Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

— От противна! Скільки разів треба повторювати, що правильно казати Райнер, а не Рейнер!

— Нічого ти не розумієш, — сказала вона задумливо дивлячись на дзюркотливі струмочки води, на брудний басейн, заповнений брудними монетами. — Ти коли-небудь був у Австралії?

Його плечі здригнулися, але він ані слова не вимовив.

— Двічі я мало не поїхав туди, Herzchen, але таки примудрився уникнути поїздки.

— От якби ти там побував, то зрозумів би мене. Для австралійців твоє ім’я мало б магічне звучання, якщо вимовляти його так, як я — Рейнер. Рейн. Дощ. А дощ — це життя у пустелі.

Спантеличений Райнер аж цигарку впустив.

— Джастино, ти ж не збираєшся в мене закохуватися?

— Які ж ви, чоловіки, егоїсти! Страшенно не хочеться розчаровувати тебе, але ні. — І вона, немов пом’якшуючи різкість своїх слів, взяла його долоню і стиснула її. — Це не кохання, це дещо набагато приємніше.

— А що може бути приємніше за кохання?

— Та майже все, на мою думку. Мені не хочеться, щоб у мене хтось був саме такий.

— Може, ти й маєш рацію. Якщо кохання приходить надто рано, то воно — наче болячка, що калічить людину. І що ж є приємнішим за кохання?

— Коли знаходиш друга. — І Джастина потерла рукою його долоню. — Ти ж мені друг?

— Так. — Він усміхнувся і кинув у фонтан монетку. — Ось так! За кілька років я кинув сюди, мабуть, тисячу німецьких марок, як запевнення, що я й далі відчуватиму тепло півдня. Бо інколи у своїх кошмарах я й досі замерзаю.

— Тобі слід відчути тепло справжнього півдня, — сказала Джастина. — Сто п’ятнадцять градусів у тіні — де іще ти знайдеш таке?

— Не дивно, що ти така холодна і не відчуваєш спеки. — Райнер беззвучно розсміявся, як і завжди — фронтова звичка, бо сміятися уголос часто означало спокушати долю. — І саме через спеку ти така крута, що крутіше тебе може бути лише круто зварене яйце.

— Твоя англійська є розмовною, але в її американському різновиді. Таке враження, що ти вивчав її у якомусь елітному британському університеті.

— Та ні. Я навчався англійської у бельгійському таборі — від солдат із Шотландії, простолюдних районів Лондона та з Центральної Англії. І не розумів ані слова, за тим винятком, коли розмовляв із чоловіком, який навчав мене англійської. Бо вони кожен по-різному вимовляли одне й те саме слово. Тому, повернувшись до Німеччини, я ходив на кожен англомовний фільм, коли тільки мав змогу, і придбав ті єдині записи англійською мовою, які зміг придбати, — платівки американських комедійних акторів. Вдома я прокручував їй знову і знову, аж поки не оволодів англійською на рівні, достатньому для того, щоб самотужки вивчати її далі.

Джастина була без туфель, як і завжди; Райнер захоплено спостерігав, як вона ходила босоніж бруківкою і тротуарами такими гарячими, що на них можна було смажити яєчню.

— Противне дівчисько! Вдягни туфлі!

— Я оссі, тобто австралійка, наші ноги надто широкі, щоб почуватися комфортно у взутті. Іще одна причина — відсутність по-справжньому холодної погоди; ми ходимо босяка, як тільки є змога. Я можу пройтися босоніж пасовиськом із гострими колючками, а потім повитягувати їх зі ступнів, навіть не відчуваючи їх, — гордо заявила Джастина. — Мабуть, я змогла б навіть пройтися по гарячих вуглинах. — Раптом вона змінила тему. — Ти кохав свою дружину, Рейне?

— Ні.

— А вона тебе?

— Так. І саме тому вийшла за мене заміж.

— Бідолаха! Ти використав її, а потім викинув.

— Ти в мені розчарувалася?

— Та ні, не думаю. Насправді я навіть захоплююся цим вчинком. Та мені шкода її, і це додає мені рішучості не вскакувати в халепу, до якої потрапила вона.

— Ти мною захоплюєшся?

— А чому б ні? Я ж шукаю в тобі те, що, безсумнівно, шукала в тобі й вона. Ти мені подобаєшся, ти — мій друг. Вона ж кохала тебе, а ти був її чоловіком.

— Боюся, серденько, — сказав Райнер із легким сумом, — що амбіційні чоловіки не надто добрі до своїх жінок.

— Це тому, що вони віддають перевагу жінкам безхарактерним, жінкам-ганчіркам на кшталт «так, любий, ні, любий, справ переробила — чортів копицю, що ще накажеш». Куди не кинь — скрізь клин, я так це розумію. Коли б я була твоєю дружиною, то послала б тебе під три чорти, якби ти мене дістав, але, б’юся об заклад, вона так цього й не зробила, еге ж?

Його губи скривилися болісною гримасою.

— Ні. Бідолашна Анналіза. Вона була з жінок-мучениць, які мовчки несуть свій хрест, тому користувалася зброєю, що й близько не була настільки прямою й «вишукано»-експресивною. От жаль, що немає австралійських фільмів, інакше я би вивчив твій лексикон. Ту частину твоєї філіпіки, де йшлося про «чортів копицю», я ще зрозумів, але я й гадки не маю, що таке «Куди не кинь — скрізь клин».

— Це означає невезіння, тільки ще гірше, щось на кшталт відсутності перспективи. — Міцно вчепившись у внутрішній край фонтана широкими пальцями ніг, Джастина ризиковано гойднулася і легко відновила рівновагу. — Втім, насамкінець ти повівся з нею благородно — ти її позбувся. Бо їй набагато краще без тебе, хоча вона, напевне, про це й не здогадується. А я зможу тебе утримати біля себе, бо ніколи не дозволю пролізти мені в душу і заволодіти нею.

— Ну, ти й крута, справді крута, Джастино. А звідки ти про мене все це дізналася?

— Дейна спитала. Звісно, Дейн є Дейн, тому він дав мені лише голі факти, ну, а я зробила з них власні висновки.

— Ще б пак — із «великої» комори твого досвіду! Ах ти ж шахрайко! Кажуть, ти добра актриса, але мені в це не віриться. Бо як ти можеш зображати відчуття, яких ти ніколи у житті не знала? Твій розвиток як особистості на рівні п’ятнадцятирічного дівчиська, а мо, навіть нижче!

Джастина зістрибнула з перепета фонтана і нахилилася вдягнути туфлі. Поворушивши пальцями ніг, вона скрушно похитала головою.

— От чорт, ступні набрякли. — На її обличчі не було жодної ознаки обурення чи образи через останню ремарку Райнера. Наче у ній вимикався якийсь внутрішній слухаючий пристрій, коли її критикували або ж у чомусь звинувачували. І, схоже, таке бувало часто, дуже часто. Те, що вона не відчувала ненависті до Дейна, здавалося дивом.

— Важко відповісти, — нарешті мовила Джастина. — Напевне, я все ж таки вмію це робити, інакше мене не вважали б доброю акторкою, правда ж? Це як… перечікування, розумієш? Ну, моє життя поза сценою. Я консервую себе, я не можу витрачати себе поза театром. Бо актор всього себе віддає публіці.