Читати книгу - "Несподіване почуття, Alex Ginger"

Андрій

Після нашої останньої розмови Уля на зв’язок так і не вийшла. Я їй дзвонив, писав та все дарма. Минулого вечора її голос звучав відсторонено та засмучено. Не знав, що думати. Після зміни вирішив зайти до кав’ярні, де працювала дівчина. Саме мала буди її зміна. Зайшовши до закладу, побачив Олега. Хлопець досі не вселяв довіри. Щось в ньому мене страшенно дратувало.

- Привіт. Уля десь відійшла? - запитав я у нього.

- Її не було сьогодні. Уляна взяла відпустку.

- Дивно, не пригадую, щоб вона планувала.

- Цікаві у вас стосунки. - Олег подивився на мене з насмішкою. - Який же ти тоді хлопець для Улі, якщо елементарного про неї не знаєш.

- Здається, це не твоя справа.

- Хто зна? В будь-якому разі Улі тут немає. - мені здалося, що Олег не все мені говорить. Ну не могла ж Уля зникнути так раптово. Я був певен, що вона не планувала відпустки.

Хоча ситуація ця ситуація мені не подобалась, але я все ж таки вирішив запитати Олега:

- Ти не знаєш що сталося? Не можу ніяк зв’язатися з Улею.

- Знаєш, мені здається, ти маєш розбиратися в цьому питанні краще від мене. Та і якщо вона не відповідає, то значить не хоче тебе чути й бачити. Що ж ти такого учворив? Невже у мене шанс з’явився?

Цей хлопець мене доводив до сказу. Я розумів, що він щось, але приховує. Зараз мені лише з ним конфлікту невистачало.

- Що ж, твоя позиція мені зрозуміла. Ця розмова не має змісту, лише час згаяв.

- Знаєш, якщо Уля мовчить, то я теж не маю тобі нічого казати.

- Що ж, щасливо залишатися!

- І тобі не хворіти...

Ситуація, що склалася не виглядала реальною. Я не розумів, що відбувається і куди поділася Уля. Вирішив ще завітати до неї додому. Був певен, що дівчина там. Піднявся на потрібний поверх, подзвонив у двері. У вічко хтось подивився, але не поспішав відкривати. Я натис на дзвоник ще раз і ще раз. Було чути як ключ повернувся в замку. Двері поволі відчинилися.

На порозі стояла Олена Павлівна.

- Добрий вечір, я можу Улю побачити. Вона цілий день не відповідає, я хвилююсь.

- Привіт, Андрію. Ні, побачити не можеш. Але з нею все добре.

- Чому ж вона тоді не виходить на зв’язок? - я не розумів, що відбувається.

- Дай їй час. Уляна поїхала з міста, тож не шукай її тут. Якщо хочеш щось знати запитай Аркадія Петровича. Здається так звати твого батька?

- До чого тут батько?

- Він вчора говорив з Улею, приходив до неї на роботу.

- Навіщо це йому.

- Запитай у нього сам. Це ваші сімейні справи. Тобі варто спочатку з цим розібратися, а вже потім думати про стосунки. А то недобре все виходить. - я спантеличено стояв на місці. Звістка, що батько причетний до цієї історії не віщувала нічого доброго. Я знав його методи. - Щось я розговорилася з тобою, Андрійку, та вже й так сказала більше ніж мала. Я бачу, що ти щирий з Улею і вона до тебе небайдужа. Однак недомовки далися взнаки. Я піду. Бувай. Не шукай Улю поки.

- Дякую, що розповіли. Тепер я хоч щось розуміти починаю. До побачення, Олено Павлівно.

- Бережи себе, сину.

Вийшовши з під’їзду я потрапив у справжнісіньку заметіль. Як же добре погода передавала мій внутрішній стан. Я був розгніваний на батька. Він не мав втручатися у наші стосунки. Батько був досить жорсткою людиною. Таким його зробив бізнес. Там не пробачають помилок та слабкостей. Я дуже боявся стати схожим на нього. Однак як він дізнався про Улю? І що він такого їй сказав, що вона так раптово зникла? Певно прийшов час нам відверто порозмовляти.