Читати книгу - "Загублений світ"

Я дописую свій звіт у салоні пароплава «Франциск». Лоцман забере його із собою і передасть на збереження містерові Мак-Ардлу. На завершення, поки я ще не закрив записну книжку, дозвольте мені начеркати ще одну картину — картину, що залишиться зі мною як останній спогад про батьківщину.

Пізня весна, вогкий туманний ранок; сіється холодний, дрібний дощ. Набережною крокують три фігури в глянсуватих макінтошах. Вони прямують до сходнів великого пароплава, на якому вже піднято синій прапор. Перед ними носій везе візок, навантажений валізами, портпледами і гвинтівками в чохлах. Довготелесий, сумовитий професор Саммерлі йде, волочачи ноги і похнюпивши голову, як людина, що гірко кається у зробленому. Лорд Джон Рокстон у мисливському кепі і кашне крокує бадьоро, і його живе тонке обличчя сяє від щастя. Що стосується мене, то я анітрохи не сумніваюся, що усім виглядом виражаю радість: адже передвід’їздна метушня і гіркота прощання залишилися позаду.

Ми вже зовсім близько від пароплава, і раптом позаду лунає чийсь голос. Це професор Челленджер, що обіцяв провести нас. Він біжить за нами, важко відсапуючись, весь червоний і страшенно сердитий.

— Ні, дякую вам, — говорить професор. — Не маю ні найменшого бажання лізти на пароплав. Мені треба сказати вам кілька слів, а це можна зробити й тут. Не уявляйте, будь ласка, що ви зробили мені послугу своєю поїздкою. Мені це глибоко байдуже, і я жодною мірою не вважаю себе зобов’язаним вам. Істина залишається істиною, і всі ті розслідування, що ви збираєтеся робити, ніяк на неї не вплинуть і зможуть лише розпалити пристрасті невігласів. Необхідні вам відомості і мої інструкції знаходяться ось у цьому запечатаному конверті. Ви розкриєте його лише тоді, коли приїдете в місто Манаос на Амазонці, але не раніше того дня і години, що зазначені на конверті. Ви мене зрозуміли? Покладаюся на вашу порядність і сподіваюся, що всі мої умови будуть дотримані точно. Містере Мелоун, я не маю наміру накладати заборону на ваші кореспонденції, оскільки метою вашої подорожі є висвітлення фактичного боку справи. Жадаю від вас тільки одного: не вказуйте точно, куди ви їдете, і не дозволяйте опубліковувати звіт про експедицію до вашого повернення. Прощайте, сер! Вам вдалося трохи пом’якшити моє ставлення до тієї огидної професії, представником якої, до нещастя, є і ви самі. Прощавайте, лорде Джоне! Наскільки мені відомо, наука для вас — книга за сімома печатками. Але полюванням у тих місцях ви залишитеся задоволені. Не сумніваюся, що згодом у «Мисливцях» з’явиться ваша замітка про те, як ви підстрелили диморфодона[32]. Прощавайте і ви, професоре Саммерлі. Якщо у вас ще не вичерпалися здібності до самовдосконалення, у чому, відверто кажучи, я сумніваюся, то ви повернетеся до Лондона значно розумнішим.

Він круто повернувся, по хвилині я побачив з палуби його присадкувату фігуру, що пробиралася крізь юрбу до потяга.

Ми вже вийшли в Ла-Манш. Лунає останній дзвоник, який оповіщає про те, що настав час здавати листи. Зараз ми розпрощаємося з лоцманом.

А тепер «уперед, корабель, пливи вперед!» То ж нехай зберігає Бог усіх нас — і тих, хто залишився на березі, і тих, хто сподівається на щасливе повернення додому.

Глава VII

Завтра ми йдемо в невідомість

Я не буду утруднювати тих, до кого дійде ця розповідь, описом нашого переїзду на комфортабельному океанському пароплаві, не буду говорити про тиждень, проведений в Парі (обмежуся тільки подякою компанії «Перейра-да-Пінта», що зробила нам таку неоціненну допомогу при закупівлі спорядження), і лише коротко згадаю про нашу подорож вгору широкою, мутною, ледачою Амазонкою — подорож, здійснену на судні, що майже не поступалося розмірами тому, на якому ми перетнули Атлантичний океан.

Після багатьох днів шляху наша група висадилася в місті Манаос, за Обідосською протокою.

Там нам вдалося уникнути досить сумнівних принадностей місцевого готелю завдяки люб’язності агента британсько-бразильської торговельної компанії, містера Шортмена. Ми прожили в його гостинній гасієнді[33] до терміну, зазначеного на конверті, що дав нам професор Челленджер. Перш ніж приступити до опису несподіваних подій цього дня, мені хотілося б трохи докладніше познайомити Вас із моїми товаришами і тими людьми, яких ми завербували в Південній Америці для обслуговування нашої експедиції. Я пишу з повною відвертістю і покладаюся на властивий вам такт, містере Мак-Ардле, тому що до опублікування цей матеріал пройде через ваші руки.

Наукові заслуги професора Саммерлі занадто добре відомі, про них немає потреби розводитися. Він виявився набагато пристосованішим до такої важкої експедиції, ніж можна було припустити з першого погляду. Його худе, жилаве тіло не знає втоми, а суха, глузлива і часом просто неприязна манера залишається незмінною за будь-яких обставин. Незважаючи на свої шістдесят п’ять років, він жодного разу не поскаржився на труднощі, з якими нам часто доводилося стикатися. Спочатку я боявся, що професор Саммерлі виявиться тяжким тягарем для нас, але, як з’ясувалося з подальшого, його витривалість нітрохи не поступається моїй. Саммерлі — людина жовчна і великий скептик. Він не вважає за потрібне ховати свою тверду впевненість, що Челленджер — дурисвіт найчистішої води і що наша божевільна, небезпечна витівка не принесе нам нічого, крім розчарування в Південній Америці і глузувань в Англії. Професор Саммерлі не переставав повторювати нам це всю дорогу від Саутгемптона до Манаоса, корчив презирливі гримаси і трусив своєю ріденькою цапиною борідкою.

Коли ми висадилися, його трохи втішили пишнота і багатство світу пернатих і комах Південної Америки, бо він відданий науці всією душею. Тепер професор Саммерлі з раннього ранку носиться лісом з мисливською рушницею і сачком для метеликів, а вечорами препарує здобуті екземпляри. З властивих йому дивин відзначу повсякчасну недбалість туалету, повну байдужість до своєї зовнішності, крайню неуважність і пристрасть до короткої пінкової люльки, яку він майже не виймає з рота. Молодим професор брав участь у кількох наукових експедиціях (був, наприклад, з Робертсоном в Австралії), і тому кочове життя йому не в новину.

У лорда Джона Рокстона є дещо спільне з професором Саммерлі, але, власне кажучи, вони протилежні один одному. Хоча лорд Джон років на двадцять молодший, тіло в нього таке ж сухорляве і кістляве. Я, пам’ятаю, докладно описав його зовнішність у тій частині мого оповідання, що залишилася в Лондоні. Він дуже охайний, стежить за собою, одягнений звичайно в біле, носить високі коричневі черевики на шнурівці і голиться щонайменше раз у день. Як майже всяка людина