Читати книгу - "Гробниця світла та помсти, neliksi"

Згадуючи про магію, яку використовувала відьма, Гестія вирішила: якщо вона хоче вижити, їй потрібно знайти спосіб навчитися цій силі.

Вона закрила очі і почала зосереджуватися на своїх думках, сподіваючись віднайти в собі ту силу, яка могла б допомогти їй у цій боротьбі...

Гестія відчула, як тепло почало розливатися по її руках. Вогонь, яким вона так довго боялася керувати, раптом спалахнув яскравим полум'ям. 

Це було дивовижно і водночас лякаюче.

— Гестія! Ти можеш це контролювати? - вигукнув Тайсон, відступаючи назад.

Вона зосередилася, намагаючись не піддаватися паніці. Гестія глибоко вдихнула, зосереджуючи свою волю.

— Я... я не знаю, як це сталося - зізналася вона.

— Але відчуваю, що можу ним керувати.

Тайсон, спостерігаючи за нею, зрозумів, що це може стати їхньою перевагою. Вогонь освітлював печеру, відганяючи темряву і створюючи відчуття безпеки.

— Можливо, це знак, що ти готова прийняти свою силу - сказав він.

Гестія кивнула, зосереджуючи енергію. Вогонь став яскравішим, і вона зосередилася на своїх почуттях. Тепер цей вогонь став її силою.

— Я можу це зробити - прошепотіла вона, і полум'я спалахнуло ще сильніше.

Раптом з глибини печери почулися дивні звуки. Тайсон і Гестія обернулися. Вони знали, що небезпека може бути ближче, ніж вони думали.

Але тепер Гестія була готова боротися.

Вартові, помітивши печеру неподалік, зупинилися на мить, обмірковуючи свої наступні дії. Один із них, високий і кремезний чоловік, вказав на печеру.

— Можливо, вони сховалися там - сказав він, його голос звучав грізно. 

— Перевіримо.

Тайсон, почувши їхні голоси, зрозумів, що часу залишилося обмаль. Він швидко звернувся до Гестії:

— Нам потрібно заховатися! 

Поки вони ховалися, Гестія чула, як вартові наближалися до печери. Серце її билося в унісон з кожним кроком. 

Вона знала, що якщо їх знайдуть, то не тільки її життя буде під загрозою.

— Що робити? - прошепотіла вона, дивлячись на Тайсона.

— Ми повинні залишитися тихими і чекати, поки вони підуть, — відповів він, намагаючись заспокоїти її.

Вартові підійшли до печери і почали обстежувати її. Один із них заходив всередину, а інші залишалися на сторожі. 

Гестія затамувала подих, коли почула, як один із вартових запитав:

— Тут є хто-небудь?

Тайсон міцно стиснув її руку. Вона відчула його тривогу і водночас підтримку. Вони залишалися в тіні, сподіваючись, що їх не помітять.

Час тягнувся, і Гестія відчувала, як страх переплітається з надією. Чи зможуть вони втекти? Чи вартові знайдуть їх? 

Вартові, переконавшись, що в печері більше нікого немає, почали збиратися. 

— Мабуть, ми не знайдемо їх тут - сказав один із них, витираючи піт з чола.

— Час повертатися.

Інші кивнули.

Вийшовши на свіже повітря, вартові вдихнули глибоко, намагаючись позбутися від напруження.

— Що робитимемо далі? - запитав один із вартових. 

— Ми не можемо просто залишити їх.

— Потрібно повідомити командування - відповів інший. 

— Вони повинні знати про ситуацію. Можливо, нам нададуть додаткову допомогу.

Вартові почали рухатися назад. Вони знали, що якщо ці двоє виживуть, то повернуться сильнішими та мудрішими. 

Відійшовши, подалі від печери, вони зрозуміли, що потрібно виходити.

— Ти впевнений, що це правильне рішення? - запитала Гестія, поглядаючи на Тайсона.

— Я розумію твої побоювання - відповів Тайсон, зупинившись на мить. 

— Але ми вже витратили багато часу. Нам потрібно повернутися і розповісти іншим про те, що сталося. 

Вони продовжили рухатися, і незабаром побачили знайомі обриси будиночка. Підходячи ближче, вони відчули легке полегшення.

— Сподіваюся, Ейден уже вдома - сказала Гестія, прискорюючи кроки.

Вони разом відкрили двері. Всередині було тихо, але незабаром їхній спокій порушив голос Ейдена.

— Ви повернулися! — вигукнув він, виходячи з кімнати.