Читати книгу - "Примхлива мрія, Agrafena"

Ольга відкрила рот від подиву і перевела погляд на мене.

– Дякую, Саніє, – посміхнулася я, – нам поки що більше нічого не потрібно. Ми чекаємо на гостей, нехай хтось направить їх до нас, коли вони прийдуть.

– Мене вже попередили, хазяйко. Не хвилюйся, все буде виконано.

Жінка кивнула і, так само квапливо, як прийшла, почимчикувала до хати. Дівчата підстрибом побігли за нею.

– Віка-а-а, – Гуторіна провела поглядом економку і повернулася до мене, – ти не хочеш нічого мені розповісти?

– Хочу, Оль, – подивилася подрузі прямо в очі. – Нам багато про що треба поговорити.

Розстелила покривало та із задоволенням влаштувалася на ньому. Гуторіна сіла поряд і уважно подивилася на мене. Ну ось і настав час для дуже важливої розмови з моєю подругою.

Я чітко пам'ятала, як почувала себе останньою дурепою, якій з добрих намірів ніхто нічого не розповідав про те, що відбувається довкола. У результаті, я мало не відмовилася від Пашки.

Тому не хотіла, щоб моя подруга пройшла через те, що я пережила, коли з'ясувалася вся правда. Краще заздалегідь знати, що може чекати.

– Оль, хочу відразу попередити, що твоє ставлення до мене може різко змінитися після того, як ти дізнаєшся, що я тобі розповім. Можливо, ти навіть більше не захочеш зі мною розмовляти. А поки що, нічого не питай, тільки слухай.

– Тільки не кажи, що ти маніячка-вбивця, все одно не повірю.

– Ну, не все так серйозно, – усміхнулася я, – але звичайною мою історію теж не назвеш. А почалося все з того, що одного разу красень-блондин, улюбленець жіночого населення нашого універу, раптом вирішив, що знайшов свою ідеальну мрію. І, як не дивно, цією мрією виявилася я.

Заплющила очі і продовжила розповідати в повній тиші. Льолька нічого більше не питала, лише мовчки слухала. До мене долинало тільки її прискорене від хвилювання дихання і ледь чутне охання.

Вірю, що роблю все правильно, це знання допоможе Ользі подолати страх перед новим життям. І майже впевнена, що все буде гаразд. Бо не далі, як учора ввечері, я згадала видіння, яке бачила, коли Павло зранку подався до Верховного, а мене залишив досипати.

Мені виразно показали картинку: щаслива Таміла кидає перед собою на дорогу, що веде до дому головного альфи, найдрібніший пил, сяйливий всіма відтінками блакитного та рожевого. І ця повітряна краса осідає на плитах доріжки дивовижним морозним візерунком.

А по цих ажурних завитках, обережно ступаючи, йдуть, тримаючись за руки, двоє молодих дівчат. Одна – світловолоса та блакитноока (я знаю, що це моя дочка), друга – кучерява шатенка, батьки якої стоять поруч із доріжкою, спостерігаючи, як свекруха зустрічає їхню дочку у своєму домі.

Високий русявий чоловік із серйозним поглядом і сірими очима, ревниво спостерігає за іншими чоловіками на урочистості, дбайливо обіймаючи свою обраницю за плечі. На її зап'ясті виблискує золота в'язь, що свідчить про те, що вона визнала його своєю парою.

Дуже сподіваюся, що цей сон стане нашою реальністю.

Розповідала Ользі, правда, без зайвих подробиць: як тато наполегливо змушував мене вийти заміж за Павла, а коли це не вдалося, мій нинішній чоловік просто обдурив мене. Він попросив мене укласти нібито фіктивний шлюб на рік, обіцяючи, що потім я буду вільна як вітер і ще отримаю трохи акцій фірми “Сейзен” та власну майстерню.

Але коли ми з Павлом посварилися вкотре і я вирішила розірвати заручини, він цього не дозволив. Я втекла і зачинилася у своєму будинку. Наречений мало не виламав двері, щоб дістатися до мене, а потім без попередження одягнув мені на руку браслет.

Розповіла подрузі, як чоловік без моєї згоди переніс мене до Аррінолісса – туди, де ми зараз перебуваємо. А це не просто незнайоме місце на Землі, а зовсім інший світ. Розказала, як я почала раптом розуміти незнайому мені мову, лише тому, що на моїй руці з'явився чудовий малюнок.

Не могла не згадати, як Павло мені потім розповідав, що всі патрульні мають вживлені універсальні перекладачі в голові, щоб вільно спілкуватися з жителями кількох інших світів. Так, саме світів, не лише Землі.

Процедура ця доволі небезпечна і болісна, тому жінкам її проводити суворо заборонено. Вони й так менш численні, ніж чоловіки, і ризикувати ними вважається злочином. Але завдяки зв'язку пари та подружньому браслету, дружина будь-якого патрульного розуміє всі мови, якими володіє її чоловік.

Я підняла голову і подивилася на Гуторіну. Її очі палали інтересом, і вона нетерпляче крутилася на покривалі.

– Оль, – я підвелася, – скупаймося?

Хотілося трохи відволіктися. Можливо, після розмови, подруга не захоче більше спілкуватися зі мною.

Я з розбігу стрибнула в басейн, піднявши хмару бризок, і Льолька побігла за мною.

– Віка, – нарешті порушила мовчання однокурсниця, – мені ось що цікаво: якщо ти всіма силами не погоджувалася поєднати життя з Аполлінарієм, то чому він не відступився? Вибач, але навколо стільки жінок, готових за першим покликом стрибнути до нього в ліжко, а його просто переклинило на тобі. Я так розумію, що йому чимало дісталося, доки він намагався тебе... обворожити?

Я плеснула собі водою в обличчя і потерла його долонями, ще на мить відкладаючи невідворотний момент, коли доведеться сказати подрузі, що...

– Оль, – подивилася їй прямо в очі, – у Пашки не було іншого виходу, окрім як добиватися моєї взаємності. Він – перевертень, а я – його пара.

Посмішка зникла з обличчя Гуторіної, вона шоковано витріщилася на мене, а потім відступила.

Я невесело посміхнулася:

– Я чекала здивування, але все ж таки сподівалася, що ти не будеш шарахатися від мене, як від чуми...

– А… Е… – пробурмотіла Льолька й нарешті почала моргати. А то я вже подумала, що вона забула, як це робиться.

– Вибач, подружко, але така мова мені невідома.

– О!

– Вже трохи зрозуміліше.

– Хто? – Нарешті склала вона окремі літери в слово.