Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— Не думайте про минуле, — сказала солодким голосом Томоко. — Зараз усе починається заново.

***

У Всесвіті 647 минув рік.

На полях зібрали два врожаї пшениці: Чен Сінь та Їфань двічі спостерігали, як смарагдова зелень паростків поступово перетворюється на золоті хвилі пшеничного колосся. Овочеві грядки поруч із будинком постійно лишалися зеленими.

Усі повсякденні речі в садибі не мали товарних знаків чи логотипів — вочевидь, вони були виготовлені трисоляріанами, але зовні не відрізнялися нічим від звичних людських аналогів.

Чен Сінь із Їфанєм інколи виходили в поля, щоб попрацювати разом із роботами, інколи гуляли своїм маленьким Усесвітом — якщо не звертати увагу на залишені ними сліди, то можна було уявляти, що перед ними безкраї простори.

Але найбільше часу вони проводили перед монітором комп’ютера. Його вікно можна було активувати в будь-якій частині крихітного Всесвіту, проте вони й досі не знали, де розташовано системний блок. Комп’ютер мав великий масив текстів і графічних файлів з історії людства, більшість із яких розповідала про події до початку Епохи мовлення. Вочевидь, це був банк даних, який трисоляріани збирали про людство, тож інформація охоплювала всі галузі природничих і гуманітарних наук.

Проте ще більший обсяг мала база даних трисоляріанською мовою, і цей безмежний океан інформації найбільше зацікавив Чен Сінь і Ґуань Їфаня. Вони не змогли відшукати програмного забезпечення для перекладу інформації якоюсь із людських мов, тож почали вивчати трисоляріанське письмо самотужки. Томоко залюбки погодилася стати їхнім учителем, але Чен Сінь та Їфань дуже швидко збагнули, наскільки складною буде наука: трисоляріанська система письма виявилася ідеографічною і кардинально відрізнялася від більшості людських — фонетичних — систем. Ця писемність не мала нічого спільного з фонетикою мови, а транслювала безпосередньо значення, суть та ідеї. Людство у далекому минулому також використовувало ідеографічні системи запису — наприклад, деякі ієрогліфічні писемності, — але згодом вони або трансформувалися у логографічне письмо, або зникли остаточно. Найпоширенішими стали фонетичні системи письма. Перші два місяці навчання були найтяжчими, але далі відбувся неочікуваний прорив: швидкість читання ідеографічного тексту щонайменше в десять разів перевищувала швидкість опрацювання аналогічного обсягу фонетичного тексту.

Чен Сінь із Їфанєм засіли за тексти трисоляріанською, спочатку затинаючись на кожному слові, але з кожним новим днем читаючи дедалі швидше. Найбільше їх цікавили два питання: як трисоляріани інтерпретували й записали історію знайомства та співіснування двох цивілізацій і яка природа та механізм створення цього маленького Всесвіту. Щодо останнього, то вони не мали надмірних сподівань отримати глибоке розуміння теорій і процесів, проте воліли опанувати ідеї хоча б на науково-популярному рівні. Томоко припустила, що для досягнення обох поставлених цілей їм знадобиться щонайменше два роки: рік на вдосконалення навичок читання й наступний — на осягнення відповідних матеріалів.

І справді, навіть найбазовіші принципи побудови крихітного Всесвіту здавалися незбагненними, а найпростіші запитання надовго заводили в глухий кут. Наприклад, яким чином підтримувалося існування замкненої екологічної системи розміром усього один кубічний кілометр? Чим заміщувалося сонце? Звідки це «щось» черпало енергію? Але найдивовижнішим запитанням без відповіді було: куди розсіюється тепло з мікровсесвіту, якщо це дійсно повністю замкнена система?

Вони запитували про це також у Томоко і частину відповідей отримували одразу, але деяку інформацію навіть їй доводилося шукати в комп’ютері.

