Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Греоре, — прогарчав Еріон, роблячи крок уперед. — Ти залишився сам.

Еріон стояв перед королем, його очі палахкотіли люттю, а темрява навколо нього вібрувала, наче перед вибухом. Король лише посміхався, дивлячись йому прямо в очі.

— Можливо, я і сам, — промовив король спокійним, майже тріумфальним голосом. — Але я знаю те, чого ти не знаєш, Еріоне. Я знаю про останній артефакт — Ключ Суду. І я з’ясував про нього щось дуже цікаве.

Еріон стиснув рукоять Тінеріза ще міцніше.

— Мене це не цікавить, — прогарчав він, і змахнув мечем, направляючи його прямо в горло короля.

Але в ту ж мить щось незрозуміле зупинило його. Рукоять Тінеріза застигла у повітрі, коли тепла, м’яка рука схопила його за зап’ястя. Еріон обернув голову й побачив Аліну. Вона відштовхнула Елріка й тепер стояла перед ним, її обличчя було холодним і беземоційним, а в її очах палахкотіла темрява, що здавалася неземною.

— Аліно? — здивовано вигукнув він.

Від дотику її руки Еріон відчув, як його тіло наповнюють дивні відчуття. Спочатку це була легкість, але вона швидко змінилася порожнечею. Він злякано глянув на свою руку, де темрява, яка завжди була з ним, почала повільно розчинятися. Він спробував відсмикнути руку, але сили, яка його стримувала, були сильніші за нього.

— Що ти робиш?! — закричав він, але Аліна мовчала.

Король засміявся. Його сміх лунав як грім у тиші кімнати.

— Ти не розумієш, Еріоне, — сказав він, голос його тремтів від задоволення. — Ключ Суду — це вона. Аліна. Її доля — об’єднати артефакти. Вся твоя сила тепер стане її силою.

Еріон відчув, як його серце стискається від люті. Він впустив Тінеріз у другу руку і одним бездоганним рухом встромив його у горло королю. Той захрипів, кров бризнула з його рота, і він повільно впав на підлогу, мертвий, не встигши вимовити жодного слова.

— Ти помреш, знаючи, що втратив усе, — прошепотів Еріон, але слова вже були марними.

І тут біль накрив його. Дикий, пронизливий біль, який змусив його впасти на коліна. Він закричав, схопившись за голову, і його крик відлунював у стінах кімнати. Темрява, яка так довго була його союзником, тепер витікала з нього, мов чорний дим. Вона кружляла у повітрі, утворюючи дивні форми, а потім спрямувалася до Аліни, яка стояла, розкинувши руки, наче приймаючи цей дар.

Салем і Елрік спостерігали з жахом. Їхній друг, той, хто врятував їх і боровся за них, тепер страждав на їхніх очах. Темрява витягувала з нього кожну частину його сутності, кожен фрагмент сили, залишаючи після себе лише порожнечу. Аліна, з іншого боку, змінювалася. Її очі стали глибокими, наче нескінченний космос, а шкіра світилася м’яким чорним сяйвом. Вона виглядала як щось більше, ніж людина.

Коли все закінчилося, Еріон лежав на підлозі, важко дихаючи. Його тіло було виснаженим, а очі — порожніми. Він ледве підняв голову, щоб подивитися на Аліну, яка тепер стояла над ним, дивлячись на нього зверху вниз.

Аліна стояла серед зруйнованої кімнати, її очі світилися чорною безоднею, яка здавалася нескінченною. Вона повільно обвела поглядом усе навколо: мертві тіла королівських охоронців, розбиті меблі, сліди бою, а також свого брата і його друга. Салем мовчав, його руки стискали руків’я меча, а очі дивилися на сестру з болем і нерозумінням. Елрік стояв позаду нього, вражений її виглядом, але водночас насторожений, не зводячи з неї очей.

Еріон, ледь притомний, спостерігав за нею зі своєї позиції на підлозі. Його тіло було важким, наче з нього висмоктали всю життєву силу. Темрява, яку він так довго вважав своєю частиною, тепер була з іншою. Він намагався підняти голову, але біль і виснаження не дозволяли йому зробити цього.

Аліна, ніби не помічаючи їхніх емоцій, дивилася на все з легким, загадковим виразом обличчя. Нарешті її погляд зупинився на Еріоні. Її губи торкнула легка усмішка — холодна, майже байдужа, але з тінню тріумфу.

— Так цікаво, — прошепотіла вона, але її голос був спокійним і впевненим, зовсім не таким, як раніше.

Еріон почув її слова, але не міг нічого відповісти. Його дихання було важким, а серце калатало, мов би намагаючись заповнити ту пустоту, яка тепер залишилася в ньому.

Аліна зробила крок назад, розправила плечі і ще раз обвела кімнату поглядом, ніби шукаючи щось, що могло б зацікавити її. Але, здається, нічого вартої уваги вона не знайшла. Темрява навколо неї почала колихатися, ніби реагуючи на її бажання. Вона обернулася до Еріона і знову усміхнулася, але цього разу її усмішка була більш зловісною.

— Ти зробив своє, — сказала вона тихо, майже лагідно. — А тепер — мій час.

Її тіло почало розчинятися у тінях, перетворюючись на безформну темну масу, яка повільно зникала, наче розпорошуючись у повітрі. Останнє, що Еріон побачив, були її очі, які продовжували дивитися на нього з тією ж самою загадковою усмішкою. І в ту мить, коли вона остаточно зникла, його накрило відчуття абсолютної порожнечі.

— Аліно... — ледь прошепотів він, перш ніж голова знову впала на підлогу.

Салем і Елрік кинулися до нього, намагаючись привести його до тями. Але їхні погляди постійно ковзали до місця, де стояла Аліна, немовби сподіваючись, що все це було лише жахливим сном.