Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

«Отакої! Сінг і Кристаль — коханці? Маячня якась! Вона ж з Алексом наче зустрічалася... Чи ні? Та хай її грець! Мені байдуже з ким у Кристаль стосунки... Але чи зрадила вона нас, мене..? Подумаю про це пізніше... І поготів чутки — це лише чутки. Про мене теж багато чого кажуть... Хоча... Якщо хоч на секунду повірити, що Кристаль та Сінг... От дідько!»

— Чому... Вінґард… старший... залишив... тебе... та... Бетті... тут? — ці слова далися мені важко, і знаю, що між ними відчувалася туга. Відвернулася на мить від Кейла, силкуючись приховати слізний блиск у власних очах.

— А навіщо ми йому? — у погляді світловолосого хлопця промайнув біль, хоч він і мовив це різко. — В мене немає унікальних здібностей, а Бетті... — затнувся та проковтнув. — Сестра стала іншою... Всі ці події зламали її. Вона постійно плаче. Бетті вже двічі була в Лазареті... Медики в нас — повне лайно! Вибач, за французьку, кажу як є.

Мене пройняло щемливе відчуття туги, яке стисло серце, разом з цим з'явилось ще й почуття провини. Я вкрай розхвилювалась, і  це змусило мене притулитися до столу в пошуках опори.

— Ріко, все гаразд? — Кейл схвильовано зробив крок до мене. — Не лякай мене.

Незабаром здоровий глузд узяв гору над емоціями, і я опанувавши почуття, що вирували в душі, стверджено кивнула.

— У голові... трохи запаморочилось. Не переймайся... зараз зі мною... таке буває. Ніженкою... стала, — у кінці я спробувала перевести все на жарт, але вийшло сухо.

Напевно, мій друг не дуже повірив мені, бо пильно сканував мене своїми блакитними очима.

— А Ред? — моє серце забилось від надії, коли я раптом вигукнула це, сподіваючись відволікти його від себе.

— Він пообіцяв забрати нас звідси, як тільки зможе, — Кейл відповів одразу, наче чекав на це запитання. — Хотів спершу поговорити з батьком, — тяжко зітхнув. — Але ти б його бачила тоді... Виглядав не краще за тебе, блідий, неначе мрець... Хоча Ред не був таким худим, як ти... лялю...

У цю мить Кейл дивився на мене таким щирим та ніжним поглядом, що всередині щось тьохнуло, пробуджуючи тіло од сну. І я за це зненавиділа себе. Бо це було не правильно. Бо мені не подобалось, що саме так я реагую на мого... друга.

Раптом він з неймовірною ніжністю у голосі мовив:

— Ти як взагалі, Ріко? Я хвилювався за тебе? Шукав способи дістатись сюди... до тебе... — він обережно взяв мою руку в свою. Долоня Кейла була дуже теплою, а пальці — занадто ніжними. Відчула, як десь у кутках моєї пам'яті відкривається вікно до минулого... Пригадались ті приголомшуючі відчуття, які відчувала, коли Кейл був поряд... Чи це був лише дивний фізичний потяг? Я не була в цьому впевнена, проте точно знала, якщо б не побачила сьогодні Кейла, то остаточно втратила б надію.

— Я жива, — відповіла розгублено, зігріта його дотиком. Кейл щиро всміхнувся, і в цій усмішці було стільки тепла, що відчула, як відступає весь біль і страх. Так, я більше не боялася. Не боялася Вінґарда, не боялася майбутнього, не боялася нічого. Бо відчула, що я не одна. Що Кейл поряд. Що ми — команда.

Він стиснув мою руку ще міцніше, повертаючи з думок на землю.

— Звідки... знаєш... Сміта? — переривчасто вичавила з себе, силкуючись не виказувати, як мені приємні його дотики, які вже потроху вплелися в моє серце.

Кейл продовжував водити великим пальцем по моїм пальцям. Його рука була теплою, обережною, і це трохи відволікало від його розповіді... Але я все-таки почула цікаві речі про Сміта, про те, як той сам знайшов Кейла та запропонував допомогти. Мій друг, звісно, прийняв його пропозицію, бо вважав Скотта нормальним, гідним хлопцем, і якщо б не він, то Кейл не зміг би потрапити до Лазарету. А так Охоронець дав йому ключ, схожий на той, що був колись у мене, і Кейл пройшовши тунелями, піднявся пожежними сходами та без проблем потрапив в цю кімнату.

Всередині мене вирувала пересторога. Мені хотілося довіряти Сміту, вірити в його щирість. Але щось не давало розслабитися та довіритись йому повністю... Можливо, це була інтуїція, можливо, просто страх, бо мене зраджували... Але я знала, що знайду відповідь лише в самому Сміті. І я була готова ризикнути, щоб дізнатися правду. Тому вирішила дати часу розставити всі крапки на «і».

— Що... з Еббою? — задала я ще одне дуже болюче питання.

— Мала тут, — спокійно відказав Кейл. — Її переселили на інший поверх. Не знаю точно, де вона тепер мешкає, бо спілкування хлопців та дівчат заборонено. І це досить не зручно, хай їм грець! — Його губи викривились у хитрій посмішці. — Тепер побазікати, навіть перекинутися парою слів, майже не вдається, про більше я вже й не кажу...

Я обурливо гмикнула. Кейл примружив очі.

— Що таке? Це ж правда! Нас тепер навіть навчають окремо. Обстановка стала ще більш жорсткою, гнітючою, — тон мого друга поступово змінився, став більш серйозним, а посмішка щезла з обличчя.

— Чому це? — насторожилася я. — Ще щось сталося? — в мене вже виходили більш цілі фрази.

— Так, лялю, сталося... — видихнув смутно блондин. — В Колонії новий Начальник — Саймон Бенг... — він затнувся, його очі майоріли злістю і розчарування. — Це ще той покидьок! Учні Колонії живуть під строгими правилами, майже не спілкуються. Багато того, що ми робили при «міс Піґґі», тепер не дозволено. Вже починаю сумувати за нею, — писнув Кейл та явно хотів посміхнутися, але побачивши мій здивовано-суворий погляд, передумав. — Пробач, не вдалий жарт. Але цей... Бенг встановив ще більш жорсткий порядок, ніж вона.

Між нами запала невелика павза. Напевно кожен з нас поринув у свої думки. Кейл при цьому продовжував ніжно торкатися моїх пальців, і це дивно на мене впливало... Я почала тремтіти. Не знаю, чи відчув це мій друг, але чомусь він відпустив мою руку та, подивившись пильно мені в очі, мовив:

— Думаю, тоді в Кулі нас хтось здав. Зі своїх.

«До чого це він?» — мої думки у цю мить були у хаосі. Але зібравшись, запитала вголос: