Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Артем казав, що ти хочеш поїхати в пологовий будинок, — сказала ба.— Але ти ж розумієш, що мало шансів знайти когось, хто був учасником тих подій?

— Ба, після того, як я знову зустрів Злату, я вірю у всілякі неможливі речі. Я просто впевнений, що когось зможу знайти, хто розповість мені щось цікаве про ту загадкову жінку.

— Ну, будемо сподіватися… — зітхнула Лілія.

Злата мовчки слухала їхній діалог. Вона хотіла знайти родичів — і боялася водночас.

Лілія Семенівна не виключала можливості, що такий трагічний випадок персонал мав запам’ятати. На її пам’яті також траплялися випадки, котрі вона пам’ятає досі. Смерть матері іноземки після народження дитини — таке мали запам’ятати всі. Але ж минуло стільки часу… Чи живі досі всі свідки того, що відбулося? 37 років — це великий термін.

Наступного дня Златі зробили операцію. Вона пройшла дуже добре, з застосуванням препаратів, котрі люб’язно надав для Злати Борис Бран.

В клініці вони провели одну добу, і наступного дня Артур забрав Злату додому. Ба поривалася приїхати, але він її відмовив, сказав, що зможе доглянути Злату сам. Особливого догляду Злата й не потребувала, він допоміг їй поїсти, випити знеболювальне, вмитися, а потім допоміг вмоститися на ліжку і вона майже миттєво заснула.

Артур облаштувався в кріслі навпроти ліжка, щоб при потребі одразу мати змогу підійти до Злати. Скрутив у ноута звук, переглянув пошту, відписав Паскалю про стан справ, вислав фото збільшеного тавра з кільця, розповівши у двох словах про результати експертизи, та почав переглядати месенджери, котрі вибухнули питаннями…

Така активність була викликана тим, що він обновив у фейсбуці фото профілю, поставивши спільне фото зі Златою, котре вони зробили в машині, повертаючись у понеділок від ба. Поява його разом з незнайомою дівчиною поруч, до того ж не брюнеткою, викликала ціле море питань у всіх його фейсбучних і, особливо, реальних друзів.

Артур зробив це навмисне. Він одним махом всім повідомив, що вже не сам. Хтось за нього порадів, хтось сказав, що жарт прикольний. Нічого нікому не відповідав. Тримав інтригу. Щоправда, Жека написав комент, що “Злата, як завжди, янголятко”. Він його лайкнув і нічого не відповів.

Ввечері приїхав Артем з Жанною, Злата вийшла до них ненадовго, але через слабкість повернулася знов у ліжко. В середу в неї почалася менструація і вона категорично відмовлялася від допомоги Артура, виштовхуючи його за двері вбиральні й душової кабінки.

В суботу запланували поїхати до Житомира.

Машину вів Артем, Жанна сиділа попереду, Артур сів зі Златою на заднє сидіння, тримаючи її в обіймах всю дорогу. Дівчина дуже хвилювалася: вона два місяці не була вдома, лише іноді дзвонила тьоті Раї, котра носила радіотелефон до її бабусі і Марини. Андрія постійно не було вдома, коли вона дзвонила.

Артура цікавила розмова з Розарією Павлівною про її першу невістку. Все, що їй відомо, щоб знати, куди рухатися далі.

Жанна і Артем готувалися поговорити з Раїсою Семенівною про діагноз її доньки і подальше проживання дівчини в Києві й лікування. Це теж було нелегке завдання.

Про приїзд попередили, і коли авто зупинилося біля подвір’я будинку Злати, то з її двору вийшли Розарія, Марина і Андрій, а з двору Жанни вийшла Раїса з батьком Жанни, також рудим чоловіком.

— О, Артеме, ти попав по повній, — засміявся Артур.

— Мовчи, — буркнув брат у відповідь.

— Мовчу, — приснув від сміху Артур, але потім вгамувався.

Вони повиходили з машини, Жанна побігла в обійми до батьків, Артем потупцював слідом за нею, Злату не обіймали, а лише стримано кивали головами. Обійняв її лише брат. По-перше, вони знали, що на руках була операція, по-друге, розглядали зміни, що сталися з її обличчям, а по третє — в її родині палкі обійми не практикувалися в принципі.

— Златко, ти така гарна, ніби нічого й не було, — сказав брат, захоплено оглядаючи її обличчя, — навіть вухо вже є! Круто! Артуре, ти такий молодець!

Андрій потис його руку, обхопивши її обома своїми руками.

— Це Злата молодець, що витримує це все, — сказав Артур усміхаючись і йдучи до багажника.

Він відкрив його, дістав пакети з гостинцями і відчув потилицею чийсь пекучий погляд. Озирнувся. У подвір’ї через дорогу гралися малі діти, а також стояли дорослі, серед яких він одразу ж впізнав Гору. Той значно схуд, зі щелеп стирчали металеві пластини, які Артур бачив навіть з того місця, де стояв. Гора дивився на нього скаженими очима. Не було зрозуміло, що виражав цей погляд: жах, страх чи ненависть. Артур хижо посміхнувся у відповідь. той смикнувся і відвернувся.

На мигах, у прямому значенні цього слова, Гора тоді повідомив міліцію, що нападників не бачив, бо вони були у масках, що причини нападу вони йому не повідомили, сказали, що попередження. Щелепи й руки йому збирали по шматках, вже зробили декілька операцій, попереду будуть ще. Дружина передумала з ним розлучатися, забула про побої й доглядала його, бо він був абсолютно немічним, особливо перший час.

Побачити Артура Толік не очікував. Він його злякався. Спостерігав, як той вийняв пакунки з авто й пішов у двір до Білого разом зі Златою і її рідними. Невже буде Юрковим зятем?..