Читати книгу - "10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа"

Василь Микулин пропонує й мені продегустувати те, чого ще не пробував. Куштую «АPА», «Golden Ale» і чорний «ІPА». Смачно, але не моє. Свої улюблені сорти я вже знаю.

Микулин поглядає на годинник, перепрошує і зникає у дверях пивоварні. Здійснення мрій — справа кропітка і займає багато часу.

Це класична історія успіху. Вісім років тому Тетяна Семенченко (тоді Вовк) була студенткою — вчилася на інженера-технолога харчової промисловості. Вранці ходила на пари, а вечорами сідала за швейну машинку — пошити щось собі, друзям чи й незнайомим людям. Це були перші заробітки. І то непогані: іноді вдавалося одержувати до десяти тисяч гривень на місяць (у той час долар коштував вісім гривень), але бізнесом цю важку роботу назвати було складно. Однак ще тоді Тетяна вирішила: працювати на когось не буде. І вже сьогодні вона разом із чоловіком Віталієм — співвласниця справжньої бізнес-імперії: компанії «VOVK». Це бренд жіночого одягу і взуття, який має цехи з пошиття і десятки студій по всій країні.

Як за відносно короткий проміжок часу вдалося досягти такого успіху, стати володарем більш ніж 20 нагород, серед яких «Вибір року» 2016 та 2017, заслужити визнання та завоювати довіру українців?

З цими запитаннями вирушаємо на зустріч із Тетяною у серце «VOVK». Чотириповерхове виробниче приміщення в Києві живе своїм життям, наче ­гігантський вулик. Дизайнери та конструктори кроять нові моделі, швачки шиють, хтось щось вантажить, а дехто саме ­обідає. Тетяна швидко проводить екскурсію всіма поверхами. Людині, яка потрапила сюди вперше, легко заблукати в цехах і переходах між ними — підіймаєшся одними сходами, спускаєшся іншими. Всього — понад 6 тисяч квадратних метрів. Нарешті екскурсію завершено; є можливість присісти і згадати:

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

— Я хотіла бути істориком, як дідусь і бабуся, — починає Тетяна. — Чи принаймні психологом. Щось гуманітарне. Але врешті, коли прийшов час вступати, батьки наполягли, щоб обрала щось практичне. Подруга каже: давай у хіміки, на харчовий, і я погодилася. Спеціалізація в мене — оздоровчі продукти, це мене підкупило.

Утім, з часом Тетяна зрозуміла: працювати за спеціальністю не буде. На старших курсах захопилася шиттям одягу. У дев’яностих роках її мама заробляла цим на життя. В якийсь момент Тетяна зрозуміла, що те, що вона робить для себе, подобається й іншим. З’явилися перші замовлення. Свої моделі розміщувала в соцмережах. Клієнтів не бракувало. При цьому Тетяна не пішла класичним шляхом ательє: індивідуальне замовлення, підбір тканин і примірка. Вона одразу взялася за щось на кшталт серійного виробництва — пропонувала вже готові моделі. Заробітки — понад тисячу доларів на місяць — для студентки дуже навіть непогано. Проте це, звісно, ще зовсім не було бізнесом. Та й у добі лише двадцять чотири години, рук — тільки дві, тож виконати всі замовлення, а їх було багато, просто неможливо.

Через рік після закінчення університету дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Віталієм. Він підтримував її починання, і в якийсь момент молоде подружжя наважилося відкрити повноцінне підприємство — з власною крамницею. Тетяна звернулася до подруги, яка орендувала невелике приміщення для торгівлі квітами у Вишгороді, з пропозицією продавати там ще й свій одяг. Та відмовила, але із зустрічною пропозицією: свою крамничку вона переміщала, тож запропонувала забрати місце собі.

— Вона порадила, щоб я офіційно оформила ФОП, уклала договір з орендодавцем. Лише так там можна було продавати. Звісно, були сумніви, адже раніше такого досвіду в мене не було. Віталій підтримав це рішення, все ж таки це радше необхідність у будь-якому бізнесі, аніж примха.

Так званий стартовий капітал становив усього п’ятнадцять тисяч гривень — ці гроші було витрачено на оренду приміщення, легкий косметичний ремонт, закупівлю необхідного обладнання і пошиття перших виробів.

ЖОДНИХ КРЕДИТІВ

Приміщення було не те, щоб невелике — крихітне: всього сім з половиною квадратних метрів. Проте одяг користувався попитом, людям подобалось. А коли справи йдуть добре, природним стає бажання розширювати горизонти. Тому зовсім скоро вирішили відчинити крамницю в Києві, де є можливість охопити більшу аудиторію.

Тут починається найцікавіше, тому що локацію Тетяна і Віталій обрали зовсім нетипову — приміщення прямісінько в переході метро Льва Толстого. Або пан, або пропав. Отже, 1 лютого 2012 року відчинилася перша студія. Саме цей день вважається днем народження компанії «VOVK».

Молоді бізнесмени не прогадали: висока прохідність цього місця подарувала багато нових клієнтів та першу впізнаваність бренду. І бізнес став розвиватися, однак не надто швидко. Річ у тім, що Семенченки ніколи не брали кредитів. «VOVK» розвивався суто на заробленому.

— У мене є золоте правило. Якщо, не дай Боже, щось стається з бізнесом, то все, що втрачається, має бути зароблено на цьому ж бізнесі. Ніяких закладених квартир, тому що бізнес має годувати себе сам.

Далі помалу росли й розвивалися. Вийти на прибуток вдалося вже на третьому місяці роботи.