Читати книгу - "Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon"

- Ну, це – зрозуміло… Але, що ти робитимеш далі? – запитав Курт і у його голосі молодший брат відчув тривогу.

- Побуду тут з тобою. За вечерею відсвяткуємо твої перемоги, переночую у котеджі, а потім разом з графом Раїном ікт Рауком відбуду з цього планетоїда до іншого сектору Астрополіса. Як я вже говорив тобі, мені доведеться співпрацювати з ним і мешкати у його володіннях. Тож, у будь-якому випадку, ні тобі, ні нашим батькам більше не варто хвилюватися через мене. Якщо ж завтра у тебе будуть якісь справи, то спокійно займайся ними, тому що мене вже тут не буде.

- І ти навіть не залишишся, щоб подивитися останню фінальну гонку? – Курт думав, що його брат захоче затриматися на довше.

- Я б з радістю, але у графа Раїна зовсім інші плани. Тепер я змушений супроводжувати його, тому що зв’язаний з ним також і робочим контрактом. За останньою фінальною гонкою я зможу спостерігати завдяки трансляціям на будь-якому спортивному TV-каналі.

- То ти хочеш сказати, що старший брат графа Віктора зараз знаходиться на Луні-202?

- Так, за вечерею ти матимеш нагоду познайомитися з ним. До речі, зараз мабуть вже усі члени команди зібралися за столом і чекають лише тебе. Тож, ходімо.

- Ходімо, - промовив Курт і зітхнув з полегшенням.

Зовсім скоро вони  приєдналися до усіх присутніх у залі. Святкування було доволі скромним та нетривалим, тому що попереду була остання фінальна гонка, у якій Курт та іще кілька пілотів-гонщиків з його команди мали стартувати. Граф Віктор ікт Раук, тренери та усі інші представники команди «BLACK ARMADA» привітали Курта з перемогою та здобуттям чемпіонського титулу.

Та після розмови з Крістіаном він і не думав розслаблятися. Також власник команди натякнув йому, що бажає продовження їхньої співпраці і його особистий секретар вже готує новий робочий контракт. Тому, згідно поради свого молодшого брата, він вирішив не гаяти час даремно і негайно знайти собі агента.

Окрім Пони йому більше ніхто не спадав на думку, тому після того, як Крістіан разом з графом Раїном ікт Рауком відбули з Луни-202, він подався до тієї туристичної бази, де вона працювала та мешкала, сподіваючись на те, що вона іще бажає стати його агентом і не передумала стосовно своєї нещодавньої пропозиції.

Коли Курт на глайдері прибув на турбазу, була вже майже обідня пора. Оскільки остання фінальна гонка мала стартувати лише завтра, то тепер мало хто дивився спортивне TV і зараз на її території було доволі людно. Усі засніжені штучні схили нарешті були переповнені сноубордистами та лижниками, які були одягнені у яскраві спортивні костюми та комбінезони.

Деякі з них наввипередки рухалися по засніжених трасах таким чином змагаючись один з одним. Весела та мирна атмосфера неабияк розслабляла. Він іще довго міг би спостерігати за веселим та галасливим людом, але у нього була невідкладна справа. Тож, востаннє глянувши на туристів, Курт вийшов з кабіни орендованого глайдера, а потім рушив з стоянки у пошуках Пони.

Офісну споруду неважко було знайти, тому що іще на стоянці для глайдерів він звернув увагу на табличку з схематичним зображенням розташування усіх споруд даної туристичної бази. Коли ж він опинився на місці, то перед самим входом до будівлі побачив дитину, яку жахливо нудило.

Хлопчик схилився над урною для сміття і вигляд мав просто жахливий. Коли ж Курт підійшов до нього ближче, то відразу ж запропонував викликати для нього лікаря, але він лише підвів голову і тихо промовив:

- Не потрібно, пане Метьюз, зараз усе мине…

- Реайя? – Курт відразу ж упізнав хлопчика. – Ти отруївся чимось?

- Ні… просто трохи переїв, - відповіла дитина, витираючи долонею блювотиння з свого обличчя та ніяковіючи.

- Все одно тобі зле. Ходімо до лікаря. Здається, на цій туристичній базі він обов’язково повинен бути.

- Ні, пане Метьюз, - навідріз відмовився хлопчик. – Мені вже краще і час йти додому.

- Ти впевнений у тому, що тобі справді краще і ти не потребуєш медичної допомоги?

- Впевнений, - коротко відповів Реайя, не знаючи де себе подіти від сорому через свій негідний зовнішній вигляд. Тому, щоб хоч трохи відвернути від себе увагу Курта, він запитав його: - А чому Ви тут? Шукаєте когось?

- Так, Помпонію. Ти знаєш, де я можу знайти її?

- Вона у своєму робочому кабінеті…

- Реайя, ти геть зблід… - не зважаючи на запевнення хлопчика, що з ним усе гаразд, Курт все одно непокоївся. – Тоді, хоч зв’яжемося з твоїми батьками і нехай вони якось тобі допоможуть… Отруєння – це не жарти…

- Ось це вже – ні… Вибачте, пане Метьюз… - тремтячим голосом витиснув з себе хлопчик і його знову знудило.

- Ні, так не може тривати. З твоєю недугою негайно потрібно щось робити. Тобі однозначно  потрібна допомога лікаря.

- Ні, не потрібна, - промовив Реайя і швидко чкурнув геть.

Курт побіг слідом за ним, але він виявився аж занадто прудким, тому швидко «розчинився» у натовпі туристів, які юрбою йшли у бік канатної дороги. Тож, єдине, що він міг зробити, то це – знайти Пону і попросити її, щоб вона вийшла на зв’язок з батьками хлопчика і розповіла їм про його недугу.

Як тільки він зайшов до робочого кабінету білявки, то застав її за поїданням великого тістечка з кремом у компанії незвичайної жінки. Зеленошкіра інопланетянка з шістьма міцними верхніми кінцівками сиділа на стільці напроти Пони і уважно спостерігала за тим, як та неохоче поїдає солодкий десерт. Вона руками розривала тістечко на шматки, а потім через силу заштовхувала їх собі у рот. Її обличчя було у кремі.

Глянувши на великий ящик, що стояв на робочому столі білявки, Курт помітив у ньому два тістечка. Потім його цікавий погляд перемістився на обличчя інопланетянки. Воно здалося йому знайомим та як тільки крізь круглий отвір у її розкішній золотій діадемі він побачив коштовний бадуляр, який іще зовсім нещодавно Пона носила на своїй шиї, йому відразу ж стало зрозуміло, хто саме перед ним знаходиться.