Читати книгу - "Королівський убивця"

Та найгірше було ще попереду. Під кінець трапези Регал знову закликав до тиші. Пообіцяв зібраним, що по гостині виступатимуть менестрелі та лялькарі, але тим часом попросив їх потерпіти, доки він скаже ще одну-єдину річ. Після багатьох серйозних роздумів і великих нарад він із великою нехіттю усвідомив те, що лише підтвердив напад на Затишну бухту. Сам Оленячий замок не був уже таким безпечним місцем, як колись. І вже напевне він не був належним місцем для людини зі слабким здоров’ям. Тож ухвалено рішення, що король Шрюд (король підняв голову і закліпав очима, почувши своє ім’я) вирушить у глибину суходолу, щоб безпечно проживати у Трейдфорді на Синій ріці, поки стан його здоров’я не поліпшиться. Тут Регал зробив паузу, щоб гойно подякувати герцогу Голдеру з Ферроу за удоступнення замку Трейдфорд королівській родині. Ще додав, що він дуже щасливий, бо тепер легко буде дістатися до головних замків Ферроу й Тілту, адже йому хочеться мати добрий зв’язок із цими найвірнішими герцогами, які останніми часами нерідко мусили подорожувати так далеко, аби допомогти йому за цих неспокійних, ох яких неспокійних обставин. Регал із приємністю перенесе королівський двір до тих, кому раніше доводилося долати далеку дорогу, щоб утішатися придворним життям. Тут він зупинився, приймаючи їхні подячні кивки і схвальне гудіння. Коли ж знову підняв руку, вони слухняно замовкли.

Він просив, ні, благав королеву-в-очікуванні приєднатися до короля Шрюда й вирушити разом з ним. Вона була б там у більшій безпеці, знайшла б там більше вигоди, бо замок Трейдфорд збудовано як дім, а не як фортецю. Це дозволило б думкам її підданих заспокоїтися певністю, що їхній майбутній дідич та його мати під доброю опікою і далеко від небезпечного узбережжя. Обіцяв, що буде докладено всіх старань, аби вона почувалася як удома. Обіцяв, що там буде веселий двір. Багато меблів та оздоб буде перевезено до Трейдфорда з Оленячого замку, коли туди вирушить король, щоб зробити переселення менш клопітким для нього. З обличчя Регала не сходила посмішка, тимчасом як він звів свого батька до становища старого ідіота, а Кеттрікен — до рівня племінної кобили. Отож знову зважився зробити паузу, щоб почути її згоду зі своєю долею.

— Я не можу, — з великою гідністю промовила вона. — Оленячий замок — це місце, де мене залишив мій пан Веріті і, перш ніж це зробити, віддав його під мою опіку. Тут я залишуся. Тут народиться моя дитина.

Регал відвернув голову, начебто для того, щоб приховати від неї посмішку, але насправді тому, щоб краще показати її зібранню.

— Оленячий замок добре стерегтимуть, міледі королево. Мій власний кузен, лорд Брайт, спадкоємець Ферроу, виявив зацікавленість у перейнятті його оборони. Також на місці зостанеться весь гарнізон, бо у Трейдфорді він не знадобиться. Сумніваюся, щоб усім їм потрібна була допомога однієї жінки, до того ж обтяженої спідницями та напучнявілим черевом.

Регіт, що вибухнув після цих слів, мене шокував. Це було простацьке зауваження, дотеп, більше гідний корчемного молодця, ніж принца у власній Твердині. Воно нагадало мені не що інше, як королеву Дезайр у її найгіршому стані, розпалену вином та зіллям. І все-таки за Високим столом сміялися, а за нижчими столами до веселунів приєднався ще дехто. Регалова чарівність та влаштовані ним розваги добре йому послужили. Хай яких образ він завдавав, хай які буфонади влаштовував цього вечора, його прихвосні сиділи та приймали це разом зі стравами й вином, які поглинали за його столом. Кеттрікен, здавалося, цілковито відібрало мову. Вона саме вставала і збиралася вийти з-за столу, але тут король простяг до неї хистку руку:

— Прошу, моя люба, — сказав він, а його тремтячий голос було аж надто добре чути. — Не залишай мене. Я хочу, щоб ти була зі мною.

— Ви бачите, що таким є бажання вашого короля, — поспішив сказати їй Регал. І сумніваюся, щоб навіть він зумів віддати належне своєму таланові за те, що король саме тоді висловив це прохання. Кеттрікен неохоче знову опустилася на своє місце. Одну страшну мить я думав, що вона заллється слізьми. Це стало б остаточним тріумфом Регала, виявивши емоційну слабкість плідної самиці. Проте замість заплакати, вона глибоко вдихнула. Повернулася до короля і тихо, але виразно промовила, узявши його за руку:

— Ви мій король, якому я присягала. Мій владарю, буде так, як ви бажаєте. Я вас не покину.

Вона схилила голову, Регал чемно кивнув, і загальний вибух схвалення привітав її згоду. Регал ще трохи патякав, коли гамір затих, але він уже досяг своєї мети. Переважно говорив про мудрість свого рішення, про те, що Оленячий замок краще оборонятиметься, не боячись за життя свого монарха. Мав навіть нахабство припустити, що коли він сам, король та королева-в-очікуванні покинуть Оленячий замок, то й пірати втратять до нього інтерес, бо захоплять меншу здобич, здобувши його. Це все було переливанням з пустого в порожнє, викрутасами напоказ. Невдовзі після цього короля забрано й відведено до власних кімнат: його роль у цьому спектаклі вичерпалася. Королева Кеттрікен попросила пробачення й пішла разом з ним. Бенкет перетворився на дзенькіт, бренькіт і загальну какофонію. Викочено бочки пива та діжки гіршого вина. У кутках Великої зали виступали різні менестрелі з Внутрішніх герцогств, тимчасом як принц і його соратники вибрали собі за розвагу лялькову виставу, масненьку штучку, звану «Спокушуванням корчмаревого сина». Я відсунув тарілку і глянув на Барріча. Наші очі зустрілися, і ми разом підвелися.

Розділ 26

Скіллення

Перековані здавалися неспроможними на будь-які почуття. Вони не були злими, не черпали жодного задоволення зі своєї жорстокості чи скоєних ними злочинів. Утративши змогу будь-якого співчуття до інших людей чи будь-яких живих створінь, вони загубили здатність бути частиною суспільства. Будь-яка людина, хай яка сувора, немилосердна, нечутлива, усе-таки зберігає достатньо вразливості, аби знати, що не можна постійно виставляти напоказ те, як мало вона переймається іншими, і бути при цьому бажаним членом родини або сільської громади. А перековані втратили навіть уміння приховувати свою цілковиту байдужість до співгромадян. Їхні почуття не просто зникли, вони настільки про них забули, що не могли навіть передбачити поведінки інших людей, з огляду на їхні емоційні реакції.

Скіллерів можна вважати протилежним краєм цього спектра. Така людина може здалеку сягнути інших та зрозуміти, про що вони думають і що відчувають. Сильний скіллер може накинути свої думки й почуття іншим.