Читати книгу - "Свобода"

— Може, спробуєш іншу пісню? — попрохала Петті.

Але Елайза вже вимикала все своє устаткування.

— Припини, добре? Мені не потрібне твоє заспокоєння.

— Вибач, вибач, будь ласка, — благала Петті.

Вона вперше побачила Елайзу на єдиному занятті, де могли зустрітися спортсменка та поетеса, — на «Вступі до науки про Землю». Петті ходила до цього величезного класу, де сиділи десять інших першокурсниць-спортсменок, навіть вищих за неї на зріст, одягнених у коричневі спортивні костюми З емблемою «Голден Гофер» або в прості сірі куртки, і волосся в них усіх було різного ступеня забрудненості. Було там і декілька розумних дівчат, наприклад, близька подруга авторки Кеті Шмідт, яка пізніше стала державним захисником і яку навіть протягом двох вечорів показували по національному телебаченню, у телевізійній грі-вікторині «Джеопарді», але душна аудиторія, ті костюми, брудне волосся та близькість інших стомлених тіл спортсменів заражали Петті тупістю. Робили її ні на що не здатного.

Елайзі подобалося сидіти позаду ряду спортсменів, просто позаду Петті, але вона так сильно сутулилась, що можна було бачити тільки її темне густе кучеряве волосся. Перші свої слова вона сказала Петті на вухо, потягнувшись до неї із задньої парти, на початку заняття. Вона сказала:

— Ти — краща.

Петті розвернулася, щоб подивитися, хто до неї говорить, і побачила копицю волосся.

— Перепрошую?

— Бачила, як ти грала вчора, — сказало волосся. — Ти чудова й гарна.

— Щиро дякую.

— Вони мають виділяти тобі більше часу на полі.

— Дуже дотепно, ха-ха, я думаю так само.

— Ти маєш вимагати, щоб тобі дали більше часу. Добре?

— Добре, але в нас так багато гарних гравців у команді. Це не мені вирішувати.

— Так, але ти — краща.

— Щиро дякую за комплімент! — відповіла Петті, щоб скінчити розмову.

Тоді вона повірила, що ніяковіла від прямих особистих компліментів через свою відданість духу команди. Авторка зараз вважає, ніби компліменти — то щось на кшталт випивки, яку вона досить розумно собі заборонила, не дозволяючи ані краплі, бо варто лише почати, і жага до них стане нескінченною.

Після того, як лекція закінчилася, вона приєдналася до своїх друзів-спортсменів, намагаючись не обертатися і не дивитися на ту дівчину із густим волоссям. Вона сприйняла як дивний збіг обставин те, що позаду неї на «Вступі до науки про Землю» сиділа її справжня фанатка. В університеті було п’ятдесят тисяч студентів, але, ймовірно, менш ніж п’ятсот із них (не враховуючи колишніх гравців, друзів та членів родин теперішніх гравців) вважали жіночі змагання з атлетики гідною розвагою. Якби ви були Елайзою і захотіли сісти просто позаду місць спортсменів (так, щоб Петті, як вона сама це визнавала, не могла не побачити вас і ваше волосся, коли ви схилились над зошитом), усе, що було потрібно зробити, — це дати знати про себе за п’ятнадцять хвилин до початку гри. А потім, після фінального свистка та ритуального збору гравців, найлегшою справою в світі було перехопити Петті біля роздягальні й передати їй записку зі словами: «Ти попросила більше часу, як я тобі казала?»

Петті все ще не знала, як звати цю особу, але особа, вочевидь, знала, як звуть її, бо на записці ім’я «Петті» було написано сотні разів, написано ламаними літерами, обведеними ручкою, Щоб вони виглядали так, ніби їх викрикували в спортзалі, ніби скажений натовп скандував її ім’я, що було дуже далеко від реальності, бо спортзал був зазвичай пустим на дев’яносто відсотків, а Петті була першокурсницею, яка грала менш ніж десять хвилин кожної гри; таким чином, її аж ніяк не можна було назвати притчею во язицех. Ті намальовані ручкою, вигуки наповнювали всю сторінку зошита, за винятком маленького начерку гравця з м’ячем у руках. Петті здогадалася, що гравець — то, мабуть, вона, бо на його одязі був намальований її номер, та хто іще взагалі міг би бути намальований на листку, який весь був обписаний ім’ям Петті? Як і все, що робила Елайза (як Петті незабаром дізналася), той малюнок був наполовину майстерно виконаний, а наполовину — грубий і незграбний. Тіло гравця було змальовано дуже простими різкими штрихами, кидок його та різкий поворот були просто неймовірними, але обличчя й голова дещо походили на зовнішність жінки з буклету першої допомоги.

Коли Петті подивилась на той аркуш, у неї виникло передчування того запаморочливого відчуття, що охопить її кількома місяцями пізніше, коли вона разом з Елайзою їстиме пиріжки з гашишем. Щось дуже неправильне й гидливе, але від чого дуже важко захиститися.

— Спасибі за малюнок, — подякувала вона.

— Чому тебе не випускають на поле частіше? — спитала Елайза. — Ти ж майже весь другий тайм просиділа на лавці!

— Ми тоді й так вигравали з великим відривом...

— Ти чудова, а тебе змушують просиджувати гру? Не розумію, — кучері Елайзи підстрибували, як гілля верби під тиском сильного вітру; вона була надто збуджена.

— Дон, Кеті та Шона добре зіграли того разу, — відізвалася Петті. — Вони й досягай перемоги.

— Але ж ти в сто разів краща за них!

— Мені потрібно в душ. Ще раз дякую за малюнок.

— Можливо, не цього року, а наступного, врешті-решт усі захочуть урвати від тебе шматочок, — пообіцяла Елайза. — Ти точно привернеш до Себе увагу. Але тобі потрібно навчитися захищати себе.

То було настільки сміховинно, що Петті довелося зупинитись і пояснити ситуацію:

— Забагато уваги — це не та проблема, з якою можна зіткнутися в жіночому баскетболі.

— А Як щодо чоловіків? Ти знаєш, як захистити себе від чоловіків?

— Ти про що?

— Ну, я маю на увазі, ти тверезо судиш про чоловіків?

— Зараз у мене немає часу ні на що, окрім спорту.

— Здається, ти не розумієш, яка ти дивовижна. І як це може бути небезпечно.

— Я знаю, що добре граю.

— Це просто неймовірно, що тебе ніхто не використовує.

— Я просто ніколи не випиваю, це дуже допомагає.

— Чому ти не п’єш? — тієї ж миті запитала Елайза.

— Бо я не можу, я тренуюсь. Жодного ковтка.

— Ти кожного дня тренуєшся?

— Так, до того ж у мене є дещо поганий досвід з алкоголем за шкільних часів.

— Що трапилось? Хтось... зґвалтував тебе?

Петті вся почервоніла; на її обличчі змішалися п’ять різних почуттів одразу.