Читати книгу - "Сповідь"

прийнятий у пані де Люксембурґ, кілька разів був у мене, ми познайомилися. Він наполягав, щоб я зробив візит у замок, я відмагався. Нарешті одного разу, опівдні, коли я найменше цього чекав, до мене приїхав сам маршал Люксембурзький у супроводі п’яти чи шести осіб. Цього разу ніяк не можна було відмовитися. Залишалось або набути репутації нахаби і нечеми, або віддати йому візиту і засвідчити свою пошану його дружині, від імені якої він засипав мене найлюб’язнішими компліментами. Так, недоброї години, почалися ці знайомства, від яких я вже не міг більше відмовлятися, хоча серце моє відчувало, що нічого доброго з цього не вийде.

Я страшенно боявся пані де Люксембурґ. Я знав, що вона приваблива. Я бачив її кілька разів у театрі і у пані Дюпен років десять-дванадцять тому, коли вона ще була герцогинею де Буффлер і вражала своєю юною красою. Але її вважали злою, а така репутація знатної жінки кидала мене в дрож. Ледве я побачив її, як вона мене зачарувала. Я побачив у ній ту чарівливу красу, яка не зникає з роками і над усе здатна подіяти на мою душу. Я сподівався почути розумні, але колючі і в’їдливі слова. Проте вийшло зовсім інакше і набагато краще. Мова її не пересипана дотепами, у ній немає несподіваних зворотів, порівнянь, немає навіть, власне, того, що називається гнучкістю розуму, але вона сповнена чудової витонченості, що ніколи не вражає і завжди чарує. Її компліменти тим більш привабливі, що вони прості, здається, ніби вони злітають з її уст мимоволі, від надміру почуттів. Мені в перші ж відвідини здалося, що, незважаючи на моє збентеження і недоладну мову, я їй сподобався. Всі придворні жінки вміють переконати вас у цьому, коли хочуть, але не всі вміють, подібно до пані де Люксембурґ, зробити цю впевненість такою втішною, що сумніватися в ній немає жодного бажання. З першого ж дня я відчув до неї цілковиту довіру, яка не забарилася б зміцніти, якби герцогиня де Монморансі, її невістка, легковажна, досить хитра і, як мені здається, пліткарка, не взялася за мене і своїм глузуванням не викликала у мене підозри, що під прикриттям незліченних похвал з боку її матусі і вдаваного загравання з боку її самої з мене просто підсміюються.

Можливо, я не так-то легко позбувся б цього страху, якби залишався тільки в товаристві цих двох жінок, але виняткова прихильність самого маршала переконала мене, що їхнє ставлення до мене щире. Зважаючи на мою сором’язливість, можна тільки дивуватися, як швидко я, з бажання маршала, став з ним на рівну ногу. Ще дивніше те, з якою готовністю він прийняв мій спосіб життя і дав мені цілковиту незалежність. І він і його дружина були впевнені в тому, що я задоволений своїм життям, не хочу його змінювати, і, мабуть, не цікавилися моїм матеріальним становищем; хоча я не міг сумніватися в теплій увазі їх обох до мене, вони не нав’язували мені посад і не пропонували рекомендаційних листів. Лише раз пані де Люксембурґ захотіла, щоб я став членом Французької академії. Я послався на свою релігію; вона сказала, що це не може бути перешкодою, і що вона береться усунути її. Я відповів, що, хоча для мене було б великою честю належати до такої блискучої установи, але, відмовивши Трессану і якоюсь мірою навіть польському королю вступити до Академії міста Нансі, я не міг, не порушуючи пристойності, стати членом якої-небудь іншої. Пані де Люксембурґ не наполягала, і більше про це не було мови. Мені особливо подобалась така простота стосунків з такими знатними персонами, адже вони могли зробити для мене все, що завгодно, оскільки герцог був особистим другом короля і цілком заслуговував на таку довіру. Який разючий контраст з вічними клопотами і набридливим чіплянням друзів-покровителів, з якими я недавно розлучився і які прагнули не так зробити мені послугу, як принизити мене!

Коли маршал вперше приїхав до мене на Мон-Луї, мені заледве вдалося розмістити його з усім почтом у моїй єдиній кімнаті, і не тому, що я змушений був посадовити його серед брудних тарілок і розбитого посуду, а тому, що підлога в моїй кімнаті прогнила, і я боявся, як би вона зовсім не провалилася під вагою почту. Турбуючись не так про себе, як про небезпеку, на яку наражався цей добродушний вельможа, я поквапився вивести його звідти і, незважаючи на холодну погоду, привів його у свою робітню-вежу, цілковито відкриту і без каміна. Коли ми туди прийшли, я пояснив йому причину, що змусила мене це зробити. Він розповів про це своїй дружині, й обидвоє почали мене вмовляти перейти на якийсь час, поки у мене перестилатимуть підлогу, до іншого приміщення – у замок чи, коли мені це більше подобається, до самітного будинку посеред парку, який називали малим замком. Це чарівне житло заслуговує на окрему розповідь.

Парк, або сад, Монморансі розташований не на рівнині, як у Шевреті, а на шпилястій місцевості, пересіченій пагорбами та улоговинами, якими майстерний художник вдало скористався для мальовничого розташування гаїв, гротів, ставків, бельведерів і силою свого мистецтва й таланту ніби розширив навколишній простір, сам по собі досить обмежений. Над цим парком здіймається тераса, увінчана замком, а внизу він переходить в ущелину, що розширюється в напрямі долини, закрут якої заповнений великим ставком. Між оранжереєю, збудованою в широкій частині парку, і ставком, оточеним пагорбами з розкиданими по них гайками і самотніми деревами, і стоїть згаданий вище малий замок. Цей будинок разом з прилеглою ділянкою землі колись належав знаменитому художнику Лебрену, який любовно збудував і прикрасив його відповідно до свого вишуканого смаку. З того часу замок перебудовували, але не відступали від креслень його першого власника. Він невеликий, простий і надзвичайно гарний. Оскільки він розташований у низині, між басейном оранжереї і великим ставком, і, отже, не захищений від вогкості, його розділили посередині наскрізною галереєю з колонами на два поверхи, через яку провітрюється вся будівля і, незважаючи на його розташування, стіни залишаються сухими. Якщо дивитися на цей замок з протилежного пагорба, здається, що він з усіх боків оточений водою, наче якийсь зачарований острів чи як острів Ізола Белла на озері Маджоре – наймальовничіший з Барромейських островів.

У цьому самітному будинку мені дали на вибір одне з чотирьох житлових приміщень, які в ньому були, не рахуючи нижнього поверху, де розташовувалися зала для бальних танців, більярдна і кухня. Я вибрав найменше і просте приміщення, над