Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Другий хлопець, якого Толік теж впізнав, про щось поговорив з чорнявим і пішов у дім до родини рудої відьми.

— О, ти диви. А я думала, Райка триндить, що зятьки до них приїдуть на вихідні, — сказала дружина господаря будинку, вийшовши до чоловіків на ґанок. Гора привів своїх близнючок погратися до їхніх онуків.

— То які зятьки? — запитав її чоловік.

— Ну, ото дівчата кудись там їздили малювати щось, то Злата зустріла свого давнього знайомого, з яким колись познайомилася, типу він на неї тоді запав. А потім ото її пси подерли, то вона йому соромилася дзвонити, а тепер зустрілися. Хоче одружитися зі Златою, а його брат запав на Жанну. Це Райка таке казала, — закивала головою жінка.

— Ну, хай Бог помагає, Жанка — гарна дівка, — чоловік затягнувся цигаркою, — а от Злата — страшна…

— Хм, була. Він їй пластику обличчя оплачує. Вже купу операцій зробили.

— А, то це отой мажор, що і Вальчину операцію тоді оплатив?

— Той самий, — вона закивала знову. — Він тоді приїздив сюди, я його машину бачила. Гарний такий хлопець, що знайшов у Златці — не зрозуміло.

— Ото нема куди людині гроші подіти, — хмикнув чоловік.

— Наче Артур його звати, а той, що до Жанки має справу — Артем, його менший брат.

Гора мовчки слухав діалог подружжя і не відводив очей від двору Білого. Страх ще тримав його. Артур пообіцяв, що наступного разу вб’є. Протистояти молодому сильному хлопцю він не міг, найняти когось для помсти? Гроші йдуть на лікування… потрібно щось придумати…