Читати книгу - "Нафта"

14

Натяк на неясний епізод з партизанського минулого Чефіса, коли 31 липня 1943-го він покинув розташування партизанських загонів, якими командував Маттеї, ховаючись у провінції Новарезе, звідки згодом перейшов у Загін патріотів «Альфредо Ді Діо» (військовий та партизан, нагороджений відзнакою за військову відвагу). Альфредо Ді Діо помер за незрозумілих обставин, і ходили чутки, що Чефіс щось про це знав (але ніколи не розповідав). Цей випадок використали журналісти Джорджіо Пізано та Фудьвіо Белліні, щоб розвернути таємничі напади на наступника Маттеї, як написав про це політолог Джорджіо Галлі у «Таємному сценарії. Від Енріко Маттеї до П’яцца Фонтана» (12.12.1969 на площі Фонтана у Мілані терористи підірвали бомбу, від якої загинуло 17 і було поранено 88 осіб, відповідальних не знайшли. Того ж дня у Римі та Мілані вибухнули ще два пристрої, третій не здетонував. Очевидно, саме це кровопролиття описує автор у романі), «Видання Марко Тропеа», Мілан, 1996, с. 117—118. 1969-го, коли точилися сутички за те, хто керуватиме компанією «Монтедісон», майбутній сенатор Джорджіо Пізано написав у журналі «Кандідо» відкритого листа Чефісу, в якому вимагав звітувати про «огріхи молодого офіцера під час Другої світової й партизанського ватажка у Валь Д’Осола»: «до слова, коли ми дочекаємось ваших цінних свідчень щодо того, що трапилося зранку 12 жовтня у Сасо ді Фінера й про довгу агонію Альфредо Ді Діо?». Саме у той час, як Пазоліні писав «Нафту», партизанське минуле Чефіса та його таємниці використовували в своїх інтересах журналіст та політик Евдженіо Скальфарі та газетяр Джузеппе Турані у своїй книжці-розслідуванні «Панівна раса», «Фельтрінеллі», Мілан, 1974, с. 206—207, Нотатка 21 «Блискавиці над ЕНІ», яка мала на меті «освіжити спогади» про партизанське минуле героїв Трої та Бонакоре, укупі з діями під час руху Опору, насправді ж залишилась лише пустою сторінкою, на якій є тільки назва (с. 113).

15

«Особиста імперія» Трої, включно з його різноманітними «феодальними маєтностями», описана в цій та наступних нотатках (22b, с, d), ґрунтуючись на книзі Штеймеця, яка з-поміж іншого має графічну схему (с. 220), яку намальовано «графічно» з «прямокутниками», в якій угадується «Нафта» на с. 136. Діяльність Івана Трої, брата Альдо, нагадує те, що пише Штеймець про Альберто Чефіса, який справді керував плантаціями в Канаді (у Штеймеця с. 198), у романі замінено на: «на тому боці океану, а саме в Аргентині, на неозорих рівнинах Мар дель Плата» (с. 116). Амелія Джервазоні, яка була дружиною Альдо Трої, це не її справжнє ім’я (с. 116), нагадує своїми рисами, які Штеймець приписує пані Алессандрі Рігі у Фурлані, сестрі дружини Чефіса, підставну хазяйку материнської акціонерної компанії з нерухомості, до якої вливалися ще вісім «фірм чи підприємств»: «Аронезе», «Інв. Імм», «С. Флореано», «DBDI», «Спірітказауно», «Спірітказадьєчі», «Cen-Mer» та «SIL» (у Штеймеця с. 198), навіть назви цих фірм звучать так само, як справжні, про які писав Штеймець: «Аронезе» — це «Ароло», «Inv. Imm» — була така й справді, «С. Флореано» — це замаскована (використовуючи назву місцевості у провінції Фріулі, такій милій серцю Пазоліні) «Сан Себастіано», «DBDI», яка у романі у назві має початкові літери головної підставної особи Альдо Трої, пані Донати Бандель Драґоне (с. 117), як і «FMI», зазначає Штеймець, це скорочено від початкових літер Амброджіа Франческа Мікелі, особистої секретарки Чефіса. Те ж саме стосується другорядних фірм, описаних на с. 118: назви «Спірітказауно», «Спірітказадьєчі» нагадують «Кйосказауно», «Кйосказадьєчі», Троя мав офіс у Мілані на вулиці Санто Спіріто, а Чефіс на вулиці Кйосетто, звідси «Кйосказа», «Cen-Mer» (південно-центральний) явно «Південний Центр Нерухомості», який дійсно існував. Пазоліні залишається вірним Штеймецю, й коли називає форми власності за статутом окремих фірм. Ось ще кілька прикладів. У «Ароло», пише Штеймець, акціонерами були підставна особа Амброджіа Франческа Мікелі та «Дженерал Рок Інвестмент Траст» з Вадуца, які в романі перетворились на підставну особу Трої Донату Бандель Драґоне та «Дженерал Лейк Інвестмент Траст» з Куру. «Кйосказауно», за словами того ж таки Штеймеця, — це товариство з обмеженою відповідальністю, яке Чефіс перекупив у 1961-му, як у романі «Спірітказауно».

