Читати книгу - "Домбі і син"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви, без сумніву, чули цю історію?
— Буде видно, — відповів осмілілий сором’язливий, — коли ваша світлість її розповість. — З цими словами він одхилився на спинку крісла й посміхнувся в стелю, так ніби знав ту історію напам’ять і підсміювався наперед.
— Це, фактично, навіть і не історія, — звернувся до всього столу кузен Фінікс і весело, з усмішкою похитав головою, — і тому й не варта переднього слова. Але вона добре ілюструє Джекову дотепність. Справа в тім, що Джека одного разу запросили на весілля, що, як пригадую, мало відбутись у… Баркширі?
— Шропширі, — поправив осмілілий сором’язливий, вважаючи, що питання скероване до нього.
— Хіба? Ну, нехай. Фактично, воно могло відбуватися в будь-якому «ширі», — сказав кузен Фінікс. — Отже, мій друг, запрошений на весілля у Будь-який-шир, — вдоволений власною дотепністю, повів він далі, — їде туди. Так само, як і кожен з нас, хто був запрошений на весілля моєї чарівної, достойної родички з моїм другом Домбі, не чекав на повторне запрошення, тільки до біса радів, що буде присутній при такій цікавій події. Їде Джек, їде. Ну, а весілля, фактично, справляли одній надзвичайно гарній дівчині з чоловіком, котрого вона ні за що мала, але що був страшенно багатий, то вона дала згоду. Вернувся Джек по весіллі до Лондона, а один його знайомий, зустрівшись з ним в кулуарах палати громад, питає: «Ну, Джек, як там ведеться неподобній парі?» — «Неподобній? — відповідає Джек. — Зовсім навпаки. Це абсолютно чесна, рівноправна угода. її куплено за хорошу ціну, і, можете бути певні, йому заплачено не гірше».
Дійшовши цієї кульмінаційної точки в своїм оповіданні, неабияк утішений кузен Фінікс раптом спостеріг, що всі здригнулися, немов довкола столу перебігла електрична іскра, і спинився. Ця єдина за весь вечір спільна тема розмови не викликала посмішки у жодного з присутніх. Запала глибока мовчанка, і безталанний сором’язливий джентльмен, що досі знав про цю історію не більше, ніж ненароджена дитина, мучився немилосердно, читаючи в усіх очах, що саме його вважають за головного призвідцю цього зухвалого фортеля.
Обличчя містера Домбі було не з мінливих і, крім величності, з якої воно було відлите цього дня, не виявило нічого поза тим, що він виразив словами, коли серед загальної тиші промовив врочисто: «Дуже добре». Едіт скинула швидким оком на Флоренс, але назовні лишилась незворушна й байдужа.
Одні за одними мінялися добірні страви й вина, безперервно миготіло золото, срібло, найкращі дари землі, повітря, вогню та води, височіли гори фруктів, було тут і цілком зайве в господі містера Домбі морозиво; обід поволі доходив до кінця. Найостанніші його етапи супроводив гучний музичний акомпанемент — безнастанний стукіт у двері, що сповіщав про прибуття гостей, яким з того бенкету перепали самі лише запахи. Коли місіс Домбі встала з-за столу, треба було бачити, з яким виглядом її муж і пан, витягши голову на накрохмаленій шиї, притримував двері, поки виходили дами; треба було бачити, з яким виглядом вийшла повз нього вона, під руку з його дочкою.
Містер Домбі, що з гідністю сидів позад карафок з лікерами, був сама поважність; директор Ост-Індської компанії, що самотньо сидів край опустілого кінця столу, був сама приреченість; дуже військовий вигляд був у майора, що розповідав про герцога Йоркського шістьом із семи сором’язливих джентльменів (сьомий — той честолюбний — остаточно занепав духом); дуже скромний вигляд був у директора банку, що на втіху кільком цікавим зображав за допомогою десертних ножів план жалюгідної подоби ананасової теплички; і дуже замислений вигляд був у кузена Фінікса, що весь час вигладжував свої довгі, по пальці, манжети й крадькома поправляв перуку. Проте такими вони були недовго: хутко принесли каву, а потім всі пішли з їдальні.
Натовп у парадних кімнатах нагорі більшав щохвилини, однак список містера Домбі, здавалось, від природи був нездатен поєднатися зі списком місіс Домбі, а сумнівів, хто з якого гурту, ні в кого не виникало. Єдиний виняток становив, мабуть, містер Турбот, який посміхався до всіх і, стоячи в гурті, що оточував місіс Домбі, та стежачи за нею, за гуртом, за своїм хазяїном, за Клеопатрою й майором, за Флоренс і геть усім довкола, здається, вільно почувався з гостями обох категорій, до жодної вочевидь не належачи.
Флоренс його боялася, і від його присутності в кімнаті їй було моторошно. Забути, що він тут, вона не могла, бо, попри відразу й недовіру, які вона відчувала до нього, її очі немов тягнуло в той бік. Але думала вона про інше, бо, сидячи осторонь — не тому, що нею не цікавились чи не захоплювались, а через скромність тихої вдачі, — вона відчувала серцем, яку незначну роль в усьому, що діється довкола, відіграє її батько, і їй боляче було дивитися, як незручно він себе почуває та як мало звертають на нього уваги, коли він вичікує коло дверей на найпочесніших гостей, щоб особисто представити їх дружині, котра гордовито-холодно вітала їх, не виказуючи ні інтересу, ні бажання сподобатись, і, поза цією церемонією, ані разу не розтулила уста, щоб бодай словом підтримати чоловіка чи його друзів. Флоренс була б щаслива, якби хоч спочутливим поглядом могла підтримати свого батька, — і Флоренс була щаслива, не здогадуючись, чому ж він почуває себе так незручно. Але боячись показати, що вона знає про це, — отже, завдати йому додаткового болю, — і шматуючись поміж любов’ю до нього і вдячною ніжністю до Едіт, Флоренс не сміла навіть зустрітись чи то з нею, чи з батьком поглядом. Боліло їй і те, що ця жінка була водночас така добра до неї, така любляча й уважна, аж здавалося, що помічати за нею щось недобре означало платити їй невдячністю. Боліючи душею за обох, Флоренс подумала мимохіть, що краще б цього гамору й метушні ніколи тут не було, краще б уся ця розкіш і новизна не заступили колишніх запустіння та тиші, краще б ота занедбана дитина не знаходила друга в особі Едіт, а жила б, як і раніше, своїм самотнім життям, без чужого жалю і опіки.
Місіс Чік теж снувалися подібні думки, тільки не так спокійно, як Флоренс. Цю лагідну матрону насамперед обурило те, що її не запросили на обід. Оговтавшись трохи від
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син», після закриття браузера.