Ще одне питання ніяк не давало спокою Чен Сінь та Їфаню: чи може мікровсесвіт спілкуватися з великим Всесвітом? Томоко пояснила, що інформація з малого Всесвіту ніколи не потрапить до великого, а от навпаки — приймати трансляції з великого — цілком реальна й звична практика. За її словами, всі всесвіти — великі й малі — лише бульбашки, що кріпляться до супермембрани. Саме ці фізичні й космологічні теорії вважаються найпередовішими у трисоляріан, але вона не здатна пояснити їх суть докладніше. Їхній рідний великий Усесвіт має достатньо енергії для передачі інформації через супермембрану, але це все одно немислимі значення, співставні з обсягом, отримуваним від перетворення всієї матерії Чумацького Шляху на чисту енергію. Насправді система моніторингу Всесвіту 647 часто отримувала різноманітну інформацію від інших великих Всесвітів, розташованих на супермембрані. Деякі мали суто природний характер, а інші — явно штучний, але лишалися геть незрозумілими. Проте жодного разу вони не отримали повідомлень із рідного великого Всесвіту.

День плинув за днем, спокійно й розмірено, немов вода в потічку, що дзюрчав неподалік будинку.

Чен Сінь, уявивши себе відстороненим Оповідачем, засіла за написання мемуарів, які назвала «Минуле поза часом».

Інколи вони намагалися передбачити, що за життя очікує на них у новому Всесвіті. Томоко поділилася припущеннями трисоляріанських учених, що макросвіт у новому Всесвіті матиме щонайменше чотири виміри, хоча дехто висловлював ідею про понад десять вимірів. При утворенні нового великого Всесвіту їхній мікровсесвіт має автоматично отримати доступ назовні для можливості дослідження фізичних показників і умов існування. Якщо кількість макроскопічних вимірів великого Всесвіту перевищуватиме чотири, то вихід із мікровсесвіту можна буде переміщувати в пошуку місця з найбільш підхожими умовами існування. Водночас можна буде спробувати встановити контакт із біженцями з інших мікровсесвітів, створених трисоляріанами, і, якщо пощастить, навіть із представниками галактичного людства. Оскільки з точки зору фізичних законів нового Всесвіту всі вихідці зі старого можуть вважатися представниками практично однієї раси, то логічним розвитком подій буде об’єднання зусиль для побудови нового світу. Томоко особливо підкреслювала ще один чинник, який надзвичайно підвищує шанси на виживання у багатовимірному Всесвіті: швидше за все, серед великої кількості вимірів знайдеться додатковий і для часу.

— Багатовимірний час? — запитала Чен Сінь, вочевидь, не розуміючи запропонованої концепції.

— Навіть якщо час набуде ще одного додаткового виміру, він перетвориться з лінії на площину, — пояснив Ґуань Їфань. — Тоді з’явиться незліченна кількість варіацій напрямку руху, а отже, ми матимемо незліченну кількість варіантів вибору.

— І тоді один із них точно виявиться правильним, — додала Томоко.

***

Одного вечора напередодні других жнив Чен Сінь прокинулася й виявила, що Їфаня ніде нема. Вона встала, вийшла надвір і побачила, що сонце вже перетворилося на яскравий місяць і купає крихітний світ у водянистому світлі. Чен Сінь знайшла Їфаня біля струмка й навіть зі спини зрозуміла: щось негаразд.

У цьому крихітному світі на дві людини було легко помітити найменшу зміну в настрої іншої. Чен Сінь нещодавно стала помічати, що в Їфаня не йде з голови якась проблема. Хоча раніше він майже постійно був у гарному настрої і ще буквально кілька днів тому говорив про те, що їм має пощастити у пошуку підхожого стабільного місця для життя в новому Всесвіті й тоді, можливо, їхні нащадки повернуть до життя славу роду людського. Але потім на нього неначе зійшло одкровення, й він став надовго усамітнюватися, занурюватися в глибокі розмірковування й проводити обчислення в комп’ютерному терміналі.

Чен Сінь присіла коло Їфаня, але він всадовив її собі на коліна. Тиша огорнула маленький світ, що тонув у місячному сяйві, й було чутно тільки дзюрчання струмка поблизу. Місяць вихопив із темряви стигле пшеничне колосся — завтра уже перший день жнив.

— Втрата маси, — просто сказав Їфань.

Чен Сінь не відповіла. Вона продовжувала спостерігати за мерехтінням місячного світла в потічку, чудово розуміючи,