Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Він вів нас крізь калейдоскопічну серію змін, аж доки ми не прибули на місце, де й перебуваємо зараз.

Тепер, коли всі події послідовно промчали в моїй голові, свідомість зосередилася на деталях, а тоді повернулася до щойно промовлених Рендомом слів. Я відчув, що знову трохи випередив його у здогадах. Чи довго так триватиме, я не знав, але збагнув, де саме бачив роботи, написані тією самою рукою, що й створила проколотий Козир.

Бранд часто малював, коли його охоплювала звична меланхолія. Тож коли я заходився перебирати у пам'яті його темні і світлі полотна, мені одразу спала на думку його улюблена техніка. Додати ще до всього роки Брандової одержимості зборами будь-яких описів та спогадів про Мартіна від усіх, хто його колись знав. Поки Рендом не впізнав стилю, я замислився, скільки ще мине часу, перш ніж він здогадається, як і я, про ймовірний фінал Брандових розпитувань. Навіть якщо його рука насправді не керувала мечем, Бранд також долучився до злочину, забезпечивши нападника засобами. Я добре знав Рендома — достатньо, щоби зрозуміти: він виконає те, що сказав. І спробує вбити Бранда, щойно побачить зв'язок. А це було зовсім не до речі.

Той факт, що Бранд, можливо, врятував мені життя, не мав жодного стосунку до цього. Я вважав, що ми зрівняли рахунки, коли я витягнув його з тієї клятої вежі. Ні. Зовсім не почуття обов'язку чи сентименти підштовхували мене заплутати або сповільнити Рендома. Було ясно як божий день: Бранд мені потрібен. Усю цю кашу заварив він. У моїх мотивах порятунку брата було ще менше альтруїзму, ніж у його власних, коли він витягнув мене з озера. Бранд володів дечим, дуже потрібним мені — інформацією. Миттєво збагнувши це, він видавав її крихітними порціями — своєрідні профспілкові внески, які гарантували йому життя.

— Я справді бачу подібність, — сказав я Рендому, — і, можливо, ти маєш рацію щодо того, що трапилося.

— Авжеж, я маю рацію.

— Проштрикнули саме карту, — промовив я.

— Очевидно. Я не...

— Отже, він не перейшов через Козир сюди. Той, хто це зробив, вийшов з ним на контакт, але не зміг переконати його прийти.

— Що з того? Контакт було встановлено достатньо міцно і близько, щоби зловмисник міг ударити його ножем. Можливо, він навіть установив ментальний блок і змусив його стікати кров'ю на місці. Хлопчина ж, певно, не мав великого досвіду в користуванні Козирями.

— Може, так, а може, й ні, — сказав я. — Левелла або Мойра можуть більше нам розказати про те, скільки він знав про Козирі. Але я намагався донести до тебе думку, що контакт, ймовірно, перервали ще до його смерті. Якщо він успадкував твої регенеративні здібності, то, можливо, вижив.

— Можливо? Я не хочу вгадувати! Мені потрібні відповіді!

Я подумки заходився підсумовувати. Вважав, що знаю дещо, чого не знає Рендом, хоча джерело у мене було не найкращим. До того ж, промовчати варто було ще й тому, що в мене не було змоги обговорити все з Бенедиктом. З іншого боку, Мартін був сином Рендома, і я хотів відвести увагу останнього від Бранда.

— Рендоме, можливо, я дещо пригадую.

— Що?

— Якраз після того, як поранили Бранда, — почав я, — коли ми всі сиділи у вітальні. Пам'ятаєш, коли в нашій розмові з'явився Мартін?

— Так. Але нічого нового ми не дізналися.

— Дещо міг тоді додати я, але стримався, бо там були присутні усі. До того ж, я хотів обговорити це наодинці з тим, хто мав до цього безпосередній стосунок.

— Хто?

— Бенедикт.

— Бенедикт? Який він в біса має стосунок до Мартіна?!

— Не знаю. Тому я й хотів зберегти усе в таємниці, поки не вивідаю, що й до чого. До того ж, моє джерело інформації доволі дражливе.

— Продовжуй.

— Це Дара. Бенедикт шалено казиться, варто мені лише згадати її, але багато з повідомленого нею підтвердилося. Наприклад, мандрівка Джуліана та Джерарда Чорною дорогою, їхні рани та зупинка в Авалоні. Бенедикт визнав, що це правда.

— А що вона казала про Мартіна?

От тобі й маєш. Як розповідати про все, не згадуючи Бранда? Дара сказала, що Бранд упродовж років неодноразово навідувався. Різниця у часі між Амбером та Авалоном така, що цілком можливо — і це тільки зараз спало мені на думку — що ці візити збігалися з активними пошуками Брандом інформації про Мартіна. А я ще дивувався, чого його так тягне туди, особливо зважаючи на те, що вони з Бенедиктом були в не надто товариських стосунках.

— Лише те, що Бенедикт приймав гостя на ім'я Мартін. І що він, на її думку, був з Амбера, — збрехав я.

— Коли?

— Нещодавно. Я не впевнений.

— Чому ти не розповів мені про це раніше?

— Насправді це майже нічого не означає, а до того ж, особливого інтересу до Мартіна ти не проявляв.

Рендом скосив погляд на грифона, що припав до землі і забулькав праворуч від мене, потім кивнув.

— А тепер цікавлюся, — промовив він. — Все змінюється. Якщо він ще живий, я хотів би познайомитися з ним. Якщо ж ні...

— Гаразд, — сказав я. — Найкращий спосіб дізнатися про те чи інше — це знайти шлях додому. Підозрюю, що ми вже побачили все, що маємо побачити. Я хотів би піти звідси.

— Я теж про це думав, — сказав він, — і мені здається, що ми могли б заради цього скористатися Лабіринтом. Просто дійти до центру і повернутися.

— Пропонуєш пройти темними ділянками? — спитав я.

— А чому ні? Ґанелон же ступав туди — і нічого.

— Лише на мить, — сказав Ґанелон. — Я не сказав, що це було легко, і певен, що ви не зможете провести тим шляхом коней.

— Про що ти? — запитав я.

— Пам'ятаєш місце, де ми перетнули Чорну дорогу — ще там, в Авалоні?

— Звісно.

— Те, що я відчував, коли забирав Козир і кинджал, дуже скидалося на знемогу, що охопила нас тоді. Це одна з причин, чому я біг так швидко. Я би пропонував спершу випробувати Козирі, відповідно до теорії про те, що це місце збігається з Амбером.

Я кивнув.

— Гаразд. Можемо спробувати