BooksUkraine.com » Сучасна проза » Сповідь 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь"

154
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сповідь" автора Жан-Жак Руссо. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 177 178 179 ... 235
Перейти на сторінку:
про мене не інакше, як зі сльозами на очах, але коли приходив до мене, ні словом не прохоплювався про всі ці знайомства і про все, що, як йому було відомо, могло цікавити мене. Замість того щоб розповісти мені все, що він дізнався, кого бачив, з ким розмовляв, він тільки слухав мене або сам розпитував. Він ніколи не знав про життя в Парижі нічого іншого, крім того, що я йому повідомляв. Одне слово, всі говорили мені про нього, але він не говорив мені ні про кого. Він був стриманим і таємничим тільки зі своїм другом. Але залишимо поки Куанде і пані де Верделен. Згодом мені доведеться ще про них говорити.

Через деякий час після мого повернення на Мон-Луї до мене прийшов художник Латур і приніс мій портрет, написаний пастеллю, який він кілька років тому виставляв у Салоні. Він тоді хотів подарувати мені цей портрет, але я не прийняв подарунок. Проте пані д’Епіне, яка подарувала мені свій портрет, хотіла мати мій і вмовила мене випросити його у художника. Він обіцяв, сказавши, що спершу його підправить. У цей час відбувся мій розрив з пані д’Епіне, я повернув її портрет; оскільки вже не могло бути й мови про те, щоб я дав їй свій, я повісив його в своїй кімнаті в малому замку. Там його побачив пан де Люксембурґ, він йому сподобався; я запропонував йому взяти його собі, він погодився, і я відіслав портрет йому. Маршал і його дружина розуміли, що мені було б дуже приємно мати і їхні портрети. Вони замовили мініатюри дуже гарному художникові, вставили їх у бонбоньєрку з гірського кришталю, оправлену в золото, і зробили мені чудовий подарунок, від якого я був у захопленні. Пані де Люксембурґ ні за що не хотіла, щоб її портрет був поміщений зверху на кришку коробки. Вона не раз дорікала мені в тому, що я люблю маршала більше, ніж її, і я не спростовував цього, бо це була правда. Помістивши свій портрет з внутрішнього боку кришки, вона показала мені дуже люб’язно, але й дуже ясно, що не забуває про цю перевагу.

Приблизно в цей період я зробив одну дурницю, яка зовсім не сприяла збереженню її доброї прихильності до мене. Хоча я зовсім не знав пана де Сілуета і не почував до нього особливої симпатії, я високо цінував його адміністративну діяльність. Коли він почав переслідувати фінансистів, я бачив, що він вибрав для цього несприятливий час, але гаряче бажав йому успіху. Та коли його відправили у відставку, я з властивою мені необачністю написав йому цього листа, який, звичайно ж, не беруся виправдовувати.

«Монморансі, 2 грудня 1759 р.

Дозвольте з ласки вашої, пане, прийняти данину пошани від невідомого вам самітника, який високо цінує ваші таланти, шанує вас за вашу адміністративну діяльність і зробив вам честь припускати, що ви недовго утримаєтеся на своїй посаді. Не бачачи можливості врятувати державу інакше, як за рахунок столиці, що розорила її, ви знехтували криками користолюбців, які наживають гроші. Дивлячись, як ви розправляєтеся з цими негідниками, я заздрив вам; дивлячись, як ви залишили свою посаду, не зрадивши себе, я захоплююсь вами. Будьте задоволені собою, пане, вам дісталася така честь, якою ви довго будете користуватися без суперників. Прокляття шахраїв становлять славу праведника».

Пані де Люксембурґ, знаючи, що я написав цього листа, заговорила про нього зі мною, приїхавши в село на Великдень. Я показав їй листа, вона захотіла мати копію, я переписав і дав їй, але не знав, що вона належить до користолюбців, які були зацікавлені у відкупах і добилися відставки Сілуета. Перелік усіх моїх промахів здатний навести на думку, що я навмисне настроював проти себе цю люб’язну і впливову жінку, тоді як насправді я з кожним днем все більше прихилявся до неї і зовсім не хотів накликати на себе її невдоволення, хоча, через свою невправність, робив для цього все можливе. Навряд чи треба говорити, що історія з опіатом пана Троншена, про якого я говорив у першій частині, стосується її, а другою жінкою була пані де Мірпуа. Ні та, ні та ніколи не нагадували мені про це, навіть знаку не подавали, що пам’ятають. Проте важко припустити, щоб пані де Люксембурґ могла насправді забути про цей випадок, навіть якщо не знати всього, що було потім. Але я зовсім не чекав сумних результатів од своїх дурниць, заспокоюючи себе тим, що нікого не хотів образити, наче жінки можуть коли-небудь пробачити подібний промах, навіть у тому разі, коли цілком певні, що це мимовільна помилка.

Хоча вона, здавалося, нічого не бачила, нічого не помічала, і сам я не бачив ніякої зміни в її ставленні до мене, але поступово у мене зростало передчуття, що дуже скоро на зміну захопленню прийде нудьга. І не даремно я так думав. Та й чи можна було чекати від такої можновладної жінки постійності у смаках, тоді як я був такий малопридатний для підтримання її уваги? Я навіть не міг приховати від неї, як мене турбує моє глухе передчуття, і ставав ще похмурішим. Читач може судити про це з листа, що містить дуже дивне пророкування.

«Яка жорстока ваша доброта! Навіщо бентежити спокій самітника, що відмовився від радощів життя, щоб не знати його засмучень? Я проводив свої дні в марних пошуках міцних прихильностей. Я не міг знайти їх в умовах, для мене досяжних; невже я повинен шукати їх у вашому колі? Ні честолюбство, ні користь не спокушають мене, я не легковажний і не боязливий, я можу опиратися всьому, окрім ласки. Навіщо ж ви разом з паном маршалом чаруєте мене, атакуючи в моє слабке місце? Адже відстань між нами така велика, що виливи мого чутливого серця все одно не наблизять його до вашого. Хіба достатньо прихильності серцю, яке не знає двох способів віддати себе і почуває себе здатним тільки до дружби? До дружби з пані маршаловою? Ах, у цьому моє нещастя! І ви, і пан маршал можете скільки завгодно вживати це слово – «дружба», але я буду безумцем, якщо піймаю вас на слові. Ви граєтесь, а я прихиляюся, і кінець гри готує мені нові скорботи.

Як ненавиджу я всі ваші титули і як жалію вас за те, що ви їх маєте! Ви здаєтеся мені такими гідними насолоджуватися радощами простого життя. Чому ви не живете в Кларані! Я там шукав би

1 ... 177 178 179 ... 235
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь"