Читати книгу - "Постукай в мої двері , Marta Nahanda "

— з тобою все гаразд? — запитав Микола,  коли під'їхали до будинку. 
— здається, що так. Мене хвилює цей конверт, але одночасно, я боюся його відкривати. 
— коли ти їдеш до дівчат? 
— після завтра ввечері, бо завтра гонки у Дмитра, а після неї вечірка. Завтра і відкриємо цей конверт. А поки нехай залишається у моїй сумочці. 
— раз так, тоді я маю ідею.
— яку? 
— зайдемо в будинок розповім. 
— тоді я біжу в середину, — я вийшла з машини і побігла і стала перед огорожою, бо вона закрита, а ключі у пана футболіста. 
— чому стоїш?
— не знущайся, а відкрий цю хвіртку. — він повернув ключем у замку  і відкрив хвіртку і пропустив мене, — який ти джентльмен. 
— звісно,  — сказав він. І ми увійшли усередину.  
— і що за ідея? 
—  думаю, що сьогодні ми з тобою подивимося фільм на задньому дворі. Зараз в тебе одне завдання. — мені це подобається. 
— і яке ж? 
— прийняти душ, переодягнутися і зробити нам попкорн.
— буде зроблено бос!  — піднесла руку до чола, як роблять сержанти і пішла до себе в кімнату і прийняла душ. Натягнула на себе свій білий халат і пішла до шафи витягнула чорні велосипеди і чорний світшот з надписом «Wellness».Пішла на кухню витягнула пакет з попкорном і поставила у мікрофильовку і поставила таймер на 2 хвилини. А за той час я зайшла в інстаграм і подивилася що там фронті. Там було нове фото Лілі біля машини, яку Дмитро використовує для гонок. З підписом «Разом до перемоги». Завтра розпочинається перший етап гонок. Потім сторіз Оксани і Вікторії і ще якійсь два хлопці. Питання хто вони? Коли я їм написала одразу запрацював таймер. Я пересипала попкорн з пакету у велику посудину і вийшла на задній двір, де мене чекав мій фіктивний чоловік. 
— я думав, що ти заснула, — сказав хлопець і подав мені бокал просеко. 
— спояти мене хочеш? — запитала я глянувши на чоловіка, який стояв перед мною. 
— можливо, тоді ти стаєш такою милою і говориш дурниці,—  він натякав на той випадок, коли я говорила, що хочу з ним цілуватися. 
— сьогодні, таке не станеться.
— ми ніколи не знаємо, що може статися у наступну хвилину, —  я надпила просекко і сказала наступне.
— я придумала, як я буду тебе називати. Сказала я сівши на фіолетовий пуфік. Микола зробив те саме тільки сів на чорний пуфік. Немов ці пуфіки відображали нашу сутність. Я вся така яскрава не знаючи, що очікувати від мене в наступному хвилину і він спокійний, холодний тримає у собі безліч таємниць, які так хочеться розгадати. 
— Нарешті. І як? 
— Шапік, — сказала я, з посмішкою на всі 32 зуби, але здається йому,  це не сподобалося.  
— довго думала? — ні, просто тато допоміг.
— дуже. Давай вмикай фільм. Я давно хотіла дивитися фільм при зорях. Так романтично.
— ненавиджу романтику, - пробурмотів собі хлопець. 
— а я люблю.
— я знаю. 
— звідки?
—  це дуже логічно. Посуди сама. В тебе багато мрій - це раз. Далі, тобі подобається всякі романтичні штучки. Навіть, ті самі квіти. 
— мені давно квіти не дарували.
— прийнято до відома.
— я не це мала на увазі.— ну ось, Марія, очікуй квіточки. 
— саме те. І ще тобі подобаються обійми, поцілунки. Тому, ти романтик. —правду каже.
— а ти? 
— я реаліст. 
— може цинік?
—  і можливо,  і те, і інше. Сідай на цю недокачелю, — я сіла на цю качелю до мене приєднався Шапаренко він накрив нас покривалом. Це було мило з його сторони, хоча він говорить, що він не такий. І наші пуфики лишились там на самоті. 
— чому "недокачеля"?
— тому що воно, як диван і, як качеля. Тому, я придумав йому назву "недокачеля".
— я думаю, що тут краще підійде назва "дивано-качеля". 
— а це підійде, знаєш, — почіхав хлопець ніс, ніби він задумався. А ще підпер голову руками.
—  Шапіку, що ми сьогодні дивимося?
— щось романтичне. — і він говорить, що це я романтик.
— соплива романтика? 
— Ні. Фільм називається "Вітаємо у зомбіленді". — коли хлопець оголосив назву фільму, я пила своє просекко і мало не подавилася ним. Якщо він вважає, це романтикою, то що тоді для нього фільм жахів. 
— обережно пий, а то ще подавишся. 
— а ти будь обережним з такими заявочками. Ти справді вважаєш, цей фільм романтикою?
— так, а що?
— дивимося «покохай мене». 
Він не спорив зі мною, а увімкнув той самий фільм, який я просила його увімкнути.  На кінець фільму, я плакала до біса жахливо. Можливо, тому що я не зможу мати такий епілог свого життя? Коханий чоловік, дітей і власний будинок. Хоча в мене є будинок і фіктивний чоловік. Якщо адвокат не подзвонить, як рік або два, то що ми будемо робити? Жити разом фіктивно, як нічого не було.
Вранці я прокинулася у своїй білосніжній спальні. Питання номер один. Як я сюди потрапила? Адже, я заснула на грудях Шапаренка на дивано-качелі. Але це я запитаю у Колясика, коли спущусь на низ. Я відкрила свою білосніжну шафу і витягнула звідти  блискучий топ і  таку ж спідницюз розпоркою на боці.
— доброго ранку, Шапіку 
— доброго, — він був настільки зайнятий готуванням сніданку, що навіть не обернувся і не подивився на мене.
— ти готуєш? Я вражена. 
— Таке стається. Ти що таке вдяг.., — о нарешті мій чоловік подивився на мене, але я не дала йому договорити.
— о, ви нарешті подивилися на мене. І мене звати Марія Шапаренко і я вдягаю те, що хочу. Смачного подавлення  і побігла. 
Я сіла за кермо і поїхала до свого офісу. Сьогодні в нас скорочений день п'ятниця плюс перегони Дмитра. Оскільки я єдина, хто буде з акціонерів сьогодні. І день бажає бути нудним. Я зайшла в офіс шум і гам. Цього ніколи не було. Забираю свої слова назад, сьогодні не буде нудно.
— Меланіє, — покликала я нашу асистентку. 
— слухаю
— що відбувається?
— великий переворот 30 року.
— детальніше.
— Олександр Петрович взявся до своїх обов'язків.
— так б і зразу, — Я залишила дівчину і пішла в кабінет і звичайно, що не у свій,  — добрий ранок, ви двоє будете ділити один кабінет? 
— так. — сказав Андрієвський. 
— ні. — сказала Марта. 
— я не зрозуміла. То так чи ні? 
— ні
— та 
— я і так не зрозуміла, але байдуже. Ви сьогодні будете на перегонах Дмитра? 
— та. — відповів Алекс. 
— добре.
— ти відкривала конверт? — запитала Марта. 
— ні, я це зроблю завтра. 
— добре. Доречі клієнт на тебе чекає. 
— гаразд. Вам віддали двом акції? 
— ні. Ми тут тільки наводимо порядок в кабінеті. Не хвилюйся, ми зараз підемо. 
— та. Я дуже хочу морозива. Тому ми підемо прямо зараз. Не сумуй. О,  Коляска, привіт і бувай. — І ця парочка скажених втекла. А у мене з'явилися мурашки, коли мій фіктивний чоловік футболіст тут з'явився і взяв мене за руки. Що він робить? Я не знала.  
— що ти...
— чшш... — хлопець забрав одну руку і  підніс свій вказівний палець до моїх губ. Потім знову взяв мене за руку, яку відпустив. Я зібрала всю свою силу волі. І протистояла йому.
— не затикай мені рота! Це по-перше. А по-друге, ти відволікаєш мене від роботи. Я сьогодні маю зробити багато роботи, шановний пане футболіст. 
— господи, Марусю, ти можеш п'ять хвилин трохи бути милою дівчиною?
— ні, бо моя робота не чекає. Ми сьогодні до 13:00, а зараз десята ранку і я нічогісінько не зробила, — хлопець був спантеличений через мої слова і я швидко забрала свої руки і сіла на своє м'яке крісло, відкрила кришку ноутбука ввімкнула його і подивилася на свого чоловіка, який йшов на стіл і після цього він сів на стіл. 
— ти не знаєш, етикету? 
— дуже добре знаю і я тут буду сидіти, поки ти не закінчиш свою роботу. 
— тобі не буде нудно, так сидіти і дивитися на мене?
— мені ніколи не буває дивитися на тебе.
— перестань бути, романтиком. Тобі не йде.
— я знаю. Я реаліст
— і чого ти всівся на моєму робочому столі?
— мені подобається тут сидіти, — в кабінет різко вривається Сашко.
Андрієвський: Марусю, ми забули тут документи. Ой, ми потім, — тут вривається Марта.
— що "потім" мені вже потрібно.  Ааа. Ми потім.. — в них вже дежавю. Спочатку в Одесі у номері, а тепер тут в офісі.
— Марічка, привіт. Я здам твою сестру в дєтдом. Ой.— ще одні з'явилися Вікторія і Ліля. Я здивована, що Оксани нема.
Ліля: я одружена жінка. Ти не можеш цього зробити. А що ви тут робите?
— хіба не видно, чим вони займаються ? 
— ми нічим не займаємося. 
— ну ви ще не встигли, оскільки, ви вдіті. 
Шапаренко: Андрієвський, заткнись і вийди. 
— ми з Софією прийшли так, що нікого не виганяйте.
— може все-таки підем, — запропонувала Марта. 
— ми тільки прийшли,  а ти нас вже виганяєш. — сказала Ліля.
— йдемо у наш кабінет, — сказав Алекс. 
— не у "наш", а в мій. Ходімо дівчата.
Андрієвський: так, пішли
— ми усі, — Марта показала пальцем на дівчат, — а ти йди, де хочеш і роби, що хочеш.
— Окей, — Алекс впевнено вийшов з кабінету і попрямував вперед. А дівчата вийшли за ним. Залишилися знову ми наодинці з Шапіком. 
— що тільки, що тут було? — запитала я.
— поняття не маю, але вони собі, щось придумали впринципі, як завжди. — сказав Микола і увійшла Мело. 
— Маріє Романівно, вашого клієнта взяв Олександр Миколайович.
— це хто? 
— новий дизайнер, — і дівчина одразу вийшла з кабінету. 
Я намагалась працювати у присутності свого фіктивного чоловіка. І сказати щось виходило, я можу. Адже, моя робота — це моя любов,  я роками присвятила свої сили саме їй. Я стала одним із найкращих дизайнерів України. Моя мета йти далі. Чи допоміг мені шлюб з Миколою Шапаренком привабити нових клієнтів? Так. Адже новина, що Микола Шапаренко одружився на дизайнеру інтер'єру влаштувала суцільний дефолт. Наше бюро, яке розвалювалось знову зміцнилося.  
— Марусю, вже пів першої обіду, давай закругляйся.
— ще трохи залишилося. І я тобі це пригадаю.
— цікаво, як? 
— прийду на твоє тренування, коли ти тільки дійшов до середини і скажу тобі «Колясику, може вистачить?»
— окей, я мовчу. Але не роби цього. 
— чому? Ось ти зробив і я зроблю. Ходи вже їдемо. 
Ми вийшли з офісу і поїхали на перегони.  Людей сьогодні більше ніж завжди. Хоча людей, було так само, коли Дмитро виграв свій перший чемпіонат. Згадую, цю подію. І метелики літають у животі. Це був фурор. 
