Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

правою рукою, завжди, як це ведеться поміж шахраїв, підморгує лівим оком. Ні, Ульріха просто тішило те, що коханню, щоб воно зародилося й тривало, ніщо не важить. Тобто люди кохають одне одного всупереч усьому або, можна сказати, просто ні за що; а це означає: або все — химери, гра уяви, або ця гра уяви — одна цілість, як цілісний світ, де й горобець не впаде з даху без того, щоб цього не помітив Усевидець..

 — Виходить, тут узагалі ніщо не важить! — вигукнула, підсумовуючи, Аґата. — Не важить, що становить із себе людина, не важить, що вона думає, чого хоче, що вона робить!

Обоє розуміли, що вони ведуть мову про впевненість душі, або, позаяк такого гучного слова краще, либонь, уникати, про невпевненість, яку кожне з них — якщо цього слова вживати скромно, неточно й узагальнено — відчувало в душі. А причина того, що вони заговорили про кохання, нагадуючи одне одному про його мінливість і метаморфози, була тільки одна: адже це почуття — одне з найглибших і найвиразніших, хоча для суворого почуття пізнання, яке всьому дає лад, воно таке сумнівне, що змушує похитнутися навіть його. А почалося це в них ще тоді, коли вони щойно вийшли на сонце любови до ближнього; і, пригадавши слова про те, що навіть у солодкому потьмаренні свідомости не знаєш, чи справді любиш людей, і чи любиш людей справжніх, а чи тебе вводить в оману — і якими саме властивостями — якась гра й вигадка уяви, Ульріх продемонстрував щиру готовність скріпити вузлом сумнівні стосунки між почуттям і пізнанням — скріпити бодай тепер і так, як вони вимальовуються із щойно завершеної розмови.

 — Обидві ці суперечності тут завжди очевидні й становлять квадригу, — промовив він. — Людину кохаєш тому, що її знаєш. І тому, що її не знаєш. І пізнаєш її тому, що кохаєш. І не пізнаєш тому, що кохаєш. І часом це набуває таких масштабів, що раптом стає дуже відчутним. Тоді настають ті горезвісні хвилини, коли Венера крізь Аполлона й Аполлон крізь Венеру дивляться на голомозого манекена й страшенно дивуються, що колись на голові в нього бачили чепчика. Якщо кохання виявляється тоді глибшим, ніж подив, то між ними доходить до боротьби, й іноді перемога дістається знов коханню, хоч і змученому, зневіреному й невиліковно скаліченому. Та якщо воно не дуже глибоке, то доходить до боротьби між тими, хто почувається ошуканим, а також до образ, до грубого втручання реальности, до безмежної ганьби, й усе це має стати покутою за те, що ти виявився таким наївним.

У житейському морі ці бурі кохання заставали його надто часто, щоб описувати їх тепер спокійно, не кваплячись.

Проте Аґата поклала цьому край.

 — Якщо ти не проти, то я хотіла б зауважити, що загалом усі ці справи з подружньою й неподружньою честю в нас усе ж таки дуже переоцінюють! — заперечила вона і знову прибрала зручної пози.

 — Переоцінюють кохання загалом! Шаленець, який вихоплює ножа й прохромлює ним ні в чому не винну людину, котра випадково опинилася в центрі його галюцинацій, — у коханні він цілком нормальна людина! — впевнено промовив Ульріх і засміявся.

51. Кохати не просто

Зручна поза й спокійне, ненабридливо ніжне сонячне світло сприяли таким розмовам; а заходили вони здебільшого поміж двома шезлонґами, що стояли не стільки в затишку й у затінку під будинком, скільки на затіненому світлі, яке лилося з парку й свободу якого обмежували по-вранішньому ще свіжі стіни. Не слід, однак, гадати, нібито шезлонґи стояли там тому, що брат із сестрою через марність своїх взаємин (у звичайному сенсі марні вони були вже тепер, а у високому ще, мабуть, загрожували такими стати) мали намір на шопенгауерсько-індійський манір обмінятися думками з приводу облудної суті кохання й аналізом захиститися від його дурманної спокуси продовжувати життя; ні, вибирати напівтіні, бути обережними й стримувати свою цікавість їх спонукало щось інше, й пояснити його простіше. Сама тема розмов була така, що в безмежному досвіді, завдяки якому поняття кохання лише й стає зрозумілим, можна було вгадати найрізноманітніші шляхи, котрі ведуть від запитання до запитання. І двоє таких запитань — як любити свого ближнього, котрого не знаєш, і як — самого себе, кого знаєш іще менше, — викликали зацікавлення і привели до запитання, що охоплювало ті обоє: як любити взагалі? Або, інакше кажучи: що таке любов «насправді»? На перший погляд, це запитання може видатися трохи замудрим, а для закоханої пари воно, власне, навіть заскладне. Але в ньому, досить лише поширити його на мільйони закоханих пар і на їхню неоднаковість, можна помітити й щось божевільне.

Ті мільйони неоднакові не лише своїми суто особистими властивостями (чим вони можуть пишатися), але й тим, як поводяться, хто об’єкт їхнього почуття і які між ними стосунки. Іноді говорити про закохані пари не можна взагалі, зате все ж таки можна говорити про кохання; іноді можна говорити про закохані пари, але не про кохання, і частіше так і буває. А загалом це слово охоплює стільки ж суперечностей, скільки недільний день у провінційному містечку, де селянські парубки о десятій ранку вирушають до меси, об одинадцятій завертають до дому розпусти десь у невеличкому провулку, а о дванадцятій приходять до шинку на головному майдані випити й перекусити. Чи варто досліджувати таке слово зусібіч? Але люди, послуговуючись ним, чинять без тямку, так ніби за всіх відмінностей вбачають у ньому щось спільне…

Це — як море й калюжа: любити тростинку або честь, і нікому не вдарило б у голову забувати про різницю, якби не звичка робити це день при дні. Інші різновиди такого, як море й калюжа, і все ж того самого, можна назвати словами, сказавши: любити чарку, тютюн і ще гірші отрути. Шпинат і прогулянки на свіжому повітрі. Спорт чи розум. Правду. Жінку, дитину, собаку. Ті, хто про це розмовляв, додали: Бога. Красу, батьківщину і гроші. Природу, товариша, роботу й життя. Свободу. Успіх, владу, справедливість чи просто доброчесність. Усе це люблять; одне слово, з любов’ю пов’язують майже стільки ж речей, скільки є видів прагнень і мовних зворотів. Але що всі любові об’єднує і що різнить?

Доречно, мабуть, згадати слова з коренем «вил». Є дво — і тризубі вила, є гнойові вила, є вилка у стрільбі