16

Діяльність Квіріно Трої (який на с. 126 з’являється як Ардуїно) нагадує діяльність, яку, за словами Штеймеця, вів Альфредо Чефіс. З книги Штеймеця також взято список фірм, якими керує Квіріно Троя: «Тревалор Траст Реґ» у Штеймеця — «Пентавалор Траст Реґ», «Сосвік» — «Сосмель», «Вальгалла Естеблішмент», яка розташовується у Бальцерсі, перетворившись з Валькірії за допомогою простої гри слів на Вальгалла (у германській міфології це місце — Рай для воїнів, де незаймані воївниці Валькірії супроводжують полеглих у битвах).

17

Решта назв фірм та героїв, які перегукуються зі Штеймецом: командитне товариство «Ліньєа» Квіріно Трої та акціонерів нагадує командитне товариство «Арбореа» Альфредо Чефіса, брата Евдженіо, AT «Кер. інф.» — AT «Керування інформацією» відтворює «Упр. інф.» — «Управління інформацією», Евелін Лейн, чоловік з Ґонконгу (с. 123) подібно до штеймецівського (с. 97) Кристофера Коулмена із Сінгапура.

18

Бамбочади (від італ. «пузач» або «опудало») — так називали деяких художників (голландських, фламандських, французьких та італійських), що були послідовниками П’єра ван Лаера, на прізвисько Бамбочо, який протягом 1625—1638 pp. мешкав у Римі, й який на основі взірців Караваджо розвивав напрямок наративного та нарисового реалізму.

19

Посилання на есе Романа Якобсона «Лінгвістика та поетика» з «Есе із загальної лінгвістики» за редакцією Луїджі Ґеїлмана, «Фельтрінеллі», Мілан, 1966, с. 181—218. Якось актор у театрі зазначив, що Станіславський під час свого прослуховування попросив його назвати, які сорок послань можна знайти у вислові «доброго вечора» (с. 187).

20

Це посилання на відому працю філолога та літературного критика Джанфранко Контіні «Попередні розсліди про мову Петрарки» (1951), згодом у «Говірки та інша лінгвістика», «Ейнауді», Турин, 1970, с. 169—192. Наукова праця Контіні є основою протиставлення монолінгвізму (петрарківського) та мультилінгвізму (дантівського), якою послуговується Пазоліні у нарисі «Данте, який прагне бути поетом» (1965) та «Злісне наслідування»; обидва есе увійшли до «Єретичного емпіризму», що вийшов 1972 року у вид. «Ґарцанті» (згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 1376—1399, суперечки, які спалахнули після публікації першого есе, наведено в «інформації» та на с. 2948—2955).

21

Натяк на категорії (які в романі пародіюються) у теоретичній праці літературного критика Віктора Шкловського «Про теорію прози», яку переклали італійською Чезаре Дж. де Мікеліс та Ренцо Оліва, вид. «Ейнауді», Турин, 1973. Ім’я Шкловського перелічено наприкінці списку, який розміщено на форзаці роману й цитовано (стосовно книги Стерна) у Нотатці 6 sexies (с. 59).

22

Аттіаіо Монті (1906—1994) — родом з Равени, у