Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

— Це ти про що? — Кейл простромив його настороженим позирком, а затим неквапом зацікавленим поглядом поглянув на мене. Відчуваючи, як щоки почервоніли, я закотила очі догори та скорчила рот у гримасі. Кейл весело писнув.

— Про те, що наша красуня не говорить, — Сміт помітивши мою міну, теж звів очі догори. — Відтоді, як прокинулась, жодного слова не сказала, — додав, кинувши швидкий погляд на Кейла, а потім знов на мене. — Лікарі вважають, що це її забаганка. Що вона повинна говорити, але ж... — Охоронець замовк та знизав плечима, дивлячись пильно мені в очі. Відчула якійсь присмуток. — Приємно вам провести час, — швидко пробубонів він та, миттєво вийшовши назовні, зачинив двері.

Кейл провів незрозумілим поглядом Охоронця, а потім, ззирнувшись зі мною очима, запитав:

— Ну, і яка причина, що ти не розмовляєш... лялю? — останнє слово він мовив занадто уїдливо, наче дражнився.

Знизала плечима. Блондин ковзнув по мені безрадісним поглядом.

— До речі, жахливо виглядаєш, 30-15. Вони що — морили тебе голодом? — це прозвучало турботливо, але коронний нахабно-зухвалий тон Кейла все рівно нікуди не подівся.

Відмовно хитнула головою, потім відкрила рот і ледь чутно, дуже хрипко вичавила з себе:

— Як... всі?

Хлопець спочатку нахмурився, а вже через мить в його погляді промайнув страх та якась неймовірна туга. Здалося, що ніби він опинився в ситуації, коли емоції переповнюють душу, але слова знайти важко.

«Кейл занадто серйозний, не фонтанує жартами… як завжди... Це не звично та  насторожує. Напевно, щось сталося...»

— Що... було... — проковтнула, слова давались мені тяжко, наче я їх зовсім не пам'ятала, — поки... я... спала?

Кейл з якимось острахом дивився на мене, і щось лякало мене у цьому погляді. Стало не по собі. Заплющила очі та спробував вгамувати калатання серця. Коли наші очі знову ззирнулися, він насторожено мовив:

— Я розповім тобі останні події, але пообіцяй, що не будеш робити дурниць!

Не ворушилась, втупивши в друга непроникний погляд. Думки розбігалися як таргани, ще й  неприємний холодок пройшовся по спині. Хоча швидко опанувавши себе, я кивнула, прохрипівши:

— Обі...цяю...

Гарні блакитні очі хлопця оббігли напівтемне приміщення. Перше, ніж почати розповідь він нервово проковтнув та тяжко зітхнув. Затим переповів мені чутки, що ходили Колонією. Отже, я десь місяць була в комі. Потім лікарі боролись за моє життя, бо мене з'їдала незрозуміла лихоманка. І з того моменту, як відбулося наше покарання з Редом, минуло вже два місяці... Ой, леле!

Звісно, від почутого я була у щоці. Два місяці мого життя просто випали.

— Боюся, що це не єдині погані новини... лялю...  — видихнув тихо Кейл. Відчувалось, що ці слова даються йому дуже важко. — Реда, Патріка й... Тіса... містер Вінґард забрав до Міста.

— Що?! — збентежено вигукнула я, неприємне тремтіння прокотилося тілом.

«Чому? Як це сталося?»

Відчуття здивування, розчарування й злості миттю змішалися в грудях. У голові запанував хаос —  думки перестрибували одна одну, наче бавились у дитячу гру. Нахмурилась та почала глибоко дихати, силкуючись заспокоїтися, затим вичавила з себе:

— Тіса теж? Чому?

— О, це довга історія... Давай все по порядку, добре? — Кейл нашорошено поглянув на мене, і я кивнула. — Не хочеш сісти? — кивнув на стіл та стілець поряд. Відмовно хитнула головою, і тоді він почав розповідати: — Гаразд, тоді слухай... Вище Покарання, яке призначила вам з Редом «міс Піґґі», було її власною... забаганкою. Виявляється, що містер Вінґард нічого про це не знав. Цю божевільну маніячку майже одразу після тих подій зняли з посади й віддали під трибунал... За чуткам, вона в Місті, у якійсь в’язниці.

«Що? «Міс Піґґі» у в’язниці? Її зняли з посади? Отакої!» 

Хвиля емоцій, наче цунамі, накрила мене, але ззовні я намагалася залишатися холоднокровною. Не хотілося, щоб Кейл зупинявся. Мені потрібно було знати все.

Далі мій друг розповів про Головного Охоронця — Колда Лук. Він після безжального катування Реда став символом жорстокості в Колонії, співучасником «міс Піґґі». На два тижні його прикували до стовпа ганьби посеред Стройового Плацу. Звісно, це було не просто фізичне покарання, це було публічне знущання. Потім його направили ще на два тижні до Карцеру, нібито для того, щоб його душа зазнала найглибших мук. А пізніше його як і «міс Піґґі» віддали під військовий трибунал, де його судили за зраду. Де він зараз? Ніхто не знає. Чи живий? Невідомо.

— А... Сінг? — запитала розгублено.

«Купа дивні речі відбувались поки я хворіла... Це приголомшує...»

— Йой, це теж цікава історія... — похмуро мовив Кейл, не відводячи від мене погляду. — Тільки уяви, Головна по поверхах Стілл та Тренер Сінг зникли одночасно! — вловила схвильовані нотки в його голосі. — Ніхто не знає, як і куди вони поділись. Їх шукали по всій Колонії, але прийшли до висновків, що вони якимось чином втекли. Разом.

Я вп'ялась шокованим поглядом у Кейла та відчула, ніби він вагається між розчаруванням, гнівом і надією. Ми з ним вже, напевно, обоє знали, що в цьому місці ніщо не було таким, як здавалося. А я знала, що ми ще багато чого не дізналися. Наприклад, про те, що чекає нас у «загадковому» світі за Стіною, де правила постійно змінюються, і хто головний «ляльковод» — невідомо?

— Не дивись на мене так, — гучним шепотом відказав Кейл, виводячи мене з роздумі, — я сам в шоці. Розумію, що навколо суцільна пустеля... Дідько їх знає, де вони поділися. Можливо саме твоя руда подружка й здала нас Сінгу, а той — «міс Піґґі». Можливо всі вони пов'язані... — він примружив очі. Якась хитро-зухвала тінь промайнула на його обличчі. — Колонією ходять міфи, що ці двоє були коханцями. Сінг та Стілл. Одна дівчина розповіла мені, — в його очах заграли лукаві бісики, а по губах ковзнула напівусмішка, — що бачила, як вони милували вночі у коридорі Житлових приміщень, коли думали, що їх ніхто не бачить.