібрувати. Час йшов на хвилини...

Вартові, вломившись у будинок, зупинилися на порозі, охоплені здивуванням. Але їхня перевага швидко зникла, коли відьма підняла руки,                                                                                               а навколо неї спалахнуло яскраве світло.

— Стій! ‐ прокричав один із вартових, але його голос загубився в магічному вихорі, що виник навколо відьми. 

Вона вимовила заклинання, і повітря наповнилося енергією. 

Один із вартових спробував зробити крок вперед, але його тіло ніби приросло до місця. Інші почали панікувати, намагаючись                                                                                                           вирватися з невидимого полону. 

— Це просто ілюзія! - закричав один із них, але відьма тільки посміхнулася.

— Це не ілюзія, а ваша реальність ‐ відповіла вона, зосереджуючи свою силу. 

Вона знала, що їй потрібно тримати варту на відстані, поки Гестія не знайде спосіб втекти.

Вартові почали шукати вихід, але кожен їхній рух тільки посилював магічний вплив. Відьма знала, що час працює проти неї. 

— Тримайся близько! - повторила вона їй. 

Зосередившись на своєму заклинанні, вона викликала ще більше енергії, сподіваючись, що цього буде достатньо, щоб утримати вартових                                                                                             на місці до тих пір, поки Гестія не зможе втекти...

Тут, вона зрозуміла, поки вартові у пасці, потрібно діяти. Вона вибігла з будинку.

Гестія мчала через ліс, відчуваючи, як серце б'ється в ритмі її кроків. Вона знала, що не може зупинятися: вартові не забаряться з розправою.

Кожен звук за її спиною нагадував про небезпеку — тріск гілок, шурхіт листя. Гестія зосередилася на тому, щоб не озиратися.

Її думки були зайняті лише одним: знайти безпечне місце, де вона зможе сховатися і перевести дух.

На її щастя, Гестія побачила віз, що повільно рухався лісом. Два хлопці, які їхали на ньому, виглядали досить молодими, але впевненими. 

Один з них — був Тайсон.

Гестія вирішила не зволікати. Вона покликала Тайсона. Хлопець почув її голос і озирнувся. Його очі загорілися радістю, коли він побачив Гестію.

— Гестія! - вигукнув він, зістрибуючи з воза. 

— Що трапилось? Чому ти тут одна?

Гестія швидко розповіла про те, що сталося, про вартових і про те, як їй вдалося втекти. Тайсон уважно слухав.

— Нам потрібно терміново вирушати - сказав Тайсон.

Гестія кивнула, відчуваючи полегшення. Разом вони піднялися на віз, і Тайсон почав направляти коней глибше в ліс. 

Але раптом позаду них почулися голоси вартових. Гестія обернулася і побачила, як кілька чоловіків пробираються через чагарники.

— Швидше! - закликала вона. 

— Вони нас наздоганяють!

Тайсон натиснув на віжки, і коні рвонули вперед. Гестія відчувала, як адреналін знову заповнює її тіло.

Це була не просто втеча — це була боротьба за життя. Вона знала, що разом із Тайсоном вони можуть подолати будь-яку небезпеку...

Тайсон і Гестія, нарешті, відчули полегшення, коли вартові зникли з поля зору. Печера, що відкривалася перед ними, виглядала як ідеальне укриття. 

Вона була глибокою і темною, а вхід був зарослий чагарниками, що надавали додаткову маскування.

— Можливо, варто зайти всередину - запропонував Тайсон, оглядаючи місцевість.

— Це може бути безпечніше.

Гестія кивнула, хоч і відчувала легкий страх перед невідомим. Вони обережно наблизилися до входу в печеру. 

Тайсон першим ступив усередину, за ним слідувала Гестія.

— Тут темно - прошепотіла Гестія.

— Я знаю, але нам потрібно залишитись тут, поки небезпека не мине - відповів Тайсон. 

Вони просувалися далі вглиб печери, намагаючись бути максимально тихими.