Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10"

Грейм поглядом спитав у Діка згоди, і Дік ствердно відповів теж очима.

— Та співайте завзято, радісно, палко, так, як співав би справжній закоханий циган, — зажадала вона. — Станьте он там, трохи далі, щоб я вас бачила всього.

І Грейм проспівав цілу пісню аж до останніх слів:

Серце мос прагне серця твого,

Гасне світло у шатрах моїх.

Ранок край світу чекає на нас,

А світ — біля наших ніг!

Здалеку на дверях чекав наказів А-Гов, непорушний, мов статуя, з застиглим обличчям. Скорботна Ой-Ой стояла в головах у пані і вже не ламала рук, а зціпила їх так міцно, аж побіліли нігті й пучки. Позаду, біля Полиного туалетного столика, нечутно порався Робінсон — розчиняв у склянці наркотичні таблетки й набирав розчин у шприц.

Коли Грейм доспівав, Пола подякувала йому поглядом, тоді заплющила очі й хвильку лежала тихо. А розплющивши їх, сказала:

— А тепер ти, Червона Хмаро. Пісню Ай-Ката про Жінку-Росинку. Стань там, де Івен стояв, щоб я й тебе добре бачила.

І Дік заспівав на індіанський лад:

— Я Ай-Кат, найперший чоловік-нішінем. Ай-Кат це скорочене Адам, і мій батько був койот, а мати — вечірня заграва. А це Йо-то-то-ві, моя дружина. Йо-то-то-ві — скорочене Єва. Вона перша жінка-нішінемка.

Я Ай-Кат. Це моя жінка-росинка, моя медова росинка. Її мати — сьєррська вранішня зоря, а батько — східний літній вітер з гір. Вони змовились і виточили всю солодизну з землі й повітря, аж урешті туман їхнього кохання сів медовою росою на листі чапаралю й мансаиіти.

Йо-то-то-ві моя медова росинка. Слухайте мене! Я Ай-Кат! Йо-то-то-ві моя дружина, моя перепілка, моя олениця, моя хмільна брага з теплого дощу й соків родючої землі. Вона зродилася з ніжного сяйва зір і прозорого світанку в перший ранок світу, і вона для мене єдина жінка з усіх жінок.

І знов Пола часинку лежала заплющивши очі. Раз вона спробувала глибше дихнути й зразу тихо кашлянула.

— Намагайся не кашляти, — порадив Дік.

Вона аж брови зсупила від напруження, силкуючись перетерпіти лоскіт у грудях і не зайтися кашлем. А розплющивши очі, сказала:

— Ой-Ой, стань переді мною, щоб я тебе бачила.

Китаянка послухалась, але йшла, наче сліпа, аж Робіпсон мусив узяти її за руку й поставити перед Полою.

— Прощавай, Ой-Ой. Ти завжди була дуже добра до мене. А я до тебе, мабуть, не завжди. Вибач мені. Пам'ятай, що містер Форест довіку буде тобі за батька й за матір… Усі мої нефритові оздоби зоставсяю тобі.

Вона знов заплющила очі на знак того, що прощання скінчено.

А прикрий, лоскітний кашель їй уже несила було стримати. І вона сказала кволо, но розплющуючи очей:

— Уже пора, Діку. Я хочу спатки, спатки, спатки. Доктор готовий? Підійди ближче. Візьми мене за руку, як тоді, пам’ятаєш, коли я скуштувала «малої смерті».

Вона повернула очі до Грейма, і Дік спустив свої додолу, бо знав, що той останній погляд буде сповнений любові — як і її прощальний погляд на нього.

— Мене колись оперували, — пояснила вона Греймові,— і я попросила, щоб Дік держав мене за руку, поки даватимуть наркоз. Пам’ятаєте, Генлі[145] десь назвав його «п’яною темрявою» і «малою смертю»? Мені тоді так легко заснулося…

Вона замовкла й ще трохи дивилась на Грейма, тоді повернула обличчя й очі знов до Діка, що стояв біля неї навколішки й держав її за руку. Потиском пальців і очима дала йому знак нахилити вухо до її губів і прошепотіла:

— Червона Хмаро… Я люблю тебе найдужче. І я пишаюся, що так довго була твоєю, — потиском пальців вона попросила його нахилитися ще нижче й додала: — Мені так жаль, що в нас не було діток, Червона Хмаро…

Тоді порухом пальців трохи відіпхнула його від себе, щоб бачити зразу обох.

— Гарні, гарні обидва… Прощайте, мої гарні. Прощай, Червона Хмаро.

Вони стояли й чекали, поки лікар закочував їй рукав.

— Спатки, спатки, — прощебетала вона, ніби сонна пташка. — Я готова, докторе. Тільки натягніть шкіру тугіше. Ви ж знаєте, я не люблю, коли боляче. Держи мене міцно, Діку.

Робінсон ще спитав поглядом Дікового дозволу, тоді легко й швидко загнав голку під туго натягнену шкіру, твердою рукою впорснув розчин і легенько розтер пальцем місце уколу, щоб морфій швидше розійшовся.

— Спатки, спатки, хочу спатки, — ще раз сонно промурмотіла вона за хвилину.

Напівпритомно вона повернулася на бік, поклала голову на зігнуту руку її підібгала коліна, згорнувшись калачиком — отак вона завжди любила засипати, згадав Дік.

Довгенько лежала вона нерухомо, тоді ще раз ледь-ледь зітхнула й відійшла з життя так легко, що вони навіть не помітили, коли ж саме. В кімнаті стояла тиша, тільки знадвору чути було щебет диких канарок біля водограю, та ще далеко-далеко засурмив Горянин, і Принцеса Фозрінгтонська відгукнулася срібним дзвіночком.

До десятого тому ввійшли ромапи «Міжзоряний мандрівник» (Нью-Йорк, 1915; у деяких пізніших виданнях роман друковано під назвою «Пекельна сорочка») та «Маленька господиня Великого Будинку» (Нью-Йорк, 1916).

(Стор. 7) Вордсворт, Вільям (1770–1850) — англійський поет-романтик.

(10) Вашінгтон, Джордж (1732–1799) — видатний американський політичний діяч, перший президент США. Замолоду багато подорожував.

Війна 1812 року — між США та Англією.

У нашій останній війні.— Йдеться про війну 1901 року, внаслідок якої США придушили Філіппінську республіку.

(27) Агорафобія — хворобливий острах перед просторінню.

(36) Давидова вежа і далі — Яффська брама — архітектурні пам’ятки давнього Єрусалима.

Самарія — місто-держава у давній Палестині.

(38) Голгофа — місце страти злочинців у давньому Єрусалимі; тут нібито розіп’ято Ісуса Христа.

(40) Гааз — реальна особа, відомий льотчик початку XX ст.

(41) Новий Єрусалим — ідеал праведного життя у християнській богословській літературі.

(42) Голконда — середньовічна держава в південній Індії. Переносно — джерело великого багатства.

Стейнтон Мозес — психічно хворий, який у своїх мареннях нібито перевтілювався в тих історичних осіб, що ними віп був у попередніх своїх існуваннях. Святий Іполіт (бл. III ст.) — діяч християнської церкви. Гілотін (205?—270) — римський філософ-не-оплатонік. Атенодор — ім’я двох філософів-стоїків І ст. до н. о. Гроцин, Вільям (1446? — 1519) — англійський учений, знавець античної Греції, друг Еразма Роттердамського (1469–1536), відомого гуманіста доби Відродження.

Полковник де Рошас, Ежен (1837–1914) — французький експе-риментатор-психолог, що у своїх псевдонаукових творах обстоював ідею «переселення душ».

(81) Ломброзо, Чезаре