Читати книгу - "Україна — не Росія"

34

Україна випускала у 1980-і роки від 17% до 20% усієї промислової продукції СРСР і від 21 до 25% сільськогосподарської. При цьому частка її населення в населенні СРСР дорівнювала в 1991 році приблизно 18%. У 1990 — 1991 роках на Україну, чиє населення складало ледь менше одного відсотка населення світу, припадало: 4% світового видобутку кам’яного вугілля, 10% — залізної руди, 24,5% — марганцевих руд, 8,4% — ртуті, 4,1% — каоліну, 14,8% — природної сірки, 5% — кам’яної солі, 9% — торфу, 9,5% — світового виробництва цукру, 20% — виплавки чавуну, 7% — сталі, 2,3% — виробництва електроенергії. Усі 80-і роки УРСР по багатьох позиціях фактично дотувала менш розвинені союзні республіки. Правда, якби розрахунки в СРСР відбувалися за світовими цінами, виявилося б, що РРФСР дуже серйозно дотує Україну постачаннями нафти і газу. У цьому випадку баланс у міжреспубліканському обміні виходив би не на користь України, що робило її дотаційною республікою. Але за світовими цінами в СРСР ніхто нічого не рахував, і наше донорство під сумнів не ставилося.

35

Можна навести відповідні оцінки Центрального розвідувального управління СПІА. Вони не добуті нашими «бійцями невидимого фронту» — ЦРУ має свій інтернетівський сайт, і в ньому розміщає масу цікавого, зокрема, «Книгу фактів ЦРУ». Відповідно до оцінок цієї «Книги», ВВП України складав у 2000 році 189,4 млрд доларів або 3850 доларів на душу населення, Росії — відповідно 1120 млрд і 7700 доларів. Далі — дані про ВВП географічно близьких до України країн у перерахуванні на душу населення в доларах: Угорщина — 11 200, Словаччина — 10 200, Польща — 8500, Білорусія — 7500, Литва — 7300, Туреччина — 6800, Болгарія — 6200, Румунія — 5900, Молдавія — 2500. Зменшення величин навколо України йде більш-менш за годинниковою стрілкою.

36

Іудаїзм і єврейство здаються невіддільними одне від одного, як КПРС і ради, але виключно за звичкою. В етнічному відношенні Хазарський каганат був зв’язаний з євреями Близького Сходу і середземноморської діаспори приблизно так, як держава Володимира — із греками Візантії, що дали йому «грецьку віру». У питаннях сповідання в євреїв і хазар також були відмінності. Хазари визнавали виключно Тору, ігноруючи більш пізню єврейську традицію.

37

Був у цьому і мінус. У католицьких землях духівництво повинне було знати латинь, у зв’язку з чим виник особливий тип церковної вченості. Через церковну латинь почалося поступове, продовжене на століття, прилучення до інтелектуальної спадщини Стародавнього Риму, відродилися «сім вільних мистецтв», виникли університети, з’явилися науки.

Може здатися, що перед нами типовий у світовій історії випадок, коли якась первісна перевага з плином подій обертається вадою. Хто, однак, перед лицем Божого промислу візьме на себе сміливість судити — що вада, а що благо? Світова історія не скінчилася, як би не запевняв нас у протилежному багатомудрий професор Фукуяма.

38

Серед нащадків Ярослава ми бачимо видатних князів Галичини Ярослава Осмомисла (тобто Восьмирозумного, якщо тільки це не описка в літопису — деякі історики впевнені, що так воно і є), Мстислава Удалого, Романа Великого, Данила Галицького. Прямими нащадками Ярослава були також князі Юрій Долгорукий (правнук), Андрій Боголюбський, Всеволод Велике Гніздо, Олександр Нєвський, Іван Калита, Дмитро Донськой, московські царі Іван III, Василь III, Іван Грозний.

39

У Московській Русі того часу практично не було людей, що одержали освіту за кордоном, а за рубіж їздили тільки дипломати, духовні особи і купці — що сильно нагадує Радянський Союз.

40

У «Летописи Самовидца» ми читаємо: «...костели палили, обвалювали, ксіонзов забияли, двори зась і замки шляхецкіе і двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жодного цілого. Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочил і того грабления тих добр не чинші».

41

Усно ж Хмельницький додав послам: «Я тепер єдиновладець і самодержець руський. Весь чорний люд поможе мені. Не піду війною за кордон; не здійму шаблі на турків і татар; доволі з мене України, Поділля, Волині; годі й нашого руського князівства по Холм, Львів, Галич. Не залишиться жодного князя, ні шляхтиченка на Україні; а хто із вас хоче з нами хліб їсти, той мусить війську запорозькому бути у послуху».

42

Сучасним людям важко пам’ятати і, можливо, ще важче зрозуміти, що це було зіткнення не просто двох слов’янських народів, поляків і українців, а ворожнеча двох вір, кожна з яких вважала себе єдино правильною: католицької і православної. Віротерпимість обидві сторони вважали гріхом, православних католики гнівно називали розкольниками (це і значить «схизматики»).

43

Орест Субтельний пише: «Можливо, Хмельницький, багато хто з його полковників і реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, але й у думках не мали повного скасування кріпосного права. Для козацької еліти, не виключаючи і гетьмана, будь-яке зазіхання на інститут кріпосного права означало б підрив системи, у якій вони самі посідали вигідне і почесне місце».

Якби Хмельницький дав усім селянам волю (а йому б не дозволили цього зробити в першу чергу козаки), він був би найвидатнішим соціальним реформатором свого століття. Він не був найвидатнішим, він був просто великим соціальним реформатором. Не скасовуючи кріпосного права як інституту, він зробив вільними величезну кількість конкретних людей.

Гетьман поповнював «реєстр», набираючи нових козаків у найбагатших магнатських маєтках. Оброблювані такими козаками земельні ділянки також відходили від панів. Гетьман відбирав у великих землевласників цілі волості, як незаконно загарбані в минулому. Він насаджував новий тип хлібороба, що найбільше наближається до фермера. Кожен козак ставав власником своєї ділянки, був за це зобов’язаний нести військову службу, але був звільнений від всіх інших поборів. Хіба це не було великою реформою?

40 тисяч записаних до реєстру — це 40 тисяч козачих родин (а Хмельницький записав ще і «з гаком»). Крім того, він дозволив усім бажаючим йти, понад реєстр, у «охочі» козаки.

Багато панів, повернувшись до своїх маєтків, змушені були негайно втікати з них, маєтки залишалися без господарів. Багаті ж поверталися з військовими командами, розпочинали помсту і розправу, але в будь-якому випадку панське землеволодіння було підірване, тому що ніякої надії на колишні прибутки вже не було.

44

Російський уряд був радий «черкасам», так тут називали українців (будь-який царський воєвода