— Ваші квитки? — запитав у нас охоронець при вході.
— у нас пропуск, —  витягнув свій пропуск і я дала йому свій пропуск, — ось будь ласка. 
— Микола, Марія Шапаренко? 
— так. — кивнув Микола.
— прошу проходьте. 
Ми увійшли і сіли на трибуну до своїх друзів. Моєї сестри не було. Це було дивно, адже вона одна з найперших людей, яка завжди є на перегонах.  
— що з тобою? Ти якась бліда. Все добре? — запитав Микола. 
— так. Лілі ніде немає.
— може вона запізнюється. 
— це варіант не підходить. Бо перегони — це єдина подія, яку вона ніколи в житті не пропустить. 
— я нічого не можу сказати, але повір, з нею все добре. 
— ви готові розпочати цей новий чемпіонат? Є багато нових облич, але є один незмінним це Дмитро Булатов, але здається, він не сам. З ним сьогодні штурман. Мені повідомляють, що це його дружина. —що? Ліля,  яка боїться швидкості в машині?
— що? Ліля з ним? Вона ж не любить швидкість. 
— о це, низькоросла дає. — сказав Алекс.
— потрібно це сказати Лілі. — лукавого посміхнулася Марта. 
— не смій! — запанікував Андрієвський. 
Перші кола Дмитро пасе задніх, здається, що Ліля поганий штурман.  Цікаво, наскільки він зараз злий. Але на останніх колах він вийшов уперед. 
— знову вони боряться за перше місце, як три роки назад. Цікаво, хто ж забере цю перемогу. І Дмитро Булатов вириває перемогу першого етапу, — наша компанія друзів встає з трибун і кричить від радості і всі обіймаються. 
— мій зять знову виграв. 
— все досить ніжностей. — обіймав Ніку, Михайло. 
—  не досить.
— Андрієвський, перестань мене обнімати. Я розумію ти радий, що Булатов переміг. Але досить. 
— злюка, — буркнув Алекс. 
— ми перемогли, так що, мої любі друзі, їдемо на паті. — сказала Ліля.
Вечірка відбувалася на дворі, оскільки літо. Нас дівчат тішило, що була музика і випивка. Наша кожна вечірка без цього не відбувається. Кожне день народження, кожна велика для нас усіх подія.  Я на цілий вечір забула про конверт. Можливо вчора ввечері,чи сьогодні зранку я була вся в думках, що в цьому конверті. Що в ньому може бути якийсь лист. Або компромат. Я хочу прожити сьогоднішній момент, а потім буде. Коли я літала у своїх думках, Софія якимось чином, опинилася на так званій сцені. І коли вона встигла? Я дивуюсь, швидкістю своїх подруг.
— сьогодні ми усі з вами святкуємо перемогу першого етапу. Кожного сезону протягом трьох років ми святкували перемогу тільки Дмитра, але сьогоднішній день, рік є виняток. Тому, що цю перемогу принесли Дмитро та Ліля. Це не одна їхня спільна перемога, але цю пісню я присвячую вам сімейство Булатові.
Софія почала співати. Хлопці почали запрошувати дівчат на танець. І мій чоловік у тому числі. 
— все так, прекрасно відчувається. — сказала з посмішкою на обличчі. 
— аромат щастя?
— думаю, що так. 
— я танцюю з тобою, бо обожнюю танцювати. — я помітила,  як бурчала Марта. 
— так,  я і повірив, — хтось вирішив познущатися.  
— зараз сам будеш танцювати, або з кріслом.— сильні погрози від Ніки
— можеш хвилину помовчати і насолоджуватися танцем?
— Можу, але ти мішаєш. — Мені дуже подобається спостерігати за стосунками цих чотирьох, в сторону Лілі і Дмитра навіть не дивлюся. Там буде щось на кшталт « я тебе люблю »
— Віка, нормально танцюй, — Опа, а де Дениска і Олег?
— сама вигнала Дена, а тепер терпи. 
