Читати книгу - "Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon"

- Ваша Величність, що тут відбувається? – несміливо запитав Курт і зніяковів.

- А ось і пан Метьюз нагодився… - доволі голосно зауважила королева Тамаріс, глянувши на Пону.

- Я бачу… - витиснула з себе білявка, при цьому мало не подавившись черговим шматком тістечка. – Ваша Величність, можна мені більше не їсти? Мабуть, пан Метьюз прийшов сюди через якусь важливу справу, а я не можу розмовляти з повним ротом. Якщо я продовжу їсти, то це буде неввічливо та нешанобливо по відношенню до нього.

- Ні, Помпонія, ти – програла, тому маєш з’їсти усе, - промовила королева і задоволено посміхнулась.

- Я більше не можу… Мене зараз знудить, - промовила білявка, а потім, затуливши рота рукою, побігла геть з свого робочого кабінету.

- Що тут відбувається? – знову запитав Курт, дивлячись услід білявці. – Щойно, біля входу до офісної споруди, я бачив хлопчика, якого жахливо нудило. Від цього у нього аж обличчя позеленіло… Вибачте…

- Не варто. Єдина істота на цьому планетоїді з зеленою шкірою – лише я. Нехай начуваються. Парі – є парі. Наступного разу будуть думати перед тим, як говорити дурниці та закладатися бодай на щось, - задоволена посмішка не сходила з обличчя королеви-інопланетянки.

- Яке іще парі? – не зрозумів Курт, не припиняючи з подивом витріщатися на королеву. Він міг би здогадатися що до чого, але її незвичайна зовнішність відволікала його від думок.

- Саме звичайне. І поки ці двоє не з’їдять геть усе, що є у ящику, я від них не відчеплюся.

«Якісь дивні розваги у інопланетної еліти…» - подумки зауважив Курт. Потім він знову глянув на тістечка, які лежали на дні ящика і запитав королеву: - А на що Ви з ними закладалися? Які були умови парі?

- Якщо говорити відверто, то ці двоє навіть образили мене, - буркнула у відповідь королева.

- Чим саме? – Курт і далі не міг нічого збагнути і лише дивився їй у вічі.

- Ось, Ви – пілот-гонщик, чемпіон… Невже також вважаєте, що усі пілоти-гонщики з команди «ДЖУ-ДЖУ» - не гідні суперники, тому що вони з планети Трімолайя?

- Ні, я так не вважаю… Один з них у минулому фіналі мало не здобув титул чемпіона. Щоб цього не сталося, мені довелося докласти чимало зусиль. Зрештою, до фіналу потрапляють лише найсильніші та найшвидші учасники.

- Це був Реті Абогу? – уїдливо вишкірилася королева.

- Так, він, а його товариш по команді – Сога Буну разом зі мною стартуватиме у останній фінальній гонці. Він – теж гідний суперник… Але, який зв’язок усе це має з тістечками?

- Самий прямий. Як бачите, пане Метьюз, Помпонія та Реайя намагалися запевнити мене у тому, що Реті Абогу – слабкий пілот-гонщик і не зможе гідно фінішувати, тому що його зусиль може вистачити лише на те, щоб дістатися до фінішної смуги лише будучи у гурті останніх п’ятдесяти невдах-фінішерів. Якщо ж цього не станеться, а так дійсно не сталося, то вони обіцяли мені, що з’їдять цілий ящик моїх улюблених тістечок. Я не вважаю, що це багато, оскільки сама за раз можу з’їсти стільки ж. Чому їх знудило кілька разів поспіль? Ніяк не збагну…

- Ваша Величність, при усій моїй повазі до представників інших рас та з інших планет, я можу зауважити, що наші організми та фізіологічні процеси, які відбуваються у них – відрізняються і досить часто та у значній мірі. Ви – набагато більша за розмірами від мешканців Землі та планет-колоній, які вони населяють, тому маєте шлунок більших розмірів і Ваша система травлення може працювати по-іншому…

- У мене їх, взагалі, є три… - уточнила королева-інопланетянка і невинно кліпнула усіма своїми чотирма очима, а у її ледь помітних роздвоєних зіницях засяяли лихі вогники.

- Тим більше… Тому їжі у них може вміститися значно більша кількість. За один раз Помпонія та Реайя можуть з’їсти не більше двох великих тістечок. Тому і не дивно, що після запропонованого їм Вашою Величністю частування їх знудило. Найбільш зле було Реайї, адже він – іще дитина. Хоч парі – це парі, але невже Вам зовсім їх не шкода?

- Ну, хлопчика може і шкода, тому я не вимагатиму від нього доїсти тістечка, а ось Помпонії – доведеться це зробити, адже на моїй планеті парі – це не розвага, а справа доволі серйозна і свого слова потрібно дотримуватися.

- Але ж зараз ми не на планеті Трімолайя. Від сильного переїдання Помпонія навіть може занедужати.

- Нічого з нею не станеться, але якщо Вам вже так шкода її, то останні два тістечка – Ваші. Пригощайтеся і тоді я залишу Помпонію у спокої.

- Ну, гаразд, - промовив Курт і важко зітхнув. Він розумів, що деякі звичаї та гумор гуманоїдів з інших планет можуть значно відрізнятися від звичних йому, а іноді бувають і взагалі незбагненними та сперечатися з велетенською королевою йому не хотілося. Тому він неохоче дістав з ящика тістечко, але не поспішав його їсти. Хоч на вигляд воно було гарним, але запах у нього був не просто неприємний – від нього огидно тхнуло.

- Що таке? – запитала королева, дивлячись, як Курт нюхає тістечко.

- Воно, мабуть, зіпсоване або несвіже…

- Ні, іще годину тому Помпонія принесла ящик з тістечками прямо з кондитерського цеху. Вони настільки приємно пахнули, що я не втрималася і з’їла одне. Тож, з впевненістю можу сказати, що усі вони були свіжі.

- Приємно пахнули? – здивувався Курт. – Та я навіть гадки не маю з чого їх приготували і що саме додали у крем, що начинка має такий жахливий їдкий запах…

- Здається, це м’якоть якогось плоду… не пригадаю, як він називається… На моїй планеті такі не ростуть… Здається, це…

- Дуріан, - промовила Помпонія, заходячи до свого робочого кабінету.

- О, ні… - застогнав Курт. – Це просто неможливо їсти. З допомогою такого десерту можна лише затятих ворогів та злостивих сусідів катувати.

- Дивні ви якісь,- стенула своїми широкими плечами королева-інопланетянка. – Ці диво-плоди вирощують на Землі, звідки ви обоє родом, та на гідропонних фермах у Астрополісі, а вони вам не подобаються…