Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

— Сам п'ю, сам гуляю! Сам стелюся, сам лягаю! Сам, — прогорлав чоловік, ковтнув із глечика і відкинув волосся з очей. — Овва! Кого я бачу? Патлатий-бородатий... Щезник власною персоною!

Колись охайно виголений оселедець розчинився в гущавині довгого волосся. Підкручені вуса обвисли і загубилися на тлі розчуханої неохайної бороди. Очі припухлі, але зорили гостро.

— І тобі привіт, Енею.

— Вітаю на хуторі Мрія! Чудово тут у мене, чи не так?

Гнат зробив новий ковток, із якого половину пролив собі на бороду.

— Ти тут сам?

— Сам п'ю, сам гуляю! Сам стелюся, сам лягаю, — проспівав Гнат. — Уся медовуха моя! Медовуха тут годяща.

Від нього тягнуло міцним бражним духом.

— Бачив дівку? Ох гаряча! Хіба що цицьки волохаті, але чого ще чекати від села, де сторіччями всі одне одному приходяться родичами, — Гнат махнув глечиком. — У них тут із цим суворо! Аскольд пильнує, аби всі правильно родичалися. Щоби не виродитися! Тому мені щотижня нову бабу приводять, аби розбавити тутешніх сім'ям воїна-вовка. Ох і чудове місце ти надибав, Щезнику! Багатьох тут обрюхатив?

— Жодної.

— Дарма! Раджу. Всі такі пристрасні... Щоправда, імен тобі не підкажу, бо не запам'ятовую, всіх зову Христями... А їм невтямки, у чому сіль жарту, — Гнат розреготався і тицьнув собі в атраментовий малюнок на грудях. — За коловрат тут поважають, наче героя.

Катря попереджала, що Еней випиває, але побачене неприємно вразило Северина. Спотворений образ старого друга геть не подобався йому.

— Брате, ми не бачилися понад рік. Ти не спитаєш, де я був?

— Понад рік? Овва! А й справді!

Його веселий настрій зник.

— Мені глибоко до сраки, де ти був, — Гнат харкнув собі під ноги. — Я думав, що ти давно коні двинув. І не сильно побивався.

Він спідлоба оглянув Чорнововка і додав:

— Вигляд у тебе, наче лайно.

— Я понад рік провів у полоні Потойбіччя, — відповів Северин. — І прийшов не для того, аби...

— Та насрати, навіщо ти сюди приперся, — перебив Гнат. — Яке Потойбіччя? Який полон? З чого я маю вірити цим бздурам? Може, ти взагалі нас зрадив. Прихопив грошенят і весь час приховувався десь, аж раптом тобі щось припекло, га?

Северин підійшов, розмахнувся і врізав по припухлій мармизі. Гнат похитнувся, але встояв. Сплюнув кривавої слини.

— У мене відібрали рік життя, — процідив Чорнововк. — Я повернувся до країни, наполовину загарбаної ворогом. Я не бачив, як дорослішає моя донька...

— А я свого сина взагалі ніколи не побачу, — проревів Гнат і щосили жбурнув глечика в мерзле озеро.

Северин очікував бійки, але побратим тільки гнівно роздував ніздрі.

— Орден...

— Немає ніякого Ордену, чорти б тебе драли! Нема! Так, я підставив Малюка, але Орден був приречений і без мене! Вони вигадали б що завгодно, аби почати полювання на нас!

Раптово його запал вичерпався, і Гнат продовжив іншим тоном, бляклим і виснаженим:

— Я мав дві радощі в житті: родину та черес. І втратив обидві. Навіщо мені жити?

— Послухай-но, брате...

Але Гнат не слухав — зненацька він обійняв Северина і заридав у нього на рамені.

— Навіщо все? Для чого? Для кого? — питав брат Еней. — Ми прокляті на проклятій землі!

Медовуха не могла приховати біль у його голосі.

— Так, брате, ми — прокляті, — погодився Чорнововк. — Але я прийшов по тебе, бо ми, прокляті, маємо дещо зробити.

Гнат тихо схлипнув, відійшов і вмився озерною водою з невеликої лунки.

— Що зробити, Щезнику? Хіба що випити, — він обтер обличчя рукавом. — Усе скінчено. Для мене, для Ордену, для химородників... Скінчено назавжди. Послухай пораду від щирого серця: бери дружину з донькою, і тікайте світ за очі. Нема тут чого робити.

— Я не тікатиму, — відрубав Северин. — Послухай уважно, Енею. Мені потрібен ти, Малюк, Варган і Павич. Уся наїла ватага.

Поки Северин оповідав свій задум, Гнат вибалушувався, щирився і хитав бородою.

— Господи, Щезнику, я наче мрії тринадцятирічного джури почув. Тобі геть макітру в Потойбіччі відбило, — виснував Еней, дослухавши Чорнововка. — Невже ти справді віриш у це все?

— Ми вже робили схоже на Північній війні.

— Порівняв прутня з пальцем! У порту цепелінів усе було інакше, — Гнат пильно подивився йому в очі. — Навіщо воно тобі, Щезнику?

Северин трохи розгубився з відповіддю.

— А хто, як не ми?

— Тьху! Не можеш відповісти по-людськи? — Гнат почухав бороду. — Біс із тобою. А далі що?

— Далі помстимося за Орден. Тим, хто стояв за витоками полювання. Ми їх знайдемо і змусимо благати про смерть. Захлинатися власною кров'ю.

Гнат відвернувся до озера.

— Я змирився зі втратою родини. Змирився зі смертю Ордену. Почав насолоджуватися тими крихтами життя, що мені лишилися, — Гнат тицьнув пальцем із обкусаним нігтем у Чорнововка. — А тут приваландався ти і намагаєшся зруйнувати мій душевний спокій!

— Пиятика — це не душевний спокій, брате.

— Навіщо я тебе слухаю? І якого біса я тобі вірю?

Гнат тужливо подивився на уламки побитого спересердя глечика. Северин мовчав.

— Мабуть тому, що ти мій шваґр, а від родичів будь-яка дурня вважається прийнятною, — знайшовши поважну причину, брат Еней трохи повеселішав. — І що тепер?

— Я вирушу за Варганом і Савкою. Ти знаєш, де шукати Малюка?

— Він зараз під Запоріжжям неньку боронить. Якщо не врізав дуба, авжеж. Нічога прихистив у себе кількох наших, то загальновідома таємниця... Десь там і гасає ясновельможний. Ти вже чув,