— ай, — крикнула Оксана, що всі тепер дивилися на них. Молодець, Оксаню, зіпсувала романтику Нікітосу і Марті, — ти бачиш, де стаєш, Вікторія? 
— я не бачу, бо дивлюсь і слухаю тебе. До речі, як ти ниєш «який поганий Денис». 
— продовжуємо танець. Наступна пісня, — не договорила Софія,  бо її перебила Марта.
— наступна пісня «Ритми». — а це означає...
—   І Софія вступись зі сцени. Йди до Артемка. Зараз наш час. — а це означає, що Марта з Нікою на сцені. 
— вони співати будуть? — сказав Колясик тримаючи мене за талію і коли він встиг, що я навіть не помітила.
— Я хочу,  це побачити, — сказав Мікайло. 
— і я,  пішли в перші ряди. — сказав Алекс і вони з Михайлом зникли.
— чому ти мене тримаєш за талію? — прошепотіла я хлопцеві.
— я твій чоловік — це є нормальним явищем
— фіктивний чоловік і про таке попереджай. Щоб я не виглядала надто напруженою, — поки ми двоє говорили дівчата почали співати. 

— Досі не згасав
Крок за кроком я з тобою
Це твоя краса
Замінила все навколо
Особлива мить
Ти як мій яскравий промінь
Я до тебе звик
Відчуваю кожен дотик, — почала Ніка.
— Окрім тебе нічого немає
Від кохання з'являються крила
Наша мить ніби вічність триває
Відірватись неможливо
Цей вогонь почуттів поміж нами
Я твій компас, ти моє повітря
Своє серце я хочу віддати
Залишайся моїм світлом, — співала Марта. 
—  і всі разом з нами. — сказала Ніка і зал почав співати і я з ними, —Пролітають дні
Ми забудемо про час
Одне одного знайти
Все що треба було нам
Щастя є, коли ми вдвох
Поцілунки на вустах
Всі розмови про любов
Бо вона навколо нас
Відчувай мої ритми.
Зал накрив їх оваціями та оплесками.  Більше ніж у Софії на концертах. Хотіла я сказати,  що це все. Але дівчата знову здивували.
— далі наступна наша пісня. — я вже знаю, що це буде. 
— Хочу, — сказала Ніка 
— Літа. — сказала Марта. 
— ти, як мороз холодний, —  Марта показала пальцем на Андрієвського.
— думаєш, що все маєш, — те, саме зробила Вероніка тільки пальцем тикнула на Мішу. 
— Хоч на Porsche ти їздиш, — співала Марта.
— Та ні фіга ти не знаєш. — а це Ніка.
— Вимкни свою сніжинку,
— І не кажи нікому, — Вероніка витягнула хлопців на сцену.
— Я від тепер суперзірка, — співала Марта. 
— Інші всі їдуть додому. Тепер ви шановні, футболісти. — дівчата віддали мікрофони футболістам.
— хочу твого тепла
— я хочу літа
— не хочу твого бабла
— ти афродітааа. 

— це було сильно. — сказав Микола після завершення пісні.
— як вони так швидко вийшли на сцену і заспівали? 
— кохання творить чудеса..
— саме так, — сказала я з посмішкою.
— псс.. Марусику
— що таке?
— ти сьогодні не танцюєш на столі і не просиш тебе цілувати? 
— ти це будеш мені кожного разу згадувати, коли ми на вечірках? І до речі, я сьогодні тебе підтримую.
— ого, і чим же? 
— я сьогодні нічого не випила, ну тобто з алкогольних напоїв.
— я помітив. Ви змінюєтесь Маріє, Шапаренко. А твої подруги випили забагато.
— забагато випив лише ти, містер футболіст. — буркнула Оксана, вони з Вікторією стояли біля нас.
— тоді чому Вероніка танцює з Михайлом, а Марта з Андрієвським? 
— ви вдома чай пили? — запитала я.
— на жаль, так. — сказала Віка. Тепер ясно, чому вони сьогодні на сцені були, — Оксана зробила. 
— ви від чаю п'янієте? — запитав Микола 
— ні. Він просто додає нам хороший настрій. 
Ось так закінчився один із найкращих днів у моєму житті . Настав той день, коли я відкрию конверт. 
Вранці, коли я прокинулася, то пішла одразу у ванну кімнату прийняла душ зробила свою ранкову рутину. Спустилася на кухню приготувала сніданок, як і для себе, так і для Миколи Шапаренка.
— ти і для мене приготувала сніданок? 
— як бачиш. Добре, я пішла вдягатися. Дівчата вже зачекалися.
— а котра година, що ви так спішите, пані Шапаренко? 
— перша година. Ніж я вдягнусь, то буду у них пів третьої.
— добре, гарно провести час.
— не думаю, що він буде гарним. Забув, сьогодні ми відкриваємо конверт. 

Я швидко побігла до своєї кімнати і відкрила шафу звідти витягнула білий топ з фіолетовими маленькими квіточками і світло фіолетові штани. Заплела своє волосся у високий хвостик. Намалювала губи рожевою помадою і намалювала вії. У коридорі взулась у кросівки взяла сумочку у якій був конверт та ключі від машини. І поїхала до дівчат.
Як я і передбачила, я приїхала пів третьої. Я дуже пунктуальна людина. Я постукала в двері мені їх відчинила моя сестра.
— ти як тут опинилася? 
— якщо ти забула, то в нас терміновий збір. — сказала моя сістер.
— та, я це знаю. Я маю на увазі, як так вийшло, що ти скоріше за мене приїхала мала казявка?
— в мене чоловік гонщик, він мене привіз.
— хто б сумнівався. Могла сама вже приїхати.
— я тільки вчуся їздити. 
— О, Маруся, ти якраз вчасно чайник тільки закипів. Будемо пити чай.— сказала Оксана. 
— я думала, що щось міцніше. 
— Ми пропонували, але Оксана каже, що хоче чай. — сказала Марта 
тому, вона п'є чай, а ми з Веронікою текілу. — вони неймовірні
— і я. — сказала Ліля
— І мала казявка, — сказала Ніка. 
— Я не мала казявка. — обурилась Ліля.
— цей час пройшов, — я поставила конверт на стіл, — хтось з вас відкрийте. Я не хочу. 
— впевнена? — запитала Ніка.
— давай краще ти сама, зараз я принесу ножиці. — сказала Софія.
Я чекала, коли Софія принесе ножиці, якби вона довше була, я б напевно загризла всі нігті. Вона подала мені їх і я розрізала конверт. На стіл впали фото Колясика і дівчини з якою вони обіймалися і це не були дружні обійми. 
— йомайо, — Ліля була шокована, як і я.
— це що таке? — запитала Ніка 
— ах, зрадник ти такий. — Софія готова його бити вже.
— хтось возз'єднався зі своїм коханням. Здається. — сказала я.
— можливо, це фотошоп? — сказала Марта. 
— точно. Та Марусю, згадай, як Семен цей приходив до тебе в офіс переконував тебе. Що Микола одружився з тобою заради фонду. — підтримала думку Марти Вероніка.
— так, але це справжні фото. І тим паче Шапаренко говорив, що скоро він зізнається їй. Можливо зізнався. І вони вже зустрічаються. А я, як дурочка сиджу і чекаю, що він поділиться зі мною. Єдина, єдина умова цього договору була не заводити стосунки під час шлюбу, а якщо є така ситуація, то повідомляти сторону.  Він не зробив, цього. І це означає, що він не вважає, мене вартою це знати. 
— можливо, це не так. Може запитати самого Миколи? — запропонувала Ніка.
— ні, нізащо. Він не дізнається про ці фото і про те, що я знаю. 
— ти повернешся, ніби нічого не сталося? — запитала Вікторія. 
— та, він ж запитає, що у конверті, — сказала Ліля.
— я сьогодні до нього не повернусь. 
— а завтра? Треба буде, щось придумати, або сказати правду. 
— я не поїду в цей його будинок, ні до нього. Не сьогодні, завтра, післязавтра чи через місяць. Я не поїду більше